Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Философия->Реферат
Системный подход - не единственное современное общеметодологическое направление Есть и другие подобные феномены (проблемы, концепции, понятия, подходы...полностью>>
Философия->Курсовая работа
Відкриття життя за межами Землі розширило б уявлення про її походження І якби в основі нових форм життя знаходився вуглець, то це допомогло б з'ясуват...полностью>>
Философия->Контрольная работа
Аргументи (основа, доказ, підстава) - це ті істинні судження, які наводяться для доведення тези Істинність тези доводять за допомогою аргументів: факт...полностью>>
Философия->Реферат
Джон Роулз (1921-2002) вважається одним з найбільш видатних представників англо-американської політичної філософії Зачавши свої дослідження в області ...полностью>>

Главная > Реферат >Философия

Сохрани ссылку в одной из сетей:

РЕФЕРАТ

на тему:

ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І ВІДРОДЖЕННЯ

ЗМІСТ

1. Філософія Середньовіччя

2. Філософія Відродження

ЛІТЕРАТУРА

1. Філософія Середньовіччя

Середньовічна філософія формувалася за умов феодального суспільства і панівної ролі церкви в житті суспільства. Ці обставини визначали її зміст і форму. Основна проблема цієї філософії концентрувалася навколо поняття Бога (теоцентризм), а філософствування проявлялося передусім у формі богословської думки. Тому раціоналістичний елемент знання підпорядковувався вірі, а науковий інтерес релігії. За словами Фоми Аквінського, філософія була наймичкою богослов'я. Та все ж крізь теологічну пелену схоластики пробивалися традиційні філософські проблеми — питання про першооснови буття, сенсу людського життя, пізнання. Проблема походження світу вирішувалося в дусі біблейського креаціонізму (від лат. творити): світ створено з нічого Богом. Правда, в цей час були сформульовані дві неортодоксальні моделі космосу. Згідно з першою (її автор ченець Скот Еріунена), бог не творить світ за своєю волею, а спонтанно проростає в нього, виливається (еманує) в нього за внутрішньою потребою своєї природи. Інша неортодоксальна космологічна модель відстоювала ідею вічності світу: світ не створений Богом, оскільки існує одвічно. Цієї концепції дотримувався, зокрема й схоласт Сігер Брабанський. Обидві космологічні моделі суворо засуджені церквою.

Прослідкуємо хронологію, процес виникнення й розвитку Середньовічної філософії. Спочатку зупинимося на аналізі патристики, в основі якої лежить сукупність теологічних та політико-соціологічних доктрин християнських мислителів IIVIII століть. Першими носіями її ідей були апологети, серед яких виділявся Оригена. Йому належить спроба побудувати цілісну філософську систему на основі положень християнської релігії. Свого апогею патристика досягла в діяльності каппадокійського гуртка на грецькому Сході і творчості Августина на латинському Заході. Істотною рисою патристики була її вірність ідеї одкровення. Остання безпосередньо проявилася в протиставленні віри розуму. Патристика розглядала філософствування як пояснення Біблії, а Біблія — як підкріплення відповідних положень платонізму та арістотелі-зму. В основі онтології патристики була ідея бога як абсолютного буття. Якщо в катафатичній теології бог розглядався як зосередження благости, справедливості, всемогутності, то в апофатичній — бог як абсолют позбавлявся будь-яких атрибутів на тій підставі, що він перебуває за межами буття. Космос як витвір бога оцінювався як нескінченно нижчий від свого творця. Світ загалом сприймався оптимістично, як благий витвір бога, сповнений доцільності. Для космології патристики характерні теологізм, визнання універсальної гармонії і співвіднесеності речей, естетичне виправдання світу.

Найбільш відомим представником західної патристики був Августин Блаженний (354—430). Пропаганді і захисту християнства він присвятив чимало років. Онтологію і вчення про бога як абсолютне буття запозичив із неоплатонізму. За Августином, буття бога можна безпосередньо вивести із самосвідомості людини. Час він розглядав як корелят пам'ятаючої, споглядаючої і чекаючої душі. В автобіографічному творі "Сповідь" уперше в історії філософії аналізує проблему суперечливої динаміки людської особистості. Проблема ж історичного процесу була поставлена і знайшла містичне тлумачення в трактаті "Про град божий" (фактично йшлося про державу).

Августин справив значний вплив на релігійну і філософську думку Європи. Протестантизм використовував його ідеї з метою обґрунтування релігійного індивідуалізму і своєї віри. Представники сучасного екзистенціалізму вбачають у Авгус-тині одного із своїх попередників.

Другим типом середньовічного філософствування була схоластика (релігійно-філософське вчення західноєвропейсього Середньовіччя, яке на противагу містиці поєднувало догматичні релігійні посилки з раціоналістичною методикою і особливим інтересом до формально-логічної проблематики). Розрізняють ранню (XIXII ст.) і пізню (XIIIXIV ст.) схоластику. Починаючи з XVI ст. відбувається певне відродження схоластики (так звана друга схоластика), яка була ідеологією контрреформації. Термін "схоластика" в подальшому став синонімом безплідного розумування, буквоїдства, начотництва.

Формування схоластики відбувалося в умовах панування католицької церкви. Вона була викликана до життя новим піднесенням культури, що проявилось у виникненні міських нецерковних шкіл. У цих умовах християнська теологія, яка існувала у формі патристики, мала надати християнству формалізованого, раціонального характеру, зробивши предметом своєї систематизації теолого-філософські положення патристики. Рання схоластика орієнтувалася в основному на неоплатонізм та логіку арістотелізму. В цей період сформувався номіналізм і реалізм.

Пізня схоластика формувалася в умовах подальшого прогресу міського життя, виникнення університетів тощо. Треба відзначити вплив на пізню схоластику передової арабомовної філософії, шартрської школи, античної філософії, зокрема арістотелізму в християнсько-католицькому дусі. Ця обробка арістотелізму пов'язана з іменем Больштедта і особливо його учня Фоми Аквінського, засновника пізньої схоластики. Боротьба арістотеліків і августинівців до початку XIV ст. трансформувалася в боротьбу томізму з прибічниками Д.Скота.

Паралельно продовжувала точитися боротьба номіналізму з реалізмом.

Реалісти вважали, ніби загальні поняття (універсали) існують онтологічно, тобто реально, утворюючи самостійний світ духовних, безтілесних сутностей, первинних щодо одиничних речей. Наприклад, ідея людини передує буттю окремих індивідів і зумовлює їх буття; прекрасне передує буттю одиничних прекрасних речей тощо.

Номіналісти наполягали на тому, що реально існують лише одиничні предмети, доступні органам чуття. Універсали ж не мають реального (незалежно від речей) існування. Це звичайні імена речей. Поміркований номіналізм одержав назву концептуалізму. Оккам, Бурідан та інші мислителі поєднали номіналізм з теорією двоїстої істини і тим самим відмовилися від основної догматичної установки ортодоксальної схоластики, визнали автономне становище філософії та науки стосовно віри. У них з'явилася потреба в реабілітації природи, деміфологізації і християнської картини світу. Першим наголосив на цьому Роджер Бекан. Особливу роль у саморуйнуванні схоластичної філософії відіграв номіналізм. П.А. Абеляр, Д.Скот і У.Оккам на противагу диктатурі богословських понять висунули принцип індивідуалізації, що підготувало основу до просвітництва та методологічного скептицизму Відродження і Нового часу, сприяло становленню світського раціоналізму і дослідницької науки. Номіналісти стали першими вченими і природознавцями в Європі. Вони "повернули" природі її суверенні права, показавши примат реальності, проторюючи шлях емпіризму і сенсуалізму.

Не зайве зауважити, що ортодоксальні мислителі Середньовіччя (філософи і теологи) були одними з перших теоретиків, висновки-присуди яких були логічною підставою для переслідування інакомислячих і навіть фізичної страти.

2. Філософія Відродження

Відродженням в історії називають сукупність філософських учень, створених у період розпаду феодального й зародження капіталістичного суспільства. Це посередницька ланка між середньовічною схоластикою і науково-філософським мисленням Нового часу, перехідна розумова епоха. Вона характеризувалась незавершеністю, неоднорідністю теоретичної свідомості. Незважаючи на те, що вона переборола схоластику, все ж успадкувала від неї її безліч рис. Це було звільнення думки від схоластичної мудрості, коли схоластичний раціоналізм поступився вільним формам пізнання.

Ідейними джерелами цієї філософії були: антична філософія (вчення Платона і неоплатонізм, очищена від середньовічних перекручень філософія Арістотеля, матеріалістичні концепції, зокрема епікуреїзм); єресі, які розхитували догматичну офіційну релігійну ідеологію; східна (насамперед, арабська) філософія; передові тенденції середньовічної філософії, зокрема номіналізм, раціоналістичні та емпіричні тенденції в теорії пізнання.

Здійснювався докорінний перелом у поглядах на природу. Всесвіт став предметом дослідницького інтересу. З'являлись натуралістичні вчення про нескінченність і нествореність світу. Цьому сприяли й епохальні відкриття (особливо геліоцентрична концепція М. Коперніка), винаходи XVXVI століть, розвиток нових галузей промисловості. Істотною рисою філософії Відродження, як і всієї культури тієї доби, був гуманізм, у якому виразилися різнобічні запити людської особистості.

Будучи відображенням своєї епохи, філософія Відродження не була простим відновленням античних концепцій. Вона мала й свій власний, досить багатий зміст. У ній прослідковується боротьба матеріалістичних тенденцій з ідеалізмом. Важливою рисою цієї філософії було прагнення пояснити існування нескінченного матеріального світу, розуміючи його як такий, в якому панує єдиний закон причинно-наслідкових зв'язків.

До найважливіших проблем філософії Відродження треба віднести: онтологічні (точніше — натурфілософські) проблеми, зокрема питання про сутність матерії, руху і його джерел; гносеологічні; філософські аспекти політики, етики, естетики тощо. Дослідники природи перебували, з одного боку, під впливом успіхів природознавства і античних матеріалістичних традицій, а з другого, платонізму, неоплатонізму та арістотелізму. Внаслідок цього одні мислителі стали послідовниками атомістичної концепції (Г. Галілей, М. Монтень, П. Шаррон та ін.), а інші — пантеїстичної (Микола Кузанський, Б. Телезіо, Дж. Бруно). Пізніше перша концепція, будучи збагаченою досягненнями природознавства, була покладена в основу поглядів видатних матеріалістів XVI І—XVIII ст. Друга теж зробила відповідний вплив на філософію Нового часу, зокрема на вчення Б.Спінози.

Аналізуючи проблему руху та його джерел, більшість мислителів Відродження вбачали причину руху в самій матерії, розглядаючи рушійну силу як невід'ємне від матерії розумне начало ("світова душа" у Дж. Бруно, Ф. Патріці; "архей" активна життєва сила у Парацельса; вічний божественний розум у Т.Кампанелли). Послідовніших поглядів на цю проблему дотримувалися Леонардо да Вінчі й Телезіо. Так, Леонардо приписував рух самій матерії, розглядаючи його активність, вічний кругообіг, при якому жоден елемент природи не зникає, а тільки перетворюється в інший.

Значні зрушення були й у теорії пізнання. Вона була спрямована проти схоластики й релігійного догматизму. В ній високо цінувався досвід, чуттєвість як найважливіший, хоч і перший крок у процесі пізнання. Разом з тим деякі філософи епохи Відродження визнавали й важливу роль розуму (Дж. Бруно навіть піддав критиці емпіризм). Правда, в творчості деяких філософів ще зберігався зв'язок із середньовічними та релігійними традиціями. Проте загалом, допускаючи іноді як компроміс пізнання з існуванням віри, філософи Відродження стояли на грунті матеріалістичної гносеології, про що свідчать такі її положення:

  1. визнання пізнаваності людиною навколишнього світу таким, яким він є;

  2. визнання дії зовнішнього світу як джерела пізнання на органи чуття, які переробляють результати цієї дії;

  3. заперечення природжених ідей і якоїсь особливої нематеріальної субстанції, яка нібито керує процесом пізнання л години;

визнання великої сили розуму і логічної діяльності, без якої одними лише чуттєвими образами не можна досягти істинного знання.

Для гносеологічних і натурфілософських учень епохи Відродження характерна діалектичність. Метафізика і механіцизм склалися тільки в XVII ст. Значний вклад у теорію пізнання внесли Дж. Бруно, Микола Казанський, Мішель Монтель та інші мислителі епохи Відродження.

Змінювались погляди на людину та місце її у Всесвіті. Теоцентризм витісняється антропоцентризмом. Людину стали розуміти як вільну і необмежену в своїх можливостях. Світське мислення, яке виводило людину із релігійної компетенції, перетворювало її на найвищу цінність, ставило її у центр світоглядної перспективи.

Переглядалися й погляди на суспільство. Паралельно з боротьбою проти церковного абсолютизму робилися спроби обґрунтувати ідею громадянського суспільства, яке було б незалежним від релігійних санкцій (Н. Макіавеллі, Ж. Боден).

В епоху Відродження виникли й перші соціалістичні утопії (Т. Мора, Т. Кампанелли), які мають глибокий сенс як ідеал майбутніх поколінь, хоч і неодноразово були використані для авантюристичних експериментів.

Етичні концепції Відродження перебували під впливом епікурейської школи, яка найбільше відповідала ідеалам гуманізму, тій жадобі життя, земного щастя, всебічного розвитку особистості, реабілітації земної краси, які були притаманними для молодої буржуазії. Зрозуміло, що атараксія епікурейців і апатія стоїків були неприйнятними для етики Відродження. Необхідно зазначити, що в етиці цієї епохи мали місце елементи індивідуалізму, егоїзму та волюнтаризму.

У сфері естетики Відродження не залишило завершених теоретичних систем. Проте талановиті митці тієї епохи в трактатах, присвячених проблемам теорії мистецтва, часто виходили у сферу естетичної науки. Це стосується насамперед праць геніального митця і вченого Леонардо да Вінчі.

Відомими мислителями Відродження були Г. Галілей, М. Коперник, Дж. Бруно, Т. Мор, Т. Мюнцер, Т. Кампанелла та багато інших.

І все ж філософія Відродження не повністю порвала зі схоластикою. Хоч вона й заперечила теологію, замінивши її науково-раціоналістичними і натуралістичними теоріями, та все ж залишилась перехідною на шляху до послідовних форм науково-філософського світогляду.

філософія середньовіччя відродження

ЛІТЕРАТУРА

  1. Августин. Исповедь. — М., 1991.

  2. Боэций. «Утешение философией» и другие трактаты. — М., 1990.

  3. Баргош Юзеф. Фома Аквинский. — М., 1975.

  4. Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. — М., 1980.

  5. Гуревич А.Л. Проблема средневековой народной культуры. -М., 1981.

  6. Гуревич А.Я. Средневековый мир. — М., 1990.

  7. Эстетика Ренесанса: В 2-хт. — М., 1981.

  8. История диалектики XIV-XVIII веков. — М., 1974.

  9. История философии в кратком изложении. — М., 1991.

  10. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. — М., 1978. Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии. Латинская патристика. — М., 1979.

  11. Николай Кузанский. Соч. в 2-х т. — М., 1979. Ротердамский Эр. Похвала глупости. — М., 1956. Соколов В.В. Средневековая философия. — М., 1979. Соколов В.В. Европейская философия XVXVIII веков.

  12. - М., 1982.

  13. Стяжкин Н.И. О развитии идей философии природы в средние века // Философские науки. — 1983. — № 2.

  14. Чернышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. — М, 1991.


Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Філософія середньовіччя (2)

    Реферат >> Философия
    Філософія середньовіччя План Формування середньовічної філософської парадигми. Християнсько-середньовічна патристика. Середньовічна схоластика. ... в подальшій історйї середньовічної філософії, аж до гуманістичного Відродження, набуде поширення під йменням ...
  2. Філософія середньовіччя (1)

    Реферат >> Философия
    Філософія середньовіччя 1. Теоцентризм середньовічної філософії й основні етапи її розвитку Європейська середньовічна філософія ... , провідною рисою філософії середньовіччя є теоцентризм – теоретична ... поширенням ідей епохи Відродження і Нового часу, появою ...
  3. Філософія доби Відродження

    Реферат >> Философия
    ... погляди мислителів доби Відродження 6.а. Після мороку Середньовіччя філософи Відродження спробували, перш за все ... призначення власного життя. Філософія Середньовіччя та Відродження. Реферат Основні риси філософії Середньовіччя. Схоластика, етапи її ...
  4. Основи філософії

    Учебное пособие >> Философия
    ... філософії й особливості її питань, специфіка осмислення філософських проблем в епохи Античності, Середньовіччя, Відродження, Нового ... часу, в класичній німецькій філософії ХVIII-XIX стол ...
  5. Основні вопроси філософії

    Учебное пособие >> Философия
    ... ії. 2. Історичні типи філософії Історичні типи філософії такі: 1. Філософія Стародавнього Сходу. Філософія античності. 2. Філософія Середньовіччя. Філософія Відродження. 3. Філософія Нового часу ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0017740726470947