Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Государство и право->Закон
Административная ответственность — это разновидность юридической ответственности, которая определяет нормами пра­ва обязанность и готовность лица прет...полностью>>
Государство и право->Контрольная работа
Административная ответственность- это применение государственными органами, должностными лицами и представителями власти установленных государством ме...полностью>>
Государство и право->Реферат
Действующие в России различные юридические обязательные правила имеют свое целью обеспечение правопорядка и государственной дисциплины в определенных ...полностью>>
Государство и право->Закон
До 1961 года местные органы власти обладали весьма широкими полномочиями по созданию решений, предусматривающих административную ответственность за их...полностью>>

Главная > Реферат >Государство и право

Сохрани ссылку в одной из сетей:

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Поняття законотворчості і законотворчий процес

В сучасному суспільстві люди та іх об'єднання постійно стикаються з правилами (нормами), зафіксованими в законах та підзаконних актах -з іх вимогами, заборонами, з необхідністю іх дотримання, виконання і застосування, з тими наслідками, які наступають при іх порушенні. Кожна держава встановлює в суспільних відносинах визначений порядок, який з допомогою законодавства і законності формулює іх в правових нормах, забезпечує, охороняє та захищає. Законодавство охоплює більшість сфер людськоі життєдіяльності, поширює межі свого регулюючого діяння на суспільні відносини по мірі ускладнення соціального буття, безпосередньо супроводжуючи людей в іх спілкуванні друг з другом.

Значна роль законодавства у житті особи і суспільства припускає знання, перед усім, того, яким образом воно створюється, формується та розвивається, в чому суть законотворчості.

Законотворчість, як всяка творчість, припускає у законодавців не тільки загальну культуру, але й потребує від них спеціальних знань, визначених навиків здобуття мистецтвом формування і формулювання законодавчих актів. Ці знання у світовій юридичній теоріі і практиці мають назву - законодавча техніка, яка представляє собою визначену систему вимог при створюванні нормативно-правових правил, законів і підзаконних актів, іх систематизаціі.

Успішна діяльність по створенню законів( інших правових нормативних актів) залежить насамперед від правовоі культури законодавця. Суть правовоі культури законодавця, як складовоі частини загальноі культури, в образі мислення і відповідноі діі, заснованого на визнанні та пізнанні загальнолюдських цінностей права, вимог законності І режиму правопорядку, у відповідності з якими здійснюється законотворча діяльність та правореалізуюча практика.

Правова культура законодавця тисячами ниток пов"язана з загальною культурою. Іі могутній добродійний вплив на правову свідомість, мислення, світогляд тих хто творить закони, на іх Ідінністні правові установки безпосередньо визначають характер законодавства, відповідаючого історичному та національному духу народа, його сподіванням, потребам і інтересам. Разом з тим правова культура законодавця назад впливає на загальну культуру, захищає і утворює умови іі вільного розвитку шляхом виробки прогресивних законів, встановлення режиму правовоі стабільності, послідовноі поведінки в життя потреб законності та встановлення режиму правопорядка.

У культурі законотворчості акумулюються: різнобічні знання дійсності, іі історіі та перспектив розвитку; спеціальні знання про право, закон і законодавчу техніку, вміле іх використання в практичній діяльності по створенню законів та іх реалізації. Опанування цими знаннями і іх використання в процесі законотворчості дозволяють створювати науково обгрунтовані і технічно досконалі акти, в повній мірі відповідаючі назрівшим і назріваючим потребам суспільного прогресу. Законодавець, отже, повинен володіти всебічними і глубокими знаннями, постійно поповнювати іх у спілкуванні з народом, збагачуватись його мудрістю. І для того, щоб перекласти всі ці знання, народну мудрість і свій власний життєвий досвід на мову закона, йому слід оволодіти майстерністю законотворчості, професійно використати заходи законодавчоі техніки.

Динамізм економічних, політичних і соціальне культурних потреб сучасного суспільства висуває все нові і нові задачі відповідаючих суспільних відносин. Багатогранність та глубока соціальна обумовленність цих задач виявляється вже простим перерахуванням проблем, які стають перед законотворчістю, а саме необхідністю:

- спостереження різних соціальних факторів обумовлюючих потребу в нормативно-правовому регулюванні відповідних суспільних відносин;

  • виявлення та старанного обліку при формуванні законів, інтересів соціальних та національних утворень, суспільних груп і суспільства в цілому, іх здібностей, звичаев, традицій;

  • використання в процесі створення закона відповідних досягнень науки, техніки і культури;

  • проведення порівняльного аналізу проектуючого закону не тільки з аналогічними правилами минулих і сьогодні діючих законодавчих систем інших держав, але і з іншими регуляторами суспільної життєдіяльності;

- постановки в доцільних і можливих випадках спеціальних експерементів для визначення оптимального варіанту правового регулювання відповідних груп суспільних відносин і виробки найбільш ефективної форми правового впливу на ці відносини;

- визначення зв"язку, відповідності та взаемодіі проектуючого зако'іпну з даною правовою системою в цілому і насамперед з Конституцією;

- вдосконалення організаційних форм, процедури створення закона.

Ці об"емні і трудомісткі задачі не можуть бути успішно здійсненні без творчого підходу і рішення іх законодавцем.

Законотворчість характеризується органічною єдністю трьох його основних компонентів: пізнання, діяльності і результату, які в своїх діалектичних взаемоперехідах складають відносно закінчений цикл раконотворчості, слідом за яким по висхідноі лініі прямують в тіеі ж послідовності аналогічні цикли, утворюючі у своій цілісності систему цього процесу. Насправді, для того щоб в законах адекватно відображались витікаючі в суспільстві процеси, потрібно весь час виявляти, вивчати і вправно використовувати об'єктивні закономірності, спрямовуючі ці процеси.

Саме тому предпосилкою створення закону е пізнання тих складних умов, факторів і обставин, тих розвиваючих суспільних відносин, правове регулювання яких диктується потребами соціального прогресу.

Однак обмеження законотворчості рамками "чистого" пізнання, не перехідного в "діячу сутність", приховує в собі небезпеку обмеження його пасивною умозрительності. За пізнанням іде діяльність. Цей перехід представляє собою трудомістке багатосхідне розгортання і конкретизацію знання в творчості необхідних суспільству законів. Лише після того, як усвідомлені подробиці і цілі правового регулювання тих чи інших відносин, законодавець приймає рішення про перехід від пізнання до діяльності. Настає період створення самого закону, поділений в свою чергу, на ряд стадій, регулюемих звичайно законом і регламентом, встановленими процедурами.

Якщо пізнання в законотворчості е процесом перетворення об"ективноі дійсності у факт законодавчої свідомості і прийняття відповідного рішення, то реалізація цього рішення в дійсності по створенню закона представляє собою обернений процес перетворення законодавчої свідомості в об"ективно існуючий закон. Тим самим, підсумком законотворчості, його продуктом, виступає результат -закон. Але цей підсумок - лише первинний результат, слід за яким настає дія самого закону, укладаюча в практичному регулюварнні відповідних суспільних відносин.

Вивчення діі закону дозволяє встановити його ефективність, доцільність, наукову обгрунтованість, що в свою чергу впливає в порядку оберненого зв"язку на законотворчий процес, дозволяє уточнити, откорегувати, доповнити існуюче законодавство, підняти його рівень, збагатити його практичним досвідом.

2. Стадіі і структура правотворчого процесу

Право, як будь-яке соціальне явище, має свою функцію. Народжене суспільними відносинами, тобто визначеними соціальними зв'язками, які по своій природі хаотичні, право звичайно виступає визначеним фактором стабільності. Звідси з очевидністю витікає той факт, що для нормального функціонування суспільства необхіден регулятор, який підтримував би визначений порядок в розрізнених суспільних відносинах і забезпечував іх взаємозв'язок і взаємодію. Таким регулятором, на наш погляд, е право. Виконуючи функцію стабілізаціі суспільних відносин, воно в той же час виступає сполученою ланкою між державою і суспільством, дозволяючи ім взаємодіяти один з одним. Звертаючись до проблеми соціальної обумовленості правових явищ, вчені запроваджують в оберт науки поняття "факторний аналіз". При цьому відмічається, що соціальна ефективність реалізації права залежить від повноти і точності виявлення, зміни і обліка факторів, відображаючих потреби в правовій регламентації. Це вказує на важливий взаємозв'язок, на суспільну обумовленість правових норм, первинність економічних і інших суспільних відносин в порівнянні з правовими нормами.

Сабо Імпре вважає, "що суспільство в визначений момент свого розвитку з неминучистю приходить до необхідності за допомогою загального правила внести лад і стійкість у повторюючі суспільні відносини. Тут виникає питання, усі відносини можуть бути врегульовані державою через право чи ні?

Правова діяльність держави в цьому зв"язку може бути названа трансформуючою діяльністю: економічні і інші суспільні відносини вона перетворює в правові відносини, які потім фіксуються в правових нормах".

З точки зору деяких авторів, сфера правового регулювання - це той соціальний простір, який схильний до діі права.

  • сфера верогідного (потенційного) регулювання;

  • сфера необхідного регулювання;

  • сфера законодавчого регулювання;

  • сфера правореалізуючого регулювання.

Межі державноі діі можуть бути розглянуті з двох боків: його можливості і його необхідності. Верхній край правового регулювання суспільних відносин е крайом можливого відношення, які находяться за ним, знаходяться поза досяжністю державноі влади, і регулюються іншими, не правовими нормами (природні фактори, закономірності суспільного розвитку, рівень економіки).

Нижній край (необхідність втручання) визначається важливістю для держави тих чи інших суспільних відносин. Ця межа е найбільш хибною. Існує багато суспільних відносин, ефективність яких підтримується шляхом саморегуляціі, за допомогою взаемодіі норм моралі, звичаів та інших не правових регуляторів. Слід мати на увазі, що порушення порушення державою кордонів, меж правового регулювання призводить в кінці до порушення еквівалентного характеру відносин, рівності всіх учасників.

Говорячі про правотворчю діяльність держави, слід звернути увагу на те, що вона е частиною процеса правоутворення. Характеризуючи цей процес, слід відмітити, що е перед усім, переклад об'єктивних законів суспільного розвитку на мову рішень, облічену у відповідну юридичну форму. "Звичайно норма поведінки яка склалася в житті передує правовим приписам. В законі частіше закріплюється те, пише В.Н.Кудрявцев,- що вже виправдало себе на практиці, сформувалось як оптимальна форма поведінки".

Закономірніше було б розглядати правотворчість як частину процеса правоутворення. Правотворчість - складне соціальне явище, яке має управлінську природу. Це одна з форм державного керування суспільством. Як любий соціальний процес - це свідома, цілеспрямована діяльність, здійснювана через право і правові норми. Говорячі про правотворчість як про явище соціальне і юридичне, неможливо обмежати лише виданням нормативних актів. Воно охоплює більш широке коло процесів: підготовка нормативного акта, виявлення потреб в правовому регулюванні тих чи інших правоутворюючих суспільних відносин, направленість і характер регулювання. Існують фактори, які оказують вплив на формування права і які знаходяться поза кожний окремий закон і передуючий йому. Е певне джерело, яке лежить поза понятійне право, як сукупність факторів, які е зовнішніми у відношенні до правової діяльності, орієнтують, необмежуючи діяльність законодавця визначеними рамками, додають ій науковий характер. "Комплексний підхід до правотворчості потребує розвитку реальних зв'язків між різноманітними явищами, які приймають участь у формуванні права, здійснюючих перехід до матеріальних факторів до свідомості і від неі - до правових норм", вважає А.Нашиц. Правотворчість - основна начальна ланка механізму правового регулювання. Вона починається тоді, коли необхідність нововведень вже назріла і іх напрям вже визначено суспільним розвитком. На цьому етапі у процес правоутворення вступають компетентні державні органи. Згідно традиційної точки зору, правотворчість - це діяльність держави, спрямована на створення юридичних норм. РЛукич визначає "правотворчість як комплексну діяльність, яка складається з операцій, які е різновидом розумовоі діяльності, і кожна з яких, виконується різноманітними способами і методами". В цьому випадку правотворчість тлумачиться як юридичне неформалізована діяльність людського розуму, бо вона так чи інакше спрямована на створення юридичних законів. По визначенню А.С. Пріголкина правотворчий процес представляє собою "порядок здійснення юридичне вагомих дій по підготовці, прийняттю і опублікуванню нормативного акту, які процесуальне оформлені і мають офіційний характер".



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Процес становлення та розвитку підприємництва в Україні

    Дипломная работа >> Экономика
    ... отримати у випадку найкращого альтернативного застосування. Поняття «витрати втрачених можливостей» і «приховані затрати» ... іх спостерігачів на безпосередніх учасників законотворчого процесу. Так, Указ Президента України ...
  2. Поняття і зміст господарського права ТзОВ відповідальність за порушення антимонопольного закон

    Реферат >> Государство и право
    ... “господарська діяльність”. Зазначені поняття визначаються в чинному законодавстві України ... «Про господарські товариства», яким визначаються поняття, види, умови створення і діяльності ... вносилися зміни. Вадами законотворчого процесу можна пояснити і той факт, ...
  3. Адвокат в цивільному процесі

    Реферат >> Государство и право
    ... Розділ 1. Представництво у цивільному процесі Поняття цивільного процесу (цивільного судочинства) ………...………8 Представництво ... . 183. Участь Спілки адвокатів у законотворчому процесі - підсумки і плани // Адвокат. - 1996. - № 1. - С. ...
  4. Засади кримінального процесу

    Лекция >> Право, юриспруденция
    ... визначено чіткого поняття «засад (принципів) кримінального процесу», по даному ... права на основі закону. Законотворчий процес і практика правозастосування показують, що ... безпідставний арешт). Таким чином, поняття недоторканності особи (особистої недоторканност ...
  5. Поняття цивілізації. Цивілізаційна структура сучасного світу

    Реферат >> Социология
    ... , у державно-юридичних нормах і положеннях, законотворчості, правопорядку, в технічній документації ... самокерованих кібернетичних систем, а й процес соціалізації самої людини ... у загальнотеоретичному аналізі стало поняття постмодерністської фази розвитку ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0018899440765381