Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Психология->Реферат
Теорія 2ІАІ й розроблені на її основі Соціальні Технології дозволяють здійснити подальший розвиток ряду важливих для практичного застосування аспектів...полностью>>
Психология->Реферат
Соціальні уявлення як об'єкт емпіричного дослідження і як вихідне поняття теоретичних конструкцій різного рівня узагальнень уже розглядалися в росіянц...полностью>>
Психология->Курсовая работа
Спілкування є необхідною умовою існування людини, одним з найважливіших чинників її соціального розвитку Без спілкування людина не жити чи працювати, ...полностью>>
Психология->Сочинение
Про жорстоке поводження з дітьми та домашнє насильство відомо з давніх-давен Проте дослідження, присвячені цій проблемі, з'явилися нещодавно: тривалий...полностью>>

Главная > Конспект >Психология

Сохрани ссылку в одной из сетей:

В 1915-1917 роках Охорович – віце-президент польського товариства психологів. Починаючи з 1895 року його обирають почесним членом психологічних товариств: Великої Британії, Нью-Йорка, Берліна, Кельна, Лейпцига, Будапешта, Варшави, Петербурга.

Саме Охорович першим висунув ідею про створення Міжнародного інституту психології, який, на його думку, повинен стати центром психологічної думки всього світу. В 1900 році такий інститут було створено і в 1901 році Охорович очолив в ньому експериментальну лабораторію. В інститут записалися близько 1000 вчених різних країн. В 1906 році Охорович став його Генеральним секретарем.

Вчений вважав, що психологія, і тільки вона, повинна бути основою для філософії, естетики, педагогіки, етики, кри­міналістики і багатьох інших наук. Посилаючись на визначення П.Жане про те, що думка – це рух, а духовне життя -це психічний рух, Охорович закликає досліджувати закони і умови цього руху, щоб допомогти людям розібратися в їхніх почуттях, вчинках і поведінці в цілому. Охорович – незвичайний вчений, він проявив свої унікальні здібності у багатьох галузях науки і техніки. Багатогранна особистість, вчений-універсал; дослідник, педагог, медик, психолог, винахідник, журналіст, автор багатьох проектів і починань – він набагато випередив свій час. Його безжально і часто критикували, принижували, його відкриття замовчували (спрацьовувала, мабуть, її величність заздрість), але в той же час він був визнаний у багатьох країнах світу. В науковій літературі праці вченого не одержали належної оцінки і визнання, а між тим, він дуже багато зробив для розкриття таємниць людського буття і психіки; він передбачив багато речей в майбутньому розвитку психології. Вченого цілком можна поставити в один ряд з такими геніями психології, як Арістотель, З.Фрейд, Л.С.Виготський, Р.Декарт та інші.

КОВАЛЕВСЬКИЙ П. І. (1849-1923 рр.). Він родом з України. Вчився в Харківському університеті на медичному факультеті (1869-1874 рр.). Ступінь доктора медицини одержав в 1877 році, а звання професора – в 1884 році. Працював в психіатричній клініці в Казані (1874-1877 рр). З 1877 року працював на кафедрі психіатрії Харківського університету. В 1892-1897 роках – ректор Варшавського університету. Потім знову повертається в Харківський університет. З 1903 – по 1906 роки завідує кафедрою психіатрії Казанського університету. З 1907 по 1920 роки читає курс судової психіатрії на юридичному факультеті Петербурзького університету і одночасно працює головним лікарем психіатричного відділення Миколаївського військового госпіталю в Петербурзі.

В своїх наукових дослідженнях Ковалевський, спираючись на анатомо-фізіологічні знання того часу, зокрема на рефлекторну теорію І.М. Сєченова, розвивав матеріалістичні уявлення про суть психічних явищ в нормі та патології. Він створив оригінальну концепцію про роль кровообігу та нервової системи. Вважав, що в основі всякого нервового захворювання (і психічного також) лежить порушення живлення нервових елементів і що від тривалості цього порушення залежить ступінь їх анатомічного руйнування.

Ковалевський дуже детально змальовує тип неврастеніка з нестійкою нервовою системою. Вона може стати основою Для виникнення та розвитку первинного порушення здоро­вого глузду, параної або іншого нервового або психічного захворювання.

ВЕРНАДСЬКИЙ В. В. (1863-1945 рр.). Видатний український та російський вчений-універсал. Він намітив нове відношення в напрямку розуміння зв'язку між психікою та зовнішнім світом. Вчений заперечував минулі погляди на співвідношення організму і середовища. Організм і середовище, організм і природа – це неподільне ціле, жива істота – біосфера. Те, що робиться в природі, не може не відображатися в організмі і, навпаки, організми так чи інакше впливають на середовище свого життя.

Вчення Вернадського являє собою новий крок у розвитку наукової думки. Він говорив не про невірне розуміння організму (як Гельмгольц, Сєченов), а про невірне розуміння середовища, доводячи цим самим, що в поняття середовища (біосфери) повинні входити і організми, що її складають. Народжена мозком як трансформованою живою речовиною діяльність людини різко збільшує геологічну силу біосфери. Через те, що ця діяльність регулюється думкою, то особисту думку вчений розглядав не тільки в її відношенні до нервового субстрату або оточуючого організм найближчого зовнішнього середовища (як натуралісти всіх попередніх віків), але і як планетарне явище. Палеонтологічне з появою людини починається нова геологічна ера. Вернадський згоден (як і деякі інші вчені) називати її психозойською. Це був принципово новий, глобальний підхід до людської психіки, включаючи її як особливу силу в історії розвитку земної кулі, що надає історії нашої планети зовсім нове, особливе спрямування і більш стрімкі темпи.

В розвитку психіки розглядався фактор, що обмежував чуже живій речовині середовище, який тиснув на неї, змінюючи розподіл хімічних елементів і т. ін. Як розмноження організмів проявляється в тиску живої речовини в біосфері, так і хід геологічного прояву наукової думки тисне створеними ним засобами на закостенілу, стримуючу середовище біосферу, створюючи ноосферу – царину розуму.

Вочевидь, що для Вернадського вплив думки і свідомості на природне середовище (без якого сама думка не існує, бо вона як функція нервової тканини є компонентом біосфери) не може бути інакшим, як опосередкованими засобами, створеними культурою, що включають засоби комунікації. Співставляючи послідовність геологічних нашарувань і морфологічних структур, відповідних їм форм життя, Вернадський вказує на процес вдосконалення нервової тканини, зокрема мозку.

Перехід біосфери в ноосферу, залишаючись природним процесом, набув, разом з тим, відповідно до теорії Вернадського, особливого історичного характеру, відмінного від усієї попередньої геологічної історії планети.

До початку XX ст. стало очевидним, що наукова робота здатна змінити обличчя Землі в масштабах, подібних великим тектонічним зсувам.

Набуваючи форми, говорячи словами Вернадського, «вселенськості», охоплюючи всю біосферу, наукова думка створює нову стадію організованості біосфери.

В історії наукового пізнання особливий Інтерес викликало у Вернадського питання про суб'єкт рушійної сили наукової творчості, про значення особистості і рівня суспільства для розвитку науки, про самі засоби відкриття наукових істин.

Поняття про особистість і її свідомість осмислювались вченим крізь призму його загального підходу до світу і місця, яке займає в ньому людина. Розмірковуючи про розвиток свідомості в світі, в космосі, у Всесвіті, Вернадський відносив це поняття до категорії тих же природничих сил, як життя і всі інші сили, що діють на планеті. Він розраховував, що шляхом звернення до історичних реліктів у вигляді тих наукових відкрить, які були зроблені незалежно різними людьми в різних історичних умовах, вдасться перевірити, чи дійсно інтимна чи особиста робота думки конкретних індивідів здійснюється незалежно від об'єктивних законів, які, як і всякі інші закони науки, відзначають повторюваність, регулярність.

Рух наукової думки, за Вернадським, підкорений суворим природно-історичним законам, таким як зміна геологічних епох та еволюція тваринного світу. Закони розвитку думки не визначають автоматично роботу мозку як живої речовини біосфери. При його (Вернадського) "космічному" способі розуміння всесвіту, під прогресом розумівся не розвиток знання самого по собі, але розвиток ноосфери як змін біосфери і, тим самим, всієї планети як системного цілого. Психологія особистості ставала свого роду автоматичною роботою мозку як живої речовини біосфери.

Вона ставала енергетичним джерелом, завдяки якому твориться еволюція землі як космічного цілого.

Вернадський був засновником антропокосмізму, теорії, в якій природно-іс-торична, природна (у широкому смислі – космічна), і соціально-гуманістична, людська, тенденція розвитку науки гармонійно зливаються в єдине ціле.

КІСТЯКІВСЬКИЙ Б. (1868-1920 рр.). Український (російський) вчений. Вчився в Київському, Дерптському, Берлінському, Паризькому університетах, 3 1917 року – професор Київського університету.

Він виходив із необхідності нормативного обґрунтування соціального пізнання в цілому. Закон, що виводиться в гуманітарних (соціальних) науках, може бути використаний тільки в ідеальних конструкторах. Завдання соціального пізнання – виявлення норм та правил теоретичного мислення, практичної (моральної) діяльності та художньої творчості.

В теорії пізнання Кістяковського послідовно проводяться принципи антипсихологізму, апріоризму та нормативності. Цілісний зміст культури визначаються безумовністю Спра­ведливості, Істини, Краси, Віри.

ЗЕНЬКОВЕЦЬКИЙ В.В. (1881-1962 рр.). Український вчений. Закінчив Київський університет. Професор психології Київського університету (1915-1919 рр.). Професор філософії Белградського університету (1920-1923 рр.) Директор Празького педагогічного інституту (1923-1926 рр.). Професор Паризького богословського інституту (1927-1961 рр.) .

Основні праці вченого: «Проблеми психічної причинності» (1914 р.); «Соціальне виховання, його завдання та шляхи» (1918 р.); «Психологія дитинства» (1923 р.); «Проблеми виховання в світі хри­стиянської антропології» (1934 р.); «Російська педагогіка XX століття» (1960р.).

На думку вченого, пізнання світу регулюється «світлоносною силою, що йде від Христа», вона ж створює пізнаючий розум, який повинен розрізняти Софію божественну (думку про Бога, «ідеї», концепцію світу) і Софію тваринну (думки про світ, «логоси», ідеї космічних процесів). Єдність тваринних «логосів» - світовий дух. Богопізнання можливе тільки серцем (як вершиною ієрархії душі), яке пов'язане з Богом, з основою світу. Серце як засіб розуміння Бога «спрацьовує тільки після подолання людиною наслідків первородного гріха – зруй­нованої гармонії і єдності тіла, душі та духу, що можливе тільки під знаком хреста». В світі існує два види діяльності: «емпірична» (причинна) – історичний час, зміна подій і т.ін. та «субнаціональна» (охоплює цільний цикл буття).

КОСТЮК Г.С. (1899-1982 рр.). Народився в селі Могильному на Кіровоградщині у селянській сім'ї. Його здібності дуже рано були помічені і він був взятий на повне утримання в Колегію Павла Ґалаґана – приватний середній навчальний заклад підвищеного типу, який діяв у Києві з 1871 року. В 19 років Г.Костюк працював вчителем в рідному селі. Він вчився заочно на філософсько-педагогічному факультеті Київського інституту народної освіти, продовжував працювати в сільській школі, викладаючи математику. В 1923 році вступив до аспірантури, де проводив дослідження з проблеми розумових здібностей та їх розвитку у дітей.

В 30-ті роки вчений стає одним з провідних психологів України. Він очолює кафедру психології Київського педагогічного інституту і психологічний відділ Українського науково-дослідного інституту педагогіки, інтенсивно розробляє актуальні проблеми загальної, вікової та педагогічної психології, історії та методології психологічної науки.

Важливою подією став вихід 1939 року під його редакцією оригінального вузівського підручника на українській мові; з 20 розділів 16 написав Костюк. В 1970 році під його редакцією був виданий навчальний посібник з вікової психології. Ці підручники поєднали в собі високий теоретичний рівень з чіткістю та доступністю викладення. Вони відіграли нео­ціненну роль в психологічній освіті на Україні.

В 1945 році професор Г.С.Костюк виступає ініціатором створення НДІ психології Наркому освіти (нині інститут психології ім. Г.С. Костюка ЛПН України). Протягом 27 років Григорій Силович був директором цього закладу. В основу діяльності інституту була покладена програма, розроблена Костюком.

З часом інститут став авторитетним центром фундаментальних та прикладних психологічних досліджень, а також підготовки психологічних кадрів вищої кваліфікації та координації наукової діяльності українських психологів.

В 1937 році вчений публікує статтю «Про індивідуальний підхід до учнів в навчальній роботі», де підкреслює необхідність ретельного врахування індивідуальної своєрідності кожної підростаючої особистості, дає вчителям рекомендації, які не втратили своєї значущості і зараз.

Костюк та його учні обґрунтовували задачний підхід до дослідження, проектування та побудови діяльності (зокрема навчальної та педагогічної), сформували її понятійний апарат, організували конкретні дослідження і розробки в її руслі.

Найбільш важливий напрямок – вивчення закономірностей психічного розвитку, генезису здібностей, становлення особливостей, характеристики рушійних сил, детермінант і статей цих процесів; впливи, які стимулюють творчу активність.

В лабораторії Костюка було показано і доведено, що цілеспрямоване, ретельно сплановане дослідження особливостей наочно-образного мислення дітей молодшого шкільного віку полегшує формування в них основ теоретичного мислення та наукового світогляду.

Г.С.Костюк постійно відстоював самостійність психології як науки і одночасно необхідність її тісних зв'язків із суміжними дисциплінами. Ці тези виголошувалися ним в загальному вигляді, але й пристосовувались до конкретного матеріалу, виступали як методологічна настанова, що потребує чіткого визначення в проблемах психологічних аспектів, які досліджуються, і в їх співвідношенні з іншими аспектами.

Ця лекція не претендує на вичерпний аналіз розвитку психологічної думки на Україні в ХVII-ХIХ ст. Вона лише показує її логічну послідовність, спадкоємність, і, крім того, своєрідність, яка має свої корені і в стародавньо- східній і в античній психології.

Питання на семінар:

1. Трактування психічного українськими філософами та літераторами.

2. Психологічна думка Г.Костюка.

Питання на самостійну роботу:

  1. Психологічні погляди в художніх творах Т.Г.Шевченка.

  2. Психологічні погляди в художніх творах І.Я.Франка.

Література:

  1. Выготский Л.С. Вопросы теории и история психологии ∕∕ Собр.соч.: В 6 т.М., 1982.

  2. Ждан А.Н. История психологии: от античности к современности.- М., 1999.

  3. Замалеев А.Р.,Зац В.А. Мыслители Киевской Руси ХІ – ХІІІ в.-К., 1981.

  4. Замалеев А.Р.,Зац В.А. Отечественные мыслители познего средневековья (конец XIV – первая треть XVII в.).-К., 1990.

  5. Історія філософії на Україні. Т.1,2. К., 1987.

  6. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу.- К., 1991.

  7. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психологічний розвиток особистості. К., 1987.

  8. Марцинковская Г.Д. История психологии.-М.: Изд. Центр «Академия», 2001.-554 с.

  9. Мірчук І. Світогляд українського народу∕∕ Наук. збірник ІВУ.-1942.

  10. Нариси з історії вітчизняної психології ХІХ ст.: У 2 т.∕ за ред. Г.С.Костюка. Київ, 1955.

  11. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История и теория психологии.- Ростов Н∕Д., 1996-т.1,2.

  12. Сосенко К. Праджерело українського релігійного світогляду.-Львів,1923.

  13. Сковорода Г. ∕∕Повне зібрання творів.-К.,

  14. Стефаненко Т.Г. Этнопсихология.-М., 1999.

  15. Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології ХХ століття. Київ, 1998.

  16. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія.-К., 1991.

  17. Ярошевский М.Г. Психологія ХХ століття, 1994.



Загрузить файл

Похожие страницы:

  1. Історія психології. Курс лекцій. Розвиток асоціативної психології в ХІХ ст.

    Конспект >> Психология
    ... спеціальній роботі: ні в «Нарисах психології», ні в «Лекціях по психології», які вже після його ... предмета психологічних досліджень. Виходячи із своїх принципових засад Роговін виділяє з історії психолог ...
  2. Історія психології. Конспект лекцій

    Конспект >> Психология
    ... дстави різних проявів душі. ЛЕКЦІЯ № 4. Психологія нового часу XVII в 1. ... буде будуватися експериментальна психологія в Німеччині. ЛЕКЦІЯ № 5. Розвиток психології в епоху просв ... історії. Загальні погляди Герцена на психологію роблять її наукою, предметом яко ...
  3. Психологія як наука 2 Загальне уявлення

    Лекция >> Психология
    ... ійна академія України ПСИХОЛОГІЯ Опорний конспект лекцій для студентів усіх ... дисципліни у вигляді стислого конспекту лекцій. Призначений для студентів усіх спец ... іку свого предмета та набувала значення та сили. В історії психології виокремлюють різні ...
  4. Психологія. Конспект лекцій. Предмет і методи психології

    Конспект >> Психология
    ... на лекціях. ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПСИХОЛОГІЇ 1. Поняття об’єкта і предмета психології. 2. Місце психології ... …………………………………………………………………………………….3 ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПСИХОЛОГІЇ………………………………………………...4 ТЕМА 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ. ...
  5. Історія педагогіки. Навчальний посібник

    Книга >> Педагогика
    ... нашарувань. У кожному розділі „Курсу лекцій з історії педагогіки” використано різні ... ґрунтовними знаннями з історії педагогіки, дидактики і психології, предмета викладання, але й знатися ... до Парижу, де він прочитав курс лекцій з історії України у російській ...

Хочу больше похожих работ...

Generated in 0.0019359588623047