Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

История->Реферат
В результате Второй мировой войны Польша потеряла почти 40% национального достояния и более 6 млн. человек населения. С конца 1940-х до конца 1980-х г...полностью>>
История->Реферат
22 марта 1889 года 33 ссыльных (по другим данным — 34, 29 евреев и 5 русских[1]) собрались в доме якута Монастырёва, протестуя против ужесточения прав...полностью>>
История->Реферат
Создана немецкими и датскими мастерами для прусского короля Фридриха I, затем подарена Петру I, после чего усовершенствована под руководством Ф. Б. Ра...полностью>>
История->Реферат
После сражения под Лексингтоном и Конкордом 19 апреля 1775 года американские войска окружили и осадили Бостон, в котором располагались британские войс...полностью>>

Главная > Конспект >История

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Сформувавшись у заволзьких степах на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н.е. сарматські племена язигів, роксоланів, аорсів, а трохи пізніше й аланів хвилями просувались на захід у пошуках нових територій, нових пасовищ. Античні автори, згадуючи про них, підкреслювали їх агресивність і войовничість.

Масове переселення сарматських племен на територію Північ. Причорномор’я почалося з кінця ІІ ст. до н.е. На рубежі н.е. вони повністю освоюють степи між Доном і Дніпром, іноді проникаючи аж до Південного Бугу та Дунаю. В середині І ст. до н.е. вони намагаються розселитися ще західніше. Їх постійні набіги і вимоги сплачувати данину зумовили переселення на нові території ранньослов’янського зарубинецького населення Середнього Подніпров’я.

Найбільшого розквіту сарматське суспільство досягло в І ст. н.е. Поступово бідніші прошарки кочового населення осідали у Північно-Західному Причорномор’ї. І вже в ІІІ ст. н.е. якась їх частина ввійшла до черняхівської культури.

Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від докласових відносин, а господарство в цілому мало риси їх попередників. У військовій справі вони відрізнялись від скіфів. Римський історик Тацит писав, що “коли вони з’являються кінними загонами, ніякий інший стрій їм не може чинити опору”. В бою користувалися арканами, довшими ніж у скіфів мечами, списами.

Античні міста Північного Причорномор’я.

VIII – кінець VI ст. до н.е. – це період “Великої грецької колонізації”, одним з напрямків якої було освоєння Північ. Причорномор’я. Деякі фахівці вважають (Н. Кравченко, І. Черняков), що це було переселення.

Дошукуючись причин еллінської міграції, вчені сформулювали кілька теорій, які умовно можна поділити:

  1. Демографічну.

  2. Аграрну.

  3. Торговельну.

  4. Сировинну.

  5. Воєнну (натиск лідійців і персів).

  6. Соціальну.

  7. Етнічну.

Родоначальниками грецьких міст–держав у Північ. Причорномор’ї були насамперед вихідці з Мілету та Гераклеї Понтійської. У ІІ пол. VII ст. до н.е. на о. Березань греки заснували м. Борисфеніду – перше еллінське поселення у цьому регіоні. Вони заснували м. Тіра на Дністрі, Ольвію на Бузі, Херсонес біля Севастополя, Пантікапей на місці сучасної Керчі, перетворивши їх на центри торгівлі та ремесла. У 480р. до н.е. з об’єднаних грецьких міст на Таманському і Керченському півостровах створено Боспорське царство з центром у Пантікапеї.

Елліни-колоністи принесли з собою на нові землі традиційну для Стародавньої Греції форму соціально-економічної та політичної організації суспільства – поліс.

Грецькі поліси за своїм політичним устроєм були, як правило, рабовласницькими республіками, які мали свою законодавчу, виконавчу та судову владу.

Майже тисячолітню історію осередків античної цивілізації у Північ. Причорномор’ї поділяють на два періоди:

  1. ”Грецький” (II пол. VII – середина I ст. до н.е.).

  2. ”Римський” (середина I cт. до н.е. – IV ст. н.е.).

Війни понтійського царя Мітрідата VI Евпатора проти Риму (89-63 р. до н. е.)стали поворотним моментом у житті міст-держав Північ. Причорномор’я, так як з цього рубежу розпочинається прогресуюча втрата полісами політичної незалежності. Варварська експансія (готів у ІІІ ст. і гунів у IV ст.) завдала смертельного удару грецьким полісам. Вціліли лише Пантікапей та Херсонес, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії.

Тисячолітня історія античної цивілізації у Північ. Причорномор’ї мала надзвичайно серйозні наслідки. По-перше, у ході колонізації на місцевий грунт було перенесено демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державотворчих традицій на території сучасної України. По-друге, грецькі переселенці передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, активно залучали його до товарно-грошових відносин. По-третє, було зумовлено розгортання процесу урбанізації Причорномор’я. По- четверте, різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури. У своїй сукупності всі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного розвитку населення Криму, Побужжя, Подністров’я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації.

У ІІІ ст. н. е. (на початку) з понад Балтики на територію України прийшли готи, підкоривши собі як тубільців, так і сарматське та рештки скіфського населення. Готи засвоїли скіфо-сарматську і грецьку культури, прийняли християнство, почали своє письменство (переклад Біблії). Мали вплив на слов’ян, особливо в ділянці військової організації. Під ударами гунів Готська держава в Південній Україні розпалася 375р. Більшість готів перейшло в наддунайські землі, тільки мала частина залишилась в Криму.

В IV ст. починається велика міграція народів зі Сходу Україною, особливо її степовою полосою, проходять гуни (IV ст.), болгари (V), aвари (VI), хазaри (VII), угри (IX), печеніги (X-XI), половці (XI-XII) і татари (з XIII ст.).

Слов’яни.

У І тис. на історичну арену стрімко виходять слов’яни – одна з основних гілок давньоєвропейського населення. Про їх походження і місце початкового проживання є кілька версій. Перша з них – дунайська – була висловлена ще Нестором літописцем у середньовічні часи. Друга пов’язує перший етап існування цього населення з вісло-одерським межиріччям. За третьою, стародавні слов’яни мешкали на території між Дніпром і Віслою. А за четвертою – між Дніпром і Одером.

Та ймовірніше, на думку В.Барака, Д.Козака, Р. Терпинського, контури праслов’янського масиву з часів виділення його, принаймні у ІІ тис. до н.е., з індоєвропейської спільноти і аж до раннього середньовіччя (коли слов’яни були реально зафіксовані в письмових джерелах, а їх існування підтверджено й археологічними матеріалами) певною мірою змінювались. Становлення слов’янського етносу – досить тривалий процес, який пройшов у своєму розвитку кілька етапів. На початковому етапі до рубежу ІІІ-ІІ ст. до н.е. цей процес, розгортався головним чином у межиріччі між Віслою та Одрою, частково поширюючись на Волинь. З появою зарубинецької культури ( ІІ ст. до н.е. – І ст. н.е.) починається якісно новий етап формування слов’янського етносу, під час якого центр активної слов’янської життєдіяльності переміщується на територію між Віслою і Дніпром.

Перші згадки у писемних джерелах про ранньослов’янські племена зустрічаються у творах римських вчених І-ІІ ст. н.е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов’яни фігурують під назвою венеди (венети). Етнонім “слов’яни” вперше вжили візантійські автори Псевдо-Кесарій, Іоанн Ефеський, Менандр. Найповніше ранньослов’янська історія викладена у творах візантійських хроністів Йордана “Про походження та діяння готів”, або “Гетика” (551р.) і Прокопія Кесарійського “Історія війн” (550-554рр.). Саме “Гетика” і містить надзвичайно важливу інформацію про розпад єдиної венедської ранньослов’янської спільноти, якій відповідала зарубинецька культура. Йордан сповіщає, що у VIII ст. вже існувало три гілки слов’ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров’я) і слов’яни (склавини) (Подунав’я).

Більшість сучасних вчених, які вивчають проблеми етногенезу слов’ян, вважає, що початок формування окремих слов’янських народів, і зокрема, праукраїнського етносу було покладено процесом розселення антів та склавинів.

М.Грушевський вважає антів предками українського народу.

Енергійні анти у ході Великого переселення народів проникли на Балкани, Верхній Дніпро, Донець і Дон. Але згодом зазнали поразки від нової варварської хвилі, яка принесла з собою аварів із Центральної Азії. Невщухаючі аваро-слов’янські війни (568-635рр.) призвели спочатку до знесилення, а потім і до розпаду антського союзу. Починаючи з 602р. анти в історичних джерелах не згадуються, а от склавини фігурують у творах більшості європейських та східних авторів, що ведуть мову про етнічні угрупування, які проживали на території України у VII-IX ст. Саме тому, на думку фахівців, цілком закономірно, що етнонім ”склавини” трансформувавшись з часом у “слов’ян” дожив до наших днів.

Вирішальну роль у формуванні українського етносу відіграли міграційні процеси ІІІ-VII ст. Українці прямі етнокультурні нащадки (спадкоємці) склавинів (празька культура) і частково антів (пеньківська культура). Нащадки склавинів у VIII – X ст. між Дніпром, Дністром і Захід. Бугом утворили нові етнічні угрупування, підґрунтям яких була культура Луки-Райковецької.

Отже, в стародавню добу Україну населяло розмаїття народів і племен, що мешкали на теренах ще 1 млн. років тому. Всі вони залишили свій слід в історії населення країни, маючи в давнину власні самоназви та свої (довші – чи коротші) історії. Скіфи та сармати, греки і кельти, фракійці, германці та балти, а також раніші народи – всі вони на різних етапах впливали на культурні традиції місцевого населення, на певний час або ж назавжди стаючи його частинами.

Починаючи з епохи бронзи, особливо в лісостеповій та поліській зонах Дніпровського Правобережжя, зароджується праслов’янський етнічний масив, що з часом посів провідне місце на українських землях. Основою такої моделі історичного розвитку є автохтонна теорія М.Грушевського, яка, правда, була доповнена і модифікована у зв’язку з новими (особливо археологічними) матеріалами, накопиченими майже за 100 років від часу її створення.

Лекція № 3 .

Утворення і розвиток ранньофеодальної держави

Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу.

План.

  1. Передумови утворення східнослов’янської держави. Походження назви “Русь”.

  2. Київська Русь в IX-XI ст.

  3. Період феодальної роздробленості і занепаду Київської Русі. Термін “Україна”.

  4. Київська Русь в історичній долі українського народу.

Література.

  1. Історія України і нове бачення; У 2 т./ Під заг.ред. В.А. Смолія.–Т.1.– К., 1996.–с 53-68.

  2. Історія України/ Під ред. В.А. Смолія.–К., 1997.–с 22-49.

  3. Бойко О. Історія України.-К., 1999.- с.31-74.

  4. Ефименко А.Я. История украинского народа. –К., 1990-с. 27-79.

  5. Дорошенко Д. Нарис історії України. У2-х т. – Т.1. – К.,1991. –с. 42-96.

  6. Крип’якевич І. Історія України – Львів, 1992.- с. 33-118.

  7. Толочко П. Київська Русь. – К., 1996. –366с.

В результаті колонізаційних процесів східнослов’янські племена зайняли значну територію Східної Європи від Причорномор'я до Прибалтики і верхів’я Волги, від Карпатських гір до Поволжжя.

В VI-VII ст. в Серед. Подніпров’ї утворилося політичне об’єднання полян, яке прийняло назву “Русь” або “Рос” – “поляне, аже ныне зовомая Русь”. Питання про походження Русі є одним із спірних питань історичної науки. Поняття “Русь” або “Руська земля” вживалося спочатку щодо порівняно невеликого регіону Наддніпрянщини, а згодом, із зростанням давньоруської держави поширилось на всю Україну і поступово на всю територію розселення східнослов’янських племен.

Перша спроба пояснити походження Київської Русі була зроблена легендарним

літописцем Нестором понад 8 століть тому.

Середньовічні хроністи штучно пов’язували ранню історію Русі з відомими їм народами східної Європи – скіфами, кельтами, сарматами, аланами.

Норманісти в XVIII ст. (Г. Байєр, Г. Міллер) посилаючись на літописну легенду про прикликання варягів на Русь, ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави.

У 20-х рр. XX ст. значна частина науковців світу почала віддавати перевагу “варязькому фактору” у становленні державності русів на основі численних історичних, археологічних та мовних джерел.

Хозарська гіпотеза, виводила коріння Київської держави з Хозарського халіфату (О. Пріцек).

Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов’янську самобутність його матеріальної культури. Паросток державності Київської Русі виріс на місцевому ґрунті задовго до IX ст. внаслідок складного і тривалого соціально – економічного та культурного розвитку слов’янського суспільства.

До утворення Давньоруської держави у схід. слов’ян існувало 14 великих племінних об’єднань, VI – VIII ст. – період еволюції союзів слов’янських племен у протидержавні утворення – племінні князівства, серед яких виділяються об’єднання дулібів і полян. Аварська навала помітно ослабила дулібів, що піднесло полян. Значною подією у процесі політичної консолідації полянського міжплемінного союзу стало заснування міста Києва, який завдяки вдалому географічному розташуванні швидко перетворився на політичній центр східних слов’ян. Внаслідок цього у VIII – середині IX ст. у середньому Подніпров’ї сформувалося державне об’єднання – Руська земля.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Історія України. Конспект лекцій. Історія України івд найдавніших часів до сьогодення

    Конспект >> История
    У конспекті лекцій висвітлено історію України від найдавніших часів до сьогодення. На основі джерел та аналізу історіографії авторським ... і археологічними дослідженнями. Тож сьогодні дослідники визнають роль “варязького ...
  2. Історія української культури. Конспект лекцій

    Конспект >> Культура и искусство
    ... модерном та залишається актуальним і до сьогодні. Для нього властивий розрив із ... організація. Запишіть до конспекту найбільш відомі стоянки ... ін. – Львів, 1992.  Історія України: Курс лекцій: У двох книгах. – Книга 1. Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття ...
  3. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... історію його предків від найдавніших часів до наших днів. Предметом цієї науки є провідні тенденції етногенезу укра ... . Історія України в особах: ХІХ–ХХ ст. – К., 1995. Історія України в особах: Литовсько-польська доба. – К., 1997. Історія України: Курс лекц ...
  4. Конспект лекцій з педагогіки

    Конспект >> Педагогика
    ... сторію становлення і розвитку педагогіки й утворення з найдавніших часів і до нового часу. План Виховання і школа до ... мысли. -М., 1995 Лекція 3. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОЇ ... ХVI в. у містах України на базі ремесленнических цехів ... ість і сьогодні. КОНТРОЛЬНІ ...
  5. Історія педагогіки. Навчальний посібник

    Книга >> Педагогика
    ... програм і конспектів уроків. Конспект показувався наставнику- ... найдавніших часів” містить коротку історію України, географічні описи укра ... Грушевського до Парижу, де він прочитав курс лекцій з історії України у ... класифікації, який до сьогодні вважається пров ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0013470649719238