Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Политология->Реферат
Во втором - слово относится к наиболее ценной для общества группе, стоящей над массами и призванной в силу обладания особыми качествами управлять ими....полностью>>
Политология->Реферат
В своем возникновении политическая мысль у древних народов восходит к мифологическим истокам и оперирует мифологическими представлениями о месте челов...полностью>>
Политология->Реферат
В середине I тысячелетия до н.э. в Греции завершается переход к рабовладельческому строю. Благодаря оживленным связям с другими странами торговые цент...полностью>>
Политология->Реферат
1. Основные направления современной элитарной теории  5 1.1.  Макиавеллистская школа 5 1.2.  Ценностные теории 6 1.3.  Теории демократического элитизм...полностью>>

Главная > Книга >Политология

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Вступ

День 2 листопада 1998 р. починався як звичайний робочий день, котрі заповнюють більшість нашого життя. Залишилася в минулому виборча лихоманка, а Верховна Рада України, нарешті, пережила "спікеріаду" й занурилася до роботи. Здавалося, що на якийсь час суспільно-політична активність мала б зменшитися. Однак, як це часто буває на "фронті" життєвих проблем, затишшя на одній ділянці раптом перекрив спалах на іншому. Деякі політичні сили, не полишаючи спроб послабити, а в перспективі і повністю знищити українську державність, вчинили чергову атаку на неї.

Цього разу фракція Комуністичної партії України виступила із заявою "Про порушення прав і свобод громадян України по безперешкодному, вільному розвитку і використанню рідної мови у всіх сферах життя" з метою знову загострити суспільні відносини в державі на мовному підґрунті. Ось окремі із тез, викладених у цій заяві, що дають уяву про її загальну спрямованість:
"С объявлением независимости Украины, а особенно после принятия Конституции Украины, некоторые политические силы в нашем обществе искусственно обостряют языковые конфликты, концентрируя свои усилия прежде всего против русского языка и русской культуры, а также культур национальных групп, проживающих в Украине. И дело не только в языке. Искажается, чернится история братских народов, особенно России, культивируется русофобия."
"По нашему мнению, (необходимо – авт.) официальное признание официального статуса русского языка (в Украине – авт.), предоставление национальным группам (компактно проживающим) права свободного использования, обучения на родном языке, что во многом способствовало бы разрешению ряда сложных социально-экономических проблем, смягчению социально-классовой напряженности."

На підтвердження викладеного у заяві наводилися жахливі факти і цифри, що мали б свідчити про "культивування русофобії", утиски російської мови в Україні. Під час першого її прочитання мав би виникнути праведний гнів щодо українських націоналістів, котрі вчинили замах на права мовних меншин в державі. Однак, за докладнішого аналазу цієї заяви, з'ясовується, що наведені цифри – річ лукава. Особливо, якщо відокремити їх від історії питання та об'єктивної сучасної реальності.

Важливість мовного питання в суспільстві визначається тим, що мова є однією із найважливіших цеглинок у фундаменті нації. Саме у ній відображено і зафіксовано найглибші витоки свідомості народу та його ментальність. Мова – це генератор і найвища форма патріотизму, Божий дар і берегиня культури, історії, традицій, творець культури. Вона репрезентує народ у світі, є ореолом нації й етнічним кордоном. Ось яке місце мові у визначенні поняття "народ" відводила "Українська радянська енциклопедія":

"Народ – конкретно-історична форма спільності людей, об'єднаних єдиною мовою і територією, глибокими внутрішніми економічними зв'язками, живими рисами культури і характеру". (Українська радянська енциклопедія. - ТЛО. – С.24.)

"Та чи інша спільнота людей, – писав всесвітньо відомий філософ Ф.Ніцше, – може виникнути тільки в результаті свідомого використання мови". (Цит. за: Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації. – Дрогобич, 1997.-С.50.)

Дослідження, проведені у серпні 1992 р. відділом етносоціології Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології ім. М.Рильського АН України, з'ясували, що серед факторів, які найбільше об'єднуюють людей однієї національності, українці на перше місце поставили мову, а вже потім народні звичаї, пісні та історію.( Кафарський В. Нація і держава: культура, ідеологія, духовність. – Івано-Франківськ, 1999. – С.208.)

Тим часом КПУ у своїй заяві, як і деякі інші кола, про котрі піде мова у цій роботі, вимагають визнання двомовності українського народу, щоб цим захистити росіян від русофобії. Це типові вимоги "російськомовних" носіїв "престижної" мови, котрі намагаються бути більшими росіянами, аніж самі росіяни. Звідки взялося це явище нашого сьогодення? Що ж діється з російською мовою в Україні? І яким насправді є становище мови української? Відповіді на ці запитання присвячена ця книга.

Мусимо констатувати, що офіційні заяви, подібні до заяви комуністів у стінах Верховної Ради України 2 листопада 1998 р., мають конкретну політичну мету. Що ж за мету переслідувала фракція КПУ? В чому полягає сутність несподівано схожої з комуністичною позиції Російської Православної Церкви і відверто шовіністичних російських організацій? Та і чи такою вже несподіваною є ця схожість?

Цим та багатьом іншим питанням української мовної історії і сучасності присвячена ця книга. Адже Україна – наша Батьківщина, її доля не може бути байдужою для кожного чесного громадянина, кожного патріота.

II
До історії питання

1. Витоки і становлення української культури.

Щоб зрозуміти всі аспекти мовного питання в нашому суспільстві, побачити справжнє сучасне становище української мови в Україні, варто докладно дослідити як тривіковий мовний і культурний досвід перебування України в складі Росії, так і розвиток українства до 1654 р. Тільки порівнюючи здобутки української культури "до" і "після", ми, нарешті, зрозуміємо ті процеси, котрі призвели до сучасного стану речей, а також зможемо осягнути всю велич і трагізм історичного шляху нашої мови.

Немає жодних сумнівів у автохтонності і спадкоємності матеріальної та духовної культури населення України з прадавніх часів. Етнографічні риси українців формувалися протягом багатьох віків, починаючи з найдавніших археологічних культур, так званих Трипільської, Чорноліської, Черняхівської та інших, знайдених науковцями на стародавніх східнослов'янських землях – Наддніпрянщині, Поліссі, Волині, Галичині й Прикарпатті. Саме тут внаслідок тривалого етномовного і культурного розвитку наших предків утворився український народ з неповторною співучою мовою. Цей процес мав чимало віхових етапів: прадержава антів, великі об'єднання племен, заснування Києва на перехресті багатьох культур, різноманітні контакти із Візантією, кочовиками, варягами тощо.

Національний розвиток стимулювався безперервною жорстокою боротьбою з кочовим степом за виживання. Зрозуміло, що найважче доводилося прикордонним племенам, але саме вони швидше за інших розвивалися й загартовувалися в цій боротьбі. За легендою, коли кочовики-хазари зажадали від полян – засновників Києва – данину, ті замість данини дали хозарам "від дому по мечу". Степовики правильно розцінили подібну "данину" як символ непокори. "Ми здобули їх шаблями, загостреними з одного боку, – сказав хан за переказом літописця, – а у цих зброя загострена з двох боків; будуть вони потім брати данину з нас самих!" (Пророцтво збулося, коли через два століття київський князь Святослав вщент погромив Хазарський каганат). Отже, не дивно, що саме поляни стали засновниками могутньої держави й лідером серед племен, з яких утворився майбутній український народ: древлян, сіверян, уличів, тиверців, дулібів (волинян), білих хорватів.

Рання історія України-Русі пов'язана з діяльністю династії полянських князів. Про них відомо мало, оскільки згодом літописці намагалися обґрунтувати захоплення влади в Києві варязькою династією Рюриковичів відсутністю державності у предків українців. Однак така точка зору, хоча й стародавня, навряд чи відповідає дійсності. Процес творення української державності давній, як і процес творення самого українського народу. Польський хроніст Ян Длугош (помер у 1480 р.), який, вочевидь, користувався стародавніми літописними джерелами, повідомляє, що "після Кия, Щека і Хорива, успадковуючи по прямій лінії, їх сини й племінники багато літ панували у русичів, доки спадщина не перейшла до двох рідних братів – Аскольда і Дира" (Цит. за: Історія народів Росії. Курс лекцій – К., 1992. – ч.1. – С.47.).

А варяги після захоплення влади в Києві у 882 р. швидко асимілювалися й перестали відрізнятися від місцевого населення, інакше просто не утрималися б на князівстві. Так постала династія Рюриковичів, котра аж до середини XIV ст. вела Україну-Русь і загалом всю Київську державу крізь страшні випробування й славетні досягнення. Імена князів – Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Данила Галицького та інших – стали віховими в нашій історії не лише через їх військово-політичну діяльність, а насамперед внаслідок їх просвітництва. Адже культурне становлення будь-якого народу втілюється в піднесенні освіти, літератури, мистецтва, науки, що завжди було неможливим без підтримки влади. Саме досягнення княжої доби становлять фундамент сучасної української культури і мови, саме в тих часах ми ще й сьогодні шукаємо і знаходимо натхнення задля державотворчої діяльності.

* * *

Поступове оформлення і зростання Київської держави, розширення різноманітних зв'язків з іноземними країнами, а особливо культурно-просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і прийняття християнства, спонукали владу звернути пильну увагу на розвиток освіти. Київ починає посилати своїх людей до Візантії на науку й закладає в себе перші школи. Як правило, школи існували при монастирях, хоча освіту там давали не лише церковну, але й світську. В 1086 р. у Києві навіть відкрили школу для дівчат, що зустрічається не вельми часто в історії середньовічної Європи. Взагалі ж, як стверджує польський дослідник Ванчура, у XIII ст. у Києві та поблизу нього було понад 200 шкіл, де навчались понад 1000 учнів. Найкращі з учнів мали можливість підвищувати освіту за кордоном, переважно у Візантії. Зокрема, маємо відомості, що в 1030 р. князь Ярослав Мудрий відрядив продовжувати освіту за кордоном 300 київських учнів. Освітня система в Україні-Русі мала три типи шкіл:

1. Палацова школа – державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя;
2. Монастирська або церковна школа – найбільш поширений на Русі та в середньовічній Європі навчальний заклад. Першу таку заснував Володимир Великий при Десятинній церкві у Києві невдовзі після свого хрещення. Її традиції продовжила школа Ярослава Мудрого при Софії Київській, що за своїм рівнем наближалася до Константинопольського університету. Серед інших найпопулярніших церковних шкіл були заклади при Києво-Печерській лаврі й Троїцькому монастирі. Зокрема, лаврська школа готувала вище духовенство, художників, лікарів, перекладачів, каліграфів тощо. Тільки до 1240 р. зі стін монастиря вийшло понад 50 єпископів.
3. Приватна школа – займалася переважно домашнім навчанням дітей купецького і ремісничого прошарків населення. Усі школи організовувалися за грецьким зразком, а викладали в них здебільшого священики, ченці та дяки, як і в решті європейських країн.

Окрім суто богословських дисциплін вивчалися мови, філософія, діалектика, математика тощо. Серед іншого вивчалися привезені грецькими вчителями твори Платона, Аристотеля, Сократа, Епікура, прообрази підручників "Фізіолог" (популярна зоологія), "Шестиднев" (про створення світу), а також "житія" святих, князів.

Можливість освіти своєю рідною мовою призвела до виникнення в Україні-Русі власної книжної справи. В цьому сенсі найбільшим культурним центром країни був Софійський собор у Києві. Тут виникла своєрідна академія – гурток високоосвічених книжників і вчених, зайнятих перекладом з грецької та створенням нових літературних творів. При соборі існувала перша книгописна майстерня, звідки перекладені з грецької книжки розходилися по інших монастирях. З Софією Київською пов'язана поява літописання на Україні-Русі та найвищі досягнення українського середньовічного слова: укладення першого літописного зводу 1037-1039 рр., написання й проголошення знаменитого "Слова о законі і благодаті", розробка основ першої систематизованої збірки давньоруських законів "Руська правда", створення "Ізборника Святослава" тощо. Князь Ярослав Мудрий 1037 року заснував при Софії бібліотеку, пошуки котрої й сьогодні не дають спокою багатьом дослідникам старовини.

Книжки, які вийшли зі стін Софії, стали основою для створення нових бібліотек, зокрема у Києво-Печерському монастирі, котрий протягом століть був і залишається значним центром духовно-культурного життя нашого народу. Саме там створювалися такі видатні пам'ятки української історії та слова, як "Повість временних літ" і "Києво-Печерський патерик". З плином часу подібні культурно-просвітницькі вогнища виникнуть в інших місцях, зі своїми бібліотеками, книгописними майстернями, центрами літописання, школами.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Україна в складі Російської та Австрійської імперій

    Контрольная работа >> История
    ... національне визволення. Тому українське національне відродження й почалося як антитеза до ... ”, що дістала таку назву, аби відрізнити її від нових громад що також з’являлися ... ії, будила пошану до української культури – і тим протидіяла русифікації, яка йшла ...
  2. Українське питання в політичній стратегії Росії

    Реферат >> Астрономия
    ... традиції 1. §1. «Українське питання» в Державній думі ... українським, що містить у собі ідею відродження старої Укра ... і акти нового правлячого режиму ... українських культурних установ або укра ... Русифікація створювала нерівність, але впливала скоріше на ставлення укра ...
  3. Історія України за О Субтельним

    Реферат >> Астрономия
    ... або домогтися того, щоб король позбавив їх посад. Так українське ... цих спроб відродження української держави у новітні часи ... повинні підлягати русифікації. Зокрема щодо українців він прямо ... українське життя (на Східній Україні, де духовенство великою мірою русиф ...
  4. Орест Субтельний. Україна: Історія.

    Книга >> История
    ... цих спроб відродження української держави у новітні часи ... корінне українське населення або асимілювалося, або в деяких ... українське життя (на Східній Україні, де духовенство великою мірою русиф ... русифікацію неросіян. Як ми переконалися, саме русифікація Укра ...
  5. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... або негативні наслідки мали унії для населення українських земель? Чому українське ... русифікації та новий наступ на права національних меншин. Першою власне укра ... письменників, активних учасників руху за відродження української духовності. В 1927 р. була ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0018439292907715