Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Экономическая теория->Реферат
В экономической науке есть немало неисследованного. Но, пожалуй, трудно найти другой такой пример, когда масштабы экономического явления и степень его...полностью>>
Экономическая теория->Реферат
Уровень жизни (standard of living) населения по экономическому словарю под редакцией Куракова : совокупность условий жизни и труда людей соответствующ...полностью>>
Экономическая теория->Реферат
В годы плановой экономики в нашей стране конкуренции не уделяли должного внимания. Было объявлено о полном устранении конкуренции как пережитка капита...полностью>>
Экономическая теория->Реферат
Несмотря на цикличность, движение рыночной экономики происходит по восходящей линии, посредством экономического роста. Экономический рост 1— одна из ф...полностью>>

Главная > Книга >Экономическая теория

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Передмова

У навчальному посібнику з урахуванням вимог нормативної програми дисципліни «Економіка підприємства» надається перелік обов’язкових до вивчення питань, розкривається зміст конкретної теми (за змістом десять тем) з викладом розрахунково – аналітичних моментів. Кожна тема містить запитання і завдання для самоконтролю, а також тестові завдання, завдання для домашньої самостійної роботи, що полегшить роботу студентам і викладачам на практичних заняттях.

Мета навчального посібника полягає в тому, щоби сформувати у студентів теоретичні та практичні знання з дисципліни «Економіка підприємства», дати їм можливість на основі запитань, завдань та тестів самостійно здійснювати самоконтроль вивченого навчального матеріалу шляхом розв’язку практичних завдань, набути навиків обчислення економічних показників.

Навчальний посібник буде корисним для студентів економічних спеціальностей при вивченні дисципліни «Економіка підприємства», при виконанні курсових робіт, проходженні навчальної практики.

Економіка походить від грецького слова котре означає ведення господарства. Економіка – це важлива сфера суспільних відносин. Економіка розглядається як:

1.Сукупність суспільних відносин, що визначаються характером власності на засоби виробництва.

2.Як господарство окремого району або країни.

3.Як наукова дисципліна, яка займається вивченням народного господарства, його галузей і окремих підприємств.

Економіка підприємства – це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших витратах.

Предметом вивчення є методи і способи раціонального поєднання і ефективного використання всіх елементів виробничого процесу на рівні підприємства.

Головними завданнями курсу є вивчення сучасної кадрової політики, використання і відтворення основних фондів, формування і визначення ефективності виробничих і фінансових інвестицій, особливості розвитку підприємства на базі науково-технічного прогресу, визначення мотивації праці, якості і конкурентоспроможності продукції і напрямків ефективної діяльності.

Об’єктом економіки підприємства є економічні процеси, які відбуваються на вітчизняних підприємствах.

Тема 1

Підприємство в сучасній системі господарювання.

Основні питання теми

    1. Визначення підприємства.

    2. Напрямки підприємства.

    3. Правові основи діяльності підприємства.

    4. Статут. Колективний договір.

    5. Види підприємств.

    6. Структура підприємств.

    7. Добровільні та інституціональні об’єднання підприємств та організацій. Асоціації, концерни, корпорації, холдинги.

    8. Об’єктивна необхідність та сутність управління суб’єктами господарювання.

    9. Основні функції управління. Планування, організація, мотивація і контроль.

    10. Економічні, організаційно-розпорядчі, соціально-психологічні методи управління. Сутність і практичне застосування.

    11. Організаційні структури управління підприємствами. Матричні, лінійно-функціональні, дивізіональні.

    12. Вищі органи державного управління підприємствами в Україні.

    13. Зовнішнє середовище господарювання підприємств. Ринок і ринкова інфраструктура.

    14. Поведінка суб’єктів господарювання на ринку.

Ключові поняття і терміни

  • підприємство

  • ознаки підприємства

  • місія підприємства

  • статут підприємства

  • колективний договір

  • виробнича структура підприємства

  • класифікація підприємств

  • управління

  • принципи управління

  • типи організаційних структур управління

  • функції управління

  • мотивація

  • організація

  • планування

  • контроль

  • методи управління

  • форми об’єднання підприємств

  • асоціація

  • корпорація

  • холдинг

  • концерн

  • ринок

  • ринкова інфраструктура

  • форми підприємницької діяльност

    1. ВИЗНАЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального рівня життя займається різними видами конкретної праці. З цією метою працездатні люди створюють організації, які виконують завдання і діють на основі певних правил і процедур, але мета і характер діяльності організації можуть бути різні. За цією ознакою всі організації можна поділити на:

1.Підприємницькі, комерційні.

2.Не підприємницькі, не комерційні.

Комерційні – це такі, які функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів.

Не комерційні – це такі, які функціонують за рахунок бюджетного фінансування.

Поняття підприємства

Організації комерційні являють собою підприємство.

Підприємство – це самостійна первинна ланка виробничої сфери народного господарства, яка призначена для виробництва продукції або надання послуг або виконання робіт з метою насичення ринку ними і отримання прибутку.

М

Місія підприємства

ісія підприємства – це та мета заради якої створюється підприємство.

Місією Місією підприємства на сучасному етапі є насичення ринку своєю продукцією і отримання за рахунок цього прибутку. Щоби досягти місії підприємство ставить перед собою певні цілі. Цілі мають відповідати таким вимогам:

  • б

    Цілі підприємства

    ути конкретними і вимірюваними;

  • бути прогнозованими в часі;

  • бути досяжними, не досяжні цілі мають негативні наслідки в роботі підприємства ;

  • бути взаємопідтримуючими, тобто досягнення однієї цілі не повинно перешкоджати досягненню іншої цілі;

  • цілі повинні бути чітко сформульованими, зрозумілими для кожного виду діяльності.

Визначення цілей має велике значення, тому що місія і цілі – це є основа стратегічного планування на підприємстві, це є основа… і це є мотивація до дій.

П

Ознаки підприємства

ідприємство, як юридична особа має такі ознаки:

1) Статут;

2) Відкритий рахунок в банку;

3) Печатка з повною офіційною назвою;

4) Закінчена система обліку і звітності;

5) Товарний знак.

1.2 НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Напрямки підприємства

Головними напрямками діяльності підприємства є вивчення ринку товарів, інноваційна діяльність, виробнича діяльність, комерційна діяльність, післяпродажний сервіс, соціальна діяльність, економічна діяльність.

Виробнича діяльність



Головні напрямки діяльності

Інноваційна діяльність

Комерційна діяльність



Вивчення ринку товарів

Післяпродажний сервіс

сервіс





Економічна діяльність

Соціальна діяльність


Рис.1.1 Взаємоузгоджені головні напрямки діяльності

підприємств (фірм) - продуцентів

Ситуаційний аналіз передбачає вивчення попиту, каналів збуту продукції, конкурентів, ціноутворення, товарорух.

Інновація – це нововведення. Підприємство мусить впроваджувати нововведення для того, щоби вижити в умовах жорсткої конкуренції. Інноваційна діяльність передбачає впровадження у виробничий процес досягнень науково-технічного прогресу. Нововведення впроваджується також в технологію виробництва, в покращення дизайну для того щоб вибір відповідав сучасним вимогам.

Виробнича діяльність – це основний вид діяльності підприємства, який передбачає формування і реалізацію виробничої програми. Виробнича програма – це план випуску продукції відповідного асортименту і якості в чітко зазначені терміни. Виробнича програма повинна бути забезпечена усіма видами ресурсів (матеріальними, трудовими, фінансовими), а також виробничими потужностями.

Комерційна діяльність – це пошук каналів збуту, правильне ціноутворення і дієва реклама.

Післяпродажний сервіс передбачає гарантійне обслуговування, забезпечення запасними частинами, монтаж, встановлення, консультації по використанню. Цей напрямок діяльності дозволяє підприємству отримувати інформацію про якість своєї продукції.

Економічна і соціальна діяльність – це два інтегровані напрямки, тобто такі, які прогнозують всі попередні напрямки діяльності. Економічна діяльність – це стратегічне, тактичне планування діяльності підприємства. Складання бізнес-планів. Здійснення належного обліку всіх виробничо-господарських операцій, оформлення звітності за результатами господарської діяльності, вибір методу ціноутворення і його стратегій, вибір системи оплати праці, забезпечення підготовки кадрів, здійснення зовнішньо-економічної діяльності. Соціальна діяльність – це створення безпечних умов праці, забезпечення соціальних гарантій, створення сприятливого клімату в колективі. Сюди відноситься будівництво житла, утримання дитячих садків, спортивних установ, баз відпочинку, профілакторіїв.

1.3 ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

С

Основні положення ЗУ України «Про підприємства в Україні».

творення підприємства може відбуватись за рішенням власника майна або в результаті виокремлення структурного підрозділу діючого підприємства. В цьому випадку має бути згода трудового колективу.

Для того щоби зареєструвати підприємство потрібно подати заяву і статут підприємства у відділ державної реєстрації. В цьому відділі на основі статуту заповнюють реєстраційну картку. Дані з неї вносять в комп’ютер і по електронній пошті передають державному реєстратору України. Там дане підприємство заносять в державний реєстр України. З цього моменту підприємство вважається дійсним. Власнику видається свідоцтво про державну реєстрацію єдиної форми по всій території України затверджене гербовою печаткою. За отримання свідоцтва власник сплачує державне мито.

Підприємство може бути ліквідоване в таких випадках:

1.За рішенням власника.

2.В результаті банкрутства.

3.За рішенням арбітражного суду.

Для ліквідації підприємства створюється ліквідаційна комісія. Її призначає власник, а при банкрутстві – суд. Ліквідаційна комісія оцінює майно підприємства, складає ліквідаційний баланс, дає повідомлення в пресу, де вказує до якого терміну приймаються всі претензії. Підприємство вважається ліквідованим коли воно викреслено з державного реєстру України.

Правовою основою функціонування підприємства є Закон України

« Про підприємства в Україні».

Загальні положення

Створення підприємства і порядок його реєстрації


  • Підприємство і його основні цілі

  • Об’єднання підприємств

  • Види підприємств

  • Законодавство про підприємства

  • Загальні умови створення

  • Створення відокремлених підрозділів

  • Ліцензіювання видів діяльності

  • Державна реєстрація

  • Статут підприємства



Майно підприємства

Перелік та головний зміст розділів Закону


  • Формування і використання майна

  • Володіння і користування природніми ресурсами

  • Участь підприємства у випуску і торгівлі цінними паперами

  • Гарантії майнових прав




Управління підприємством і самоврядування трудового колективу


  • Загальні принципи управління

  • Трудовий колектив і його самоврядування

  • Керівництво підприємства

  • Колективний договір


Ліквідація і реорганізація підприємства


Господарська, економічна і соціальна діяльність підприємства


  • Умови ліквідації і реорганізації

  • Задоволення претензій кредиторій

  • Ліквідаційна комісія


  • Прибуток (дохід)

  • Планування діяльності

  • Господарські відносини з іншими суб’єктами господарювання

  • Забезпечення засобами виробництва

  • Фінансові відносини

  • Трудові доходи працівника

  • Ціноутворення

  • Соціальна діяльність


Підприємство і держава


  • Гарантії прав

  • Облік і звітність

  • Контроль за діяльністю

  • Правові та економічні умови господарювання

  • Комерційна таємниця

  • Відповідальність

  • Відносини з місцевими Радами


Рис.1.2 Основні положення Закону України «Про підприємства в Україні»

1.4 СТАТУТ. КОЛЕКТИВНИ ДОГОВІР

С

Статут

татут – це збірник правил. Які регулюють взаємовідносини підприємства з іншими господарськими об’єктами, а також його індивідуальну діяльність.

В статуті зазначається точна назва підприємства, його місце знаходження, форма власності, вид діяльності, місія і основні цілі, органи управління, порядок реєстрації і ліквідації, компетенція трудового колективу і його вибраних органів, джерела та порядок утворення майна, умови реорганізації і припинення існування. Це ті розділи, які мають бути в статуті. В статуті можуть бути інші розділи та інформація за бажанням власника, а саме положення пов’язані з особовою діяльністю… і положення про трудові відносини, положення про членство, про порядок створення і структуру ради підприємства про товарний знак, тощо. Розробляючи статут власник повинен до цієї роботи долучати юриста, бо складання статуту це надзвичайно відповідальна справа, тому що підприємство повинне чітко дотримуватись всіх тих вимог, які записані в статуті. Статут затверджується власником і реєструється в місцевих органах влади. Якщо в статуті необхідно ввести зміни, то здійснюється заново весь процес перереєстрації підприємства. В статуті також необхідно вказати орган який має право представляти інтереси фірми. Це може бути і профспілка, рада трудового колективу або рада підприємства.

Зміст статуту не повинен суперечити законам, які регулюють діяльність підприємства.

К

Колективний договір

олективний договір – це угода між трудовим колективом в особі профспілки і адміністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює виробничі, економічні і трудові відносини.

В колективний договір включають зобов’язання щодо поліпшення умов праці і відпочинку, соціального захисту працівників, заходи для зростання продуктивності праці і величини матеріального стимулювання.

Порядок складання колективного договору включає такі етапи:

  1. Спочатку створюється робоча група з представниками обох сторін.

  2. Збираються пропозиції представників колективного договору.

  3. Розробляється проект колективного договору на загальних зборах трудового колективу.

  4. Розгляд проекту колективного договору на загальних зборах трудового колективу.

  5. Якщо збори схвалили проект колективного договору, то він підписується профспілкою і власником.

Колективний договір обов’язково складається в письмовій формі та реєструється в місцевих органах державної влади.

Зміни і доповнення до колективного договору на протязі строку його дії можуть вноситись лише при взаємній згоді обох сторін. Кожен новий працівник, який прийнятий на роботу обов’язково має бути ознайомлений з діючим колективним договором. І власник і профспілкова організація мають право контролювати виконання колективного договору. Сторони, які винні у невиконанні колективного договору штрафуються у відповідності до чинного законодавства.

1.5 ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ

Всі підприємства за метою і характером діяльності поділяються на комерційні і некомерційні.

Таблиця 1.1

Класифікація підприємств (фірм) за певними ознаками

Класифікаційні ознаки

Види підприємств (фірм)

Мета і характер діяльності

Комерційні

Некомерційні

Форми власності

Приватні

Колективні

Державні

Спільні

Правовий статус і форми господарювання

Галузево-функціональний види діяльності

Одноосібні

Кооперативні

Орендні

Господарські товариства

Промислові

Сільськогосподарські

Будівельні

Транспортні

Торговельні

Виробничо-торгові

Торгово-посередницькі

Інноваційно-впроваджувальні

Лізінговані

Банківські

Страхові

Туристичні тощо

Технологічна (територіальна)

цілісність і ступінь підпорядкування

Головні (материнські)

Дочірні

Асоційовані

Філії

Розмір за чисельністю працівників

Малі (дрібні)

Середні

Великі (надвеликі)

Комерційні – це ті, діяльність яких передбачає отримання прибутку.

Некомерційні – не ставлять за мету отримання прибутку. Сюди відносять благодійні фонди, кредитні спілки.

За формою власності майна підприємства діляться на: приватні, колективні, державні, спільні.

Приватні – це ті, які засновані на власності однієї особи без права найму робочої сили або сімейні, які засновані на власності і праці однієї сім’ї і приватні, які засновані на власності однієї особи, але з правом найму робочої сили.

Колективні – засновані на власності колективу працівників підприємства.

Державні – засновані на власності держави.

Спільні – засновані на власності фізичних або юридичних осіб різних держав.

За належністю капіталу підприємства діляться на:

  • національні – засновані на національній валюті;

  • закордонні – засновані на іноземній валюті;

  • змішані(спільні) – засновані на валюті двох або більше держав.

За правовим статусом і формою господарювання виділяють

такі підприємства:

  • одноосібні – власником є фізична особа або сім’я, вона отримує весь дохід, але несе весь тягар ризику;

  • кооперативні – добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності;

  • орендні – в їх основі лежать договірні відносини між фізичними і юридичними особами з приводу тимчасового володіння і користування майном. В договорі оренди обов’язково вказується термін її дії і сума орендної плати.

Г

Господарські товариства

осподарські товариства передбачають об’єднання капіталів двох або більше юридичних або фізичних осіб за умов спільного розподілу прибутку, контролю результатів бізнесу і активної участі у здійсненні бізнесової діяльності.

Основою взаємовідносин між партнерами є договір. Є такі господарські товариства:

1.Товариство з повною відповідальністю.

2.Товариство з обмеженою відповідальністю.

3.Командитне товариство.

4.Акціонерне товариство.

Товариство з повною відповідальністю – це таке, де всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за її результати не лише своїми частками у статутному фонді, але і власним майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю – учасники якого несуть відповідальність у межах своїх внесків.

Командитне товариство – поряд з учасниками, які несуть повну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном є хоча б один учасник відповідальність якого обмежується внеском у майно підприємства, але не особистим майном.

Акціонерні товариства – це такі, власність підприємства розподілена на частини і власниками вражаються акціонери, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску. Весь прибуток належить акціонерам і поділяється на дві частини. Одна розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, а друга – це не розподілений прибуток, що використовується для розвитку підприємства. Є два типи акціонерних товариства:відкриті і закриті. Відкриті – це ті, акції яких вільно купуються і продаються. Закриті – це ті, акції яких розподіляється тільки працівникам свого колективу.

За галузево-функціональним призначенням підприємства діляться на:

  • промислові;

  • сільськогосподарські;

  • торговельні;

  • транспортні;

  • туристичні;

  • страхові;

  • торгово-посередницькі;

  • виробничо-торгові;

  • заготівельні.

За технологічною і територіальною цілісністю підприємства діляться на:

  • головні або материнські;

  • дочірні;

  • асоційовані;

  • філії.

Материнська фірма головна, бо володіє контрольним пакетом акцій, вона повністю контролює діяльність тих фірм, які їй підпорядковуються.

Дочірні –це підприємства, які зберігають з материнською технологічну цілісність, мають свій статут, отримують прибуток, але фінансово залежні від материнської фірми.

Асоційовані – це незалежні від материнської фірми підприємства, які зберігають з нею тільки технологічну єдність.

Філії – зберігають з материнською технологічну єдність, не мають фінансової самостійності і знаходяться на значній відстані від головної фірми.

За розмірами підприємства діляться на :

  • великі;

  • середні;

  • малі.

В основі поділу лежить чисельність працюючих.

1.6 СТРУКТУРА ПІДПРИЄМСТВ

В

Виробнича структура підприємства

иробнича структура підприємства – це склад, кількісне співвідношення і розміри внутрішніх підрозділів і взаємозв’язок між ними.

Виробнича структура характеризує частку окремих підрозділів у загальній чисельності працівників підприємства. Якщо головним виробничим підрозділом підприємства є цех, то така виробнича структура називається цеховою.

Цех – це адміністративно-відокремлена частина підприємства в якій виконується комплекс робіт відповідно до внутрішньо-заводської спеціалізації. Цехи поділяються на:

- основні(заготівельні, обробні, складальні);

- допоміжні(інструментальні, ремонтні, енергетичні);

- побічні(утилізація);

- обслуговуючі склади(складське і транспортне господарство);

- підсобні(виробництво тари, тепличне господарство,

відгодівельне).

При без цеховій структурі основою її побудови є виробнича дільниця. Виробнича дільниця – це сукупність робочих місць на яких виконується технологічно-однорідні роботи або випускається однотипна продукція. Корпус - це об’єднання однотипних цехів.

Комбінатська структура передбачає, що підрозділи виготовляють завершену частку готового виробу.

Загальна структура – це така структура, яка крім виробничих підрозділів включає заклади соціально-культурного призначення і підрозділи апарату управління.

1.7 ДОБРОВІЛЬНІ ТА ІНСТИТУЦІАЛЬНІ ОБ'ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ. АСОЦІАЦІЇ, КОНЦЕРНИ, КОРПОРАЦІЇ, ХОЛДИНГИ

Форми об’єднань

підприємств


Підприємницькі структури мають право на добровільних засадах об’єднувати свою інноваційну, виробничу, маркетингову, постачальницько-збутову, фінансову та соціальну діяльність. Такими об’єднаннями можуть бути: асоціації, концерни, корпорації, холдинги.

Асоціація – це найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційно-фінансову діяльність своїх членів.

Концерн – об’єднання підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності та контролю найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва.

Корпорація – це договірне об’єднання господарських суб’єктів на засадах інтеграції та виробничих інтересів з делегуванням їй окремих повноважень.

Холдинг – організаційна форма об’єднання інвестиційних ресурсів; утворення,яке безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти на придбання контрольного пакету акцій інших підприємств.

Консорціум – тимчасове статутне об’єднання для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки і може використовуватись в залежності від умов внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства.

1.8 ОБ'ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ ТА СУТНІСТЬ УПРАВЛННЯ СУБ'ЄКТАМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Управління підприємством


Сучасне управління - це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.

Суть управлінської діяльності полягає у впливі на процес через прийняття рішень. Необхідність управління пов’язана з процесами поділу праці на підприємстві і відокремленням управлінської праці від виконавчої.

Власне до управління він відніс останню групу і вважав, що процес управління полягає в тому, щоб -> передбачати ,

-> організовувати, -> узгоджувати, -> розпоряджатися, -> контролювати.

В управлінні сучасною економікою зазвичай керуються такими принципами:

Принципи управління економікою

  • чіткого розподілу праці;

  • додержання дисципліни і порядку

  • повноваження і відповідальність;

  • використання мотивації високопродуктивної праці;

  • Забезпечення рівної справедливості для всіх;

  • Впевненості в постійності і стабільності роботи;

  • Дотримання взаємовідносин із співробітниками згідно ієрархічного ланцюга;

  • Заохочення ініціативи

Рис 1.3 Принципи управління економікою

1.9 ОСНОВНІ ФУНКЦЇ УПРАВЛІННЯ. ПЛАНУВАННЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ, МОТИВАЦІЯ, КОНТРОЛЬ

Підприємства різняться між собою за розмірами, сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як система мають і певні спільні характеристики (загальні риси) , з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління - об’єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.

Виокремлюють кілька функцій управління:

  1. Планування – процес визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату.

  2. Організація – це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.

  3. Мотивація – це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.

  4. Контроль. Для того щоб запобігти появі зовнішніх перешкод і можливих відхилень від очікуваних результатів діяльності системи, керуючий елемент повинен встановлювати параметри діяльності сектора, вимірювати досягнуті результати роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом за необхідності – коригувати діяльність, накопичувати досвід для вдосконалення планування. Саме цим пояснюється необхідність виконання керуючим елементом контролюючих функцій.

Ці чотири основні функції тісно зв’язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.

З урахуванням цього важливо наголосити, що управління підприємством відображає сукупність взаємозв’язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування та досягнення цілей підприємства.

1.10 ЕКОНОМІЧНІ,ОРГАНІЗАЦІЙНО-РОЗПОРЯДЧІ, СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ. СУТНІСТЬ І ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ

У

Методи

управління

сі названі методі управління діяльністю підприємств органічно пов’язані й використовуються не ізольовано, а комплексно. Проте провідними треба вважати саме економічні методи. Організаційні методі створюють передумови для використання економічних методів.

Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні й утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління діяльністю підприємства, будь-якого суб’єкта підприємницької чи іншої діяльності.

  1. Економічні методи управління – це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах (будь-якій іншій діяльності) через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації.

Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання створеного на загальнодержавному рівні економічного сегмента зовнішнього середовища. Суть цього аспекту:

  • Формування системи оподаткування суб’єктів господарювання;

  • Визначення дійової амортизаційної політики, яка сприяла б оновленню матеріальних і нематеріальних активів підприємства;

  • Встановлення державою мінімального рівня заробітної плати та пенсії.

Другий аспект економічних методів управління зв’язаний з управлінським процесом, орієнтованим на використання різноманітних економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.

  1. Соціально-психологічні методі управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього та професійно-кваліфікаційного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій пріоритетний стимулюючий вплив.

Усе більшого значення набувають такі чинники, як змістовність і творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, суспільне визнання, моральне заохочення тощо. Тому розуміння закономірностей соціальної психології та індивідуальної психіки працівника є необхідною умовою ефективного управління виробництвом чи будь-яким іншим видом діяльності.

Практична реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динаміки, розв’язання конфліктних ситуацій, гуманізації праці тощо.

  1. Організаційні методи управління базуються на мотивах примусового характеру. Їхнє існування й практичне застосування зумовлене заінтересованістю людей у суспільній організації праці. Організаційні методи управління – це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяють на регламентовані й розпорядчі.

Зміст регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників фірми, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної та іншої допомоги виконавцям. Розпорядчі методи управління охоплюють поточну (оперативну) операційну роботу і базуються, як правило, на наказах керівників підприємств. Вони передбачають визначення конкретних завдань для виконавців, розподіл цих завдань між ними, контроль виконання, проведення нарад з питань поточної діяльності фірми (підприємства, організації).

Професійно вміле застосування економічних, соціально-психологічних, та організаційних методів управління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання.

1.11 ОРГАНІЗАЦІЙНІ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ. ЛІНІЙНО- ФУНКЦІОНАЛЬНІ, ДІВІЗІОНАЛЬНІ, МАТРИЧНІ

З

Організаційні структури підприємства

гідно з виробничою і загальною структурою підприємства формуються конкретні органи управління ним. Управлінський персонал підприємства поділяється на: лінійний та функціональний. Лінійний персонал забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом (діяльністю фірми).

Функціональний персонал допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами (службами, відділами).

При цьому між лінійними керівниками та посадовими особами апарату управління виникають певні організаційні відносини. Сукупність лінійних та апаратних органів управління і відносини між ними утворюють систему управління фірмою.

Організаційна структура управління будь-яким суб’єктом господарювання – це форма системи управління яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

У практиці господарювання можуть застосовуватися кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства. Основними типами організаційних структур управління є: лінійно-функціональна, дивізіональна та матрична.

Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі (рис. 1.4).

К

К

К



Л1

Л2

Ф2

Л1

Ф1

Ф3

Ф2

Ф1







В1

В1

В1

В2

В2

В2

В3

В3

В3

В4

В4

В4

В5

В5

В5



а - лінійна б – функціональна в – лінійно –

функціональна

Рис.1.4 Лінійна, функціональна, лінійно-функціональна схеми управління

Вона дає змогу організувати управління за лінійною схемою (директор – начальник цеху – майстер), а функціональні відділи апарати управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійний керівник не підпорядковано керівникам функціональних відділів апарату управління. Така структура є доцільною за масового виробництва за сталим асортиментом продукції та не значними змінами в технології її виготовлення.

Дивізіональна організаційна структура управління (рис.1.5) базується на поглибленні поділу управлінської праці. За цієї структури кожен виробничий підрозділ корпорації має власну достатньо розгалужену структуру управління, яка забезпечує автономне його функціонування. За дивізіональної структури управління групування видів діяльності суб’єкта господарювання здійснюється із застосуванням принципу поділу праці за цілями.

Генеральний директор

Ф2

Л1

Ф1

Л1

Л2

В1

В2

В3

В4

В4

В3

В1

В2

В1

В2

В3



Л


Рис. 1.5 Дивізіональна організаційна структура управління

Переваги дивізіональної організаційної структури управління:

  1. Гнучке реагування на зміни в зовнішньому середовищі.

  2. Швидке прийняття управлінських рішень та поліпшення їх якості. Але водночас вона потребує збільшення чисельності апарату управління і витрат на його утримання.

За матричної організаційної структури управління поряд із лінійними керівниками підприємства і раціональним апаратом управління виокремлюють ще й тимчасово предметно-спеціалізовані ланки – проектні групи (рис. 1.6)

Проектні групи утворюються зі спеціалістів постійних функціональних відділів і лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до свої функціональних підрозділів.

Головна особливість матричної організаційної структури – це їхня виняткова висока гнучкість та орієнтація на нововведення.

Недоліки матричної структури:

  1. Збільшення чисельності управлінського персоналу.

  2. Зростання кількості інформаційних зв’язків між працівниками підрозділів та можливі конфліктні ситуації між ними.



Проектна група А


Проектна група Б

Рис. 1.6 Матрична організація структури управління

1.12 ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ В УКРАЇНІ

О

Вищі органи державного управління

крім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб’єктами господарювання.

Формування і функціонування таких органів управління є об’єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються широким спектром управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.

Основними складовими елементами системи загальнодержавного управління сферою економіки служать галузеві та функціональні міністерства.

Будь-яке міністерство очолює міністр який має кількох заступників.

До складу органів управління міністерства входять департаменти (управління) та відділи, які керують підприємствами (організаціями) з певних питань у межах своєї компетенції.

Важливим робочим органом міністерства є колегія, членами якої є міністр, заступники міністра, начальники (керівники) основних департаментів і відділів.

У системі центральних органів виконавчої влади виділяють наступні міністерства:

  • Міністерство аграрної політики України;

  • Міністерство внутрішніх справ України;

  • Міністерство екології та природних ресурсів України;

  • Міністерство економіки України;

  • Міністерство палива та енергетики України;

  • Міністерство закордонних справ України;

  • Міністерство культури і мистецтв України;

  • Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

  • Міністерство оборони України;

  • Міністерство освіти і науки України;

  • Міністерство охорони здоров’я України;

  • Міністерство праці та соціальної політики України;

  • Міністерство транспорту України;

  • Міністерство фінансів України;

  • Міністерство юстиції України.

До вищих органів державного управління підприємствами (організаціями) належать також державні комітети та інші центральні органи, статус яких прирівнюється до статусу Державного комітету України:

  • Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України;

  • Державний комітет України по водному господарству;

  • Державний комітет України по земельних ресурсах;

  • Державний комітет України з енергозбереження;

  • Державний комітет лісового господарства України;

  • Державний комітет промислової політики України;

  • Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;

  • Державний комітет статистики України;

  • Національне космічне агентство України;

  • Державне казначейство України.

Крім того, функціонують центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статутом. Такими є :

  • Антимонопольний комітет України;

  • Державна податкова адміністрація України;

  • Державна митна служба України;

  • Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

  • Національна комісія регулювання електроенергетики України;

  • Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;

  • Фонд державного майна України;

  • Служба безпеки України.

1.13 ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ГОСПОДАРЮВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ. РИНОК І РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА

Ринок


Ринок – це сфера товарного обігу і зв’язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками та споживачами у процесі купівлі-продажу товарів.

Ринок забезпечує організаційний зв'язок між виробництвом і споживанням, перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них.

Функції ринку:

  1. Регулятивно-контрольна;

  2. Стимулююча.

Стимулююча функція ринку полягає в тім, що він ініціює виробництво саме тих товарів, які потрібні споживачам.

Виділяють п’ять основних типів ринків:

  1. Ринок споживачів – окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги для особистого споживання;

  2. Ринок виробників – сукупність осіб і підприємств, що закуповують товари для використання їх у виробництві інших товарів та послуг;

  3. Ринок проміжних продавців (посередників) – сукупність осіб та організацій, які стають власниками товарів для перепродажу або здавання їх в оренду іншим споживачам із зиском для себе;

  4. Ринок громадських установ, які купують товари та послуги для забезпечення сфери комунального господарства або для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій;

  5. Міжнародний ринок – зарубіжних покупців, споживачів, виробників, проміжних продавців.

Інфраструктура ринку становить сукупність організацій які мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, що здійснюють оборот товарів, просування останніх зі сфери виробництва у сферу споживання.

1.14 ПОВЕДІНКА СУБЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ НА РИНКУ

Поведінка

суб’єктів

господарювання


Поряд із зазначеними законодавством України нормами і правилами господарювання та юридичної відповідальності за порушення таких у ринковій економіці сформувалися і широко використовуються у підприємницькій діяльності загальновизнані принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку. Особливе місце займає принцип соціального партнерства.

Цей принцип випливає з того, що підприємство як соціально-економічна цілісність є складовою частиною свого зовнішнього оточення. Тому разом з економічними функціями з виробництва продукції і послуг та одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку підприємство зобов’язане постійно опікуватися питаннями соціального розвитку не тільки свого трудового колективу, а й місцевого населення.

Іншим важливим принципом поведінки на ринку є принцип свободи підприємництва. Останній забезпечується певними правами підприємства, а саме:

  1. Можливістю ініціативної, самостійної, здійснюваної на свій ризик економічної діяльності;

  2. Самостійністю в організації виробництва та його ресурсному забезпеченні;

  3. Самостійністю у прийнятті будь-яких господарських рішень, комерційною свободою ціноутворення, правом визначення шляхів і способів реалізації продукції;

  4. Реальним правом розпорядження майном, а також прибутком, що залишається після сплати податків та інших платежів установлених законом.

Ці принципи конкретизуються через певні засади саморегуляції господарської поведінки. Основними з них є:

  • Спільність комерційних інтересів і постійний пошук засобів максимального задоволення потреб споживачів;

  • Взаємовигідність ділових стосунків, що передбачає забезпечення достатнього прибутку партнерам за господарськими угодами;

  • Рівноправність у взаємовідносинах, що означає однакову відповідальність за порушення умов угоди, альтернативу у виборі контрагентів господарських зв’язків;

  • Відповідальність перед кінцевим споживачем продукції всіх суб’єктів господарювання (виробників, продавців, торгових посередників), що беруть участь у виробництві та обігу товарів;

  • Самозбереження особистого споживання, добровільне прагнення постійного виробничого інвестування, якісного задоволення нових суспільних потреб, створення додаткових робочих місць;

  • Підпорядкування виробничої та комерційної діяльності не досягненню короткочасних успіхів, а забезпеченню стійкого економічного стану підприємства в тривалій перспективі, досягнення комерційної переваги тільки завдяки інноваційним перетворенням в усіх сферах діяльності.

З метою формування сприятливого економічного середовища треба розробити і дотримувати також певних етичних норм поведінки суб’єктів господарювання на будь-якому ринку. Вони поряд із загальними етичними цінностями (взаємна довіра, порядність, сумлінність, чесність, повага до людини та віра в її сили, висока мотивація творчої праці) включають також правила етичної поведінки в бізнесі: вірність слову та послужливість у взаємостосунках, ділова чесність і партнерська надійність, збереження комерційної таємниці та інших правил, що відповідають вищим стандартам ділової честі. Усе це разом сприяє формуванню іміджу фірми як партнера, з яким можливе тривале, надійне і взаємовигідне співробітництво, що є життєво важливим у швидко мінливому ринковому середовищі.

Запитання і завдання для самоконтролю

  1. Характеристика підприємства (фірми) як первинної ланки виробничої сфери та юридичної особи.

  2. Обґрунтування мети, цілей та напрямків діяльності підприємства (фірми).

  3. Правові основи діяльності підприємств (фірми) за умов ринкової економіки.

  4. Державна реєстрація суб’єктів підприємництва.

  5. Установчі документи суб’єкта підприємницької діяльності.

  6. Класифікація видів підприємств.

  7. Виробнича і загальна структура підприємств різних форм власності.

  8. Характеристика ринкового середовища діяльності вітчизняних підприємств.

  9. Основні принципи поведінки суб’єктів господарювання.

  10. Поняття й організація управління діяльністю підприємства.

  11. Сучасні принципи управління підприємством.

  12. Загальні функції управління підприємством, їхня характеристика.

  13. Методи управління підприємствами: сутність, узгодженість і взаємодія.

  14. Характеристика організаційних структур управління підприємством.

  15. Необхідність і характеристика діяльності вищих органів державного управління підприємствами та організаціями.

Тести

1. Економіка підприємства – це:

а) наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах;

б) господарство окремого району, країни;

в) сукупність відносин, що визначаються характером власності на засоби виробництва.

2. Підприємство – це:

а)самостійний господарюючий статутний суб’єкт, наділений основними й оборотними засобами, який здійснює свою діяльність для забезпечення потреб ринку і населення в своїй продукції з метою одержання максимальних прибутків за рахунок мінімальних витрат;

б)суб’єкт господарювання, який працює для того, щоб одержати максимальні прибутки;

в) тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї.

3. Якщо підприємство має статус юридичної особи, то воно має:

а)печатку, кутовий штамп, товарний знак;

б)наділене основними і оборотними засобами, має закінчену звітність, самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, з власною назвою, товарний знак, може заключати господарські договори та інші угоди.

в)може здійснювати самостійно свою виробничо-господарську діяльність.

4. Головне завдання підприємства полягає у:

а) задоволенні потреб ринку з метою одержання прибутку;

б)ефективному використанні основних фондів і оборотних засобів;

в)підвищенні продуктивності праці й ефективному використанні системи мотивації праці;

5. Цілі підприємства повинні відповідати наступним вимогам:

а) чітко сформульовані, безконфліктні, систематизовані, передбачати систему стимулювання їхнього здійснення;

б) конкретні, піддаватися вимірюванню, орієнтованими в часі, досяжні, взаємопідтримуючі;

в) досяжні частково, конкурентоспроможні, довготермінові, середньо термінові, короткотермінові.

6. До напрямків діяльності підприємства належать:

а) вивчення ринку товарів, інноваційна діяльність, виробнича діяльність, комерційна діяльність, післяпродажний сервіс, економічна діяльність, соціальна діяльність;

б) промислова діяльність, торгова діяльність, транспортна діяльність, сільськогосподарська діяльність, складська діяльність, страхова діяльність, банкова діяльність;

в) задоволення потреб ринку, ефективне використання основних і оборотних засобів, підвищення продуктивності праці, підвищення якості продукції.

7. Основним документом, що регулює діяльність підприємства, є:

а)Закон України “Про підприємства в Україні”;

б)ліцензія;

в)колективний договір;

8. За яких умов створюється підприємство:

а)за рішенням власника чи уповноваженим ним органу; в результаті відокремлення зі складу підприємства одного чи кількох підприємств, за рішенням трудового колективу;

б)за рішенням вищестоячих органів;

в)за рішенням трудового колективу; за рішенням власника майна.

9. Колективний договір - це:

а) поліпшення умов праці та відпочинку працівників, величина матеріального стимулювання, поліпшення стану довкілля;

б)угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією, або власником, що укладається щорічно і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини;

в) це зібрання обов’язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність.

10. За яких обставин підприємство припиняє свою діяльність:

а)у випадком визнання його банкрутом;

б)у випадком визнання його банкрутом; за рішенням власника чи уповноваженого ним органу; за рішенням суду чи арбітражу;

в)коли його виключають з реєстру державних підприємств.

11. Статут підприємства – це:

а) збірник правил, що регулюють взаємовідносини підприємства з іншими суб’єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність;

б) це угода між трудовим колективом і адміністрацією;

в) це дозвіл на здійснення підприємницької діяльності..

12. Колективне підприємство – це таке, що:

а)ґрунтується на колективній власності;

б)ґрунтується на власності трудового колективу, членів кооперативу, акціонерів;

в)грунутється на майні, яке є власністю людей.

13. Які підприємства є комунальними:

а)які засновані на державному майні;

б)майно, яких належить територіально-адміністративним одиницям;

в)це один із видів колективних підприємств.

14. Чим відрізняються товариства з обмеженою відповідальністю від товариств з повною відповідальністю?

а)за розміром статутного фонду;

б)за ступенем відповідальності по зобов’язаннях;

в) за чисельністю працюючих.

15. До господарських товариств належать:

а) товариства з адміністративною відповідальністю;

б) товариства з обмеженою відповідальністю

в) повні товариства з обмеженою відповідальністю;

16. Основною характеристикою акціонерного товариства (АТ) є те що:

а) товариство має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості;

б) товариство несе відповідальність за зобов’язаннями усім майном товариства;

в) вищим органом управління є спостережна рада.

17. Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) – це товариство, акції якого можна розповсюджувати:

а) через відкриту підписку та через купівлю – продаж на біржах;

б) розповсюдженням серед певного угруповання осіб;

в) тільки через відкриту підписку;

18. Основним недоліком акціонерного товариства як організаційно-правової форми існування підприємства є:

а)наявність подвійного оподаткування прибутків товариства;

б)розподіл капіталу на дрібні частки між акціонерами;

в)розподіл прибутку на дві частини, що спрямовані на виплату дивідентів та на реінвестування.

19. Філія –це:

а) структурно відокремлена частина юридичної особи, що знаходиться поза межами розташування керівного органу юридичної особи та виконує таку ж діяльність (виробничу, наукову тощо,) що й юридично особа в цілому;

б) структурно відокремлена частина юридичної особи, що діє за межами знаходження юридичної особи та від її імені.;

в) тимчасове статутне об’єднання підприємства для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізація цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо).

20. Командитним товариством є:

а) господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, а інші учасники – лише своїми вкладами;

б) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном;

в) господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

21. Учасники повного товариства несуть:

а) необмежену відповідальність за зобов’язаннями товариства тільки в межах своїх вкладів;

б) обмежену відповідальність за зобов’язаннями товариства;

в) солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном;

22. Як класифікують підприємства за формами власності:

а)одноосібне володіння, особисте, приватне;

б)індивідуальні, сімейні, приватні;

в)приватні, колективні, державні.

23. Підприємства, створені на основі приватної форми власності – це:

а)сімейні, приватні;

б)одноосібні, багатоосібні;

в)одноосібне володіння (індивідуальні), сімейні, приватні.

24. Головне (материнське підприємство) –це:

а)підприємство, яке володіє контрольним пакетом акцій іншого підприємства;

б)підприємство, яке має усі права юридичної особи, але контрольний пакет акцій якого знаходиться в руках іншого підприємства.

в)підприємство, яке володіє контрольним пакетом акцій іншого підприємства, розпоряджається його майном, більша частка капіталу підприємства належить йому.

25. Основною характеристикою товариства з обмеженою відповідальністю є те, що:

а) учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх внесків;

б) законодавством України не обмежується мінімальний розмір статутного фонду ТОВ;

в) розмір часток визначається установчими документами;

26. Об’єднання підприємницьких структур, що характеризуються органічним поєднанням власності та контролю, називаються:

а)холдинг;

б)концерн;

в)корпорація;

27. Холдинг – специфічна організаційна форма об’єднання підприємницьких структур, характерними ознаками якого є :

а)безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю фінансові, а кошти спрямовує на придбання контрольного пакета акцій інших суб’єктів підприємництва;

б)тимчасово об’єднує промисловий і банківський капітали для реалізації певної підприємницької ідеї;

в) договірне об’єднання, створене з метою координації господарської діяльності підприємств, що об’єднались.

28. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють виробничі структури:

а) цехова, без цехова, корпусна, комбінатська;

б) технологічна, предметна, змішана;

в) комплексна, спеціалізована.

29. За характером своєї діяльності цехи поділяються на:

а) основні, допоміжні, побічні, обслуговуючі;

б) ремонтно – механічні, інструментальні, енергетичні;

в) ливарні, ковальсько – пресові, механічні, термічні, складальні.

30. Асоціація – це:

а )тимчасове статутне об’єднання підприємства для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо);

б) договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій;

в) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном.

31. Найпростішою формою об’єднання підприємств є:

а)концерн;

б)корпорація;

в)асоціація;

32. Виробнича структура підприємства –це:

а)склад, кількісне співвідношення і розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови і взаємозв’язку;

б)чисельність суб’єктів-засновників та взаємовідносини між ними;

в)частка капіталу кожного засновника в статутному фонді;

33. До складу ринкової інфраструктури можна віднести:

а) ринок виробників, ринок споживачів, ринок державних установ, ринок фінансово – кредитних ресурсів, валютний ринок;

б) комерційні інформаційні центри, сировинно – товарні біржі, фондові біржі, валютні біржі, банки, транспортні мережі, складські мережі, комунікаційні системи, страхові компанії;

в) корпорації, асоціації, концерни, трести, холдинги, консорціуми, картелі.

34. За суб’єктним складом ринки бувають:

а) місцевий, регіональний, національний, транснаціональний, світовий;

б) засобів виробництва, предметів споживання, інвестицій, інновацій та інформації інвестицій, робочої сили, промислово – кредитний, валютний;

в) споживачів, виробників, проміжних продавців, державних установ, міжнародних установ, продавців і посередників.

35. На виробничу структуру підприємства не впливають:

а)масштаб виробництва;

б)складність конструкції виробу;

в)рівень фахової підготовки працівників.

36. Суть управлінської діяльності полягає у:

а) залученні працівників до керівництва підприємством;

б) впливі на процес шляхом прийняття рішень;

в) використанні найновіших досягнень НТП в організації виробничих процесів;

37. Основна мета використання економічних методів управління полягає у:

а) створенні умов для вільного вибору підприємцем роду діяльності;

б) створені умов та заінтересованості працівників і виробничих ланок у високих кінцевих результатах;

в) пропорційний розподіл прибутку між окремими виробничими ланками підприємства.

38. Економічні методи управління не включають:

а) розпорядження;

б) податки;

в) державне регулювання.

39. Соціально – психологічні методи управління передбачають:

а) вивчення соціальних запитів та інтересів колективу;

б) розпорядчий вплив на працівників;

в) аналіз соціальної структури колективу;

40. Наказ є формою впливу:

а) економічного;

б) психологічного;

в) адміністративно – правового;

41. Організаційна структура управління – це:

а) організація роботи структурного підрозділу підприємства;

б) форма підпорядкованості, взаємовпливу та взаємодії різних управлінських рівнів всередині підприємства;

в) спосіб забезпечення незалежності, самостійності в роботі різних управлінських рівнів всередині підприємства;

42. Дотримання ієрархічного ланцюга як принципу управління передбачає:

а) наявність у підлеглих одного управлінця;

б) виконання розпоряджень найвищого лінійного керівника;

в) матеріальну відповідальність за невиконання розпоряджень;

43. Організація як функція управління – це:

а) мотивація і оперативний вплив;

б) розробка оперативних планів та організація їх виконання;

в) процес створення структури управління організацією.

44. Якщо спеціальні підрозділи при лінійних керівниках виконують дорадчі, а не розпорядчі функції, то така структура управління називається:

а) штабною;

б) функціональною;

в) лінійно – штабною;

45. Перевагами функціональної структури управління є:

а) безпосередній вплив на лінійних виконавців;

б) можливість використання економічних методів управління;

в) підвищення якості управлінських рішень;

46. Недоліками лінійно – штабної структури управління є:

а) ріст числа і складності ділових зв’язків;

б) протиріччя в управлінських рішеннях;

в) зниження оперативності управління;

47. Для матричної структури управління є характерними:

а) незначна кількість рівнів управління;

б) наявність групи конкретних нових видів продукції або проектів;

в) керівникам передаються із функціональних підрозділів співробітники і ресурси;

48. Множинна структура управління використовується у зв’язку з:

а) диверсифікацією виробництва;

б) розвитком інформаційних технологій;

в) тиском конкурентів і необхідністю пошуку оптимізації структури управління;

49. Лінійна структура управління підприємством використовується:

а) на великих підприємствах з малою чисельністю працюючих;

б) на підприємствах, що випускають однорідну і нескладну продукцію;

в) на підприємствах приватної форми власності;

50. Підприємництво – це

а) самостійна, ініціативна господарсько-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або від імені і під майнову

відповідальність юридичної особи - підприємства;
б) самостійна, ініціативна господарсько-фінансова діяльність на власний ризик та під свою особисту відповідальність по виробництву продукції, наданню послуг;
в) самостійна, первинна ланка сфери народного господарства, призначена для виробництва продукції чи надання послуг з метою отримання прибутку;

51. Функції підприємницької діяльності:

а) ресурсна; організаційна; творча.

б) формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних ресурсів, організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами.

в) новаторські ідеї, генерування й активне використання ініціативи, вміння ризикувати, організація маркетингу.

52. Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

а) громадяни України та інших держав; юридичні особи - підприємства (організації) усіх форм власності;

б) товар, продукт, послуга;

в) громадяни України, громадяни іноземних держав, юридичні особи без вико-ристання найманої праці;

53. Підприємництво, як форма ініціативної діяльності може бути представлене такими видами:

а) виробнича діяльність, торговельна діяльність, надання послуг, комерційне посередництво;

б) індивідуальним і колективним;

в) класичним і інноваційним;

54. Основні форми підприємництва:

а) малий бізнес, що базується на особистій власності або оренді; спільне підприємництво або партнерство, засноване на колективній власності; корпоративне підприємництво, засноване на акціонерній власності;
б) виробнича діяльність, торговельна діяльність, надання послуг, комерційне посередництво;
в) індивідуальна і колективна;

55. Інноваційна модель підприємництва орієнтована на:

а) максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства;
б) активне використання будь-яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рішень;

в) виробничу, торгову діяльність, надання послуг, комерційне посередництво;

56. Ресурсна функція – це:

а) формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів;
б) організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських справ;
в) новаторські ідеї, генерування й активне використання ініціативи, вміння ризикувати;

57. Умови здійснення підприємницької діяльності:

а) процедура державної реєстрації; найом і соціальні гарантії працівників, здійснювані підприємцем; відповідальність і порядок припинення діяльності.
б) максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства.
в) виробничу, торгову діяльність, надання послуг, комерційне посередництво;

58. Творча функція – це:

а) формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів;

б) організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських справ;
в) новаторські ідеї, генерування й активне використання ініціативи, вміння ризи-кувати;

59. Об’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

а) громадяни України та інших держав; юридичні особи - підприємства (органі-зації) усіх форм власності;

б) товар, продукт, послуга;

в) громадяни України, громадяни іноземних держав, юридичні особи без вико-ристання найманої праці;

60. Класична модель підприємництва орієнтована на:

а) максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства;
б) активне використання будь-яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рішень;
в) виробничу, торгову діяльність, надання послуг, комерційне посередництво.

Завдання для самостійної роботи та поглибленого вивчення теми

1. На прикладі конкретного підприємства встановити місію, цілі, напрямки діяльності. Визначити правовий статус та форму діяльності. Ознайомитись з статутом підприємства, колективним договором.

2. Ознайомитися з організаційною структурою управління конкретного підприємства, підготувати її схему. Встановити зовнішнє середовище господарювання підприємства.

Тема 2

Організація виробництва та його обслуговування

Основні питання теми

2.1. Загальна характеристика виробничих процесів.

2.2. Принципи організації виробничого процесу.

2.3. Організаційні типи виробництва.

2.4. Методи поєднання операцій та їхній вплив на виробничий процес.

2.5. Методи організації виробництва.

2.6. Основні параметри потокових ліній.

2.7. Можливі форми організації сучасного виробництва.

2.8. Сутнісна характеристика інфраструктури підприємства. Виробнича і соціальна інфраструктура.

2.9. Загальна характеристика системи технічного обслуговування підприємства.

2.10. Ремонтне господарство.

2.11. Енергетичне господарство.

    1. Транспортне господарство.

    2. Складське господарство.

Ключові поняття і терміни

  • виробничий процес

  • основний процес виробництва

  • допоміжний процес

  • обслуговуючий процес

  • принципи організації виробництва

  • тип виробництва

  • одиничне виробництво

  • серійне виробництво

  • масове виробництво

  • дослідне виробництво

  • операція

  • виробничий цикл

  • методи поєднання операцій

  • послідовне поєднання операцій

  • паралельне поєднання операцій

  • паралельно – послідовне поєднання операцій

  • методи організації виробництва

  • не потокове виробництво

  • потокове виробництво

  • потокова лінія

  • такт потокової лінії

  • ритм потокової лінії

  • темп потокової лінії

  • форми організації виробництва

  • концентрація

  • деконцентрація

  • спеціалізація

  • конверсія

  • інфраструктура підприємства

  • виробнича інфраструктура

  • соціальна інфраструктура

  • система технологічного обслуговування

  • ремонтне господарство

  • інструментальне господарство

  • енергетичне господарство

  • транспортне господарство

  • складське господарст

    1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ

Виробничий процес

Виробничий процес-це поєднання предметів і

знарядь праці з живою працею для задоволення потреб

виробництва(рис.2.1).

Предмети праці

Рис. 2.1 Схема елементів виробничого процесу

Його елементами та поняттями є:

  • предмети праці;

  • знаряддя праці;

  • жива праця (персонал);

  • простір;

  • час;

  • задоволення потреб (продукція).

Разом вони формують системне поняття «виробничий процес». Суть цих понять можна виразити так:

    1. Предмет праці - предмет, на який діє людина під час праці зі створення проміжного або кінцевого продукту для задоволення певних потреб.

    2. Знаряддя праці - засоби виробництва (інструменти, пристрої, верстати тощо) якими користується людина під час праці (діє на предмети праці).

    3. Жива праця - це свідома, доцільна діяльність людини, яка за допомогою знарядь праці діє на предмет праці для його перетворення та задоволення певних потреб.

    4. Простір - місце перебігу виробничого процесу.

    5. Час - тривалість виробничого процесу.

    6. Задоволення потреб - виготовлення продукції, надання послуг або виконання роботи для задоволення певних потреб відповідно до плану.

Виробничі процеси є трьох видів - основні, допоміжні, обслуговуючі.

Тому можна дати таке визначення: виробничий процес - це сукупність основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, у результаті яких вихідні матеріали перетворюються у готові вироби.

Своєю чергою основні виробничі процеси поділяються на: підготовчі (заготовчі), перетворювальні (обробні), заключні (складальні).

Взаємозв’язок виробничих процесів в організації наведений на рис. 2.2.

О

Підготовчий етап

сновний процес виробництва має три етапи:

Перетворюва-льний етап

Підготовчий - це процес підготовки живої праці у просторі і часі і знарядь праці для перетворення предмета праці у корисний продукт.

Заключний етап

Перетворювальний – це процес перетворення предмета праці зміною його форм, розмірів, фізичних або хімічних властивостей, зовнішнього вигляду, характеристик, показників, стану або потенціалу відповідно до плану або творчого задуму.

Заключний – це процес підготовки перетвореного предмета праці з наданням йому форми товару для передачі замовнику.

Допоміжний процес



Допоміжний процес - це процес, що сприяє нормальному перебігу основного процесу з перетворенням предмета праці безпосереднім забезпеченням його обладнанням, інструментом, паливно-енергетичними ресурсами.

О

Обслуговуючий процес

бслуговуючий процес – забезпечує нормальний хід основних і допоміжних процесів виконанням транспортних послуг, послуг з логістики на «вході» і «виході» та ін.

Зовнішнє середовище Організація

Допоміжні процеси





Основні процеси



Вхід

Перетворювальні

Підготовчі

Заключні

Вихід

Обслуговуючі процеси



Зворотний зв’язок



Рис.2.2 Види і взаємозв’язки виробничих процесів в організації

Наведена вище схема характеризує процес взаємодії виробничих процесів в організації за ходом виробництва (по горизонталі).

За рівнем ієрархії (по вертикалі) виробничі процеси такі:

  • виробничий процес на робочому місці – це будь-який вид процесу (основного, допоміжного, обслуговуючого), що перебігає на конкретному робочому місці;

  • виробничий процес на рівні підрозділу – це процес, який перебігає у підрозділі між робочими місцями;

  • міжцеховий виробничий процес – це процес, який перебігає між підрозділами організації.

За складністю кожний із названих процесів може бути простим і складним.

П

Простий виробничий процес

ростий виробничий процес – це ряд послідовних

операцій, результатом яких є виріб (рис. 2.3)

Рис. 2.3 Простий виробничий процес

Складний виробничий процес

Складний виробничий процес – це поєднання декількох простих процесів (рис. 2.4).



Рис. 2.4 Складний виробничий процес

Організація виробничого процесу полягає у забезпеченні раціонального поєднання в просторі і часі основних, допоміжних і обслуговувальних процесів, а також людей і матеріальних елементів виробництва.

2.2 ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організацію виробничого процесу слід дотримуватись певних принципів:

Принцип спеціалізації


Принцип спеціалізації – означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях. Збільшуючи однорідність виробництва, спеціалізація спрощує його організацію, створює умови для його автоматизації, внаслідок чого поліпшується використання ресурсів підприємства, підвищується якість продукції і знижується її собівартість.

Принцип пропорційності


Принцип пропорційності – потребує узгодження пропускної спроможності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємов’язаної системи підрозділів і машин. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно зв’язаних операцій виробництва пропорційна обсягу робіт, що виконуються.

П

Принцип паралельності

ринцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особливо важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, послідовне виробництво яких потребувало б тривалого часу. Паралельне виконання робіт на робочому місці забезпечують багато інструментальною обробкою заготівок з суміщенням часу виконання основних і допоміжних операцій.

П

Принцип прямоточності

ринцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу без зустрічних і зворотніх переміщень. Для дотримання цього принципу, робочі місця розміщуються за ходом технологічного процесу. Допоміжні служби виробництва, склади у свою чергу тримаються якнайближче до тих підрозділів, які обслуговують.

Принцип безперервності


Принцип безперервності потребує , щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними.

Принцип ритмічності


Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватись за певним ритмом.

П

Принцип автоматичності

ринцип автоматичності передбачає економічне обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу.

Принцип гнучкості


Принцип гнучкості означає що виробничий процес має оперативно адаптуватись до змін організаційно-технічних умов.

П

Принцип гомеостатичності

ринцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам.

2.3 ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТИПИ ВИРОБНИЦТВА

Т

Типи виробництва

ип виробництва – це кваліфікаційна категорія виробництва , яка враховує такі його властивості, як широка номенклатура, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції.

Є такі три типи виробництва:

Одиничне виробництво, характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається.

Серійне виробництво – має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів, періодично повторюється певними партіями або серіями;

Масове виробництво – характеризується вузькою номенклатурою продукції,великим обсягом безперервного і тривалого виготовлення однакових виробів.

Дослідне виробництво – виготовляє зразки або партії виробів для проведення дослідницьких робіт, випробувань.

Характеристика

Тип виробництва

одиничний

Серійний

масовий

Широта

номенклатури

виробів:

необмежена

обмежена кількістю

виробів

один тип

Постійність

виготовлення

не повторюється

Періодично

повторюється

Постійно

випускається

Рівень спеціалізації

робочих місць

різні операції

обмежена кількістю

операцій,які

періодично

повторюються

одна операція

Рівень спеціалізації

устаткування

універсальне

Універсальне і

унікальне

Переважно

спеціальне

Принцип розміщення

робочих місць

технологічний

Технологічний і

предметний

предметний

Рівень кваліфікації

робітників

високий

середній, високий

на автоматизованих

системах

Невисокий у

однотипних

операціях,

високий на

автоматизованих

системах

Рівень спеціалізації робочих місць визначається за коефіцієнтом закріплення операції, який являє собою середню кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць. Він обчислюється за формулою:

К з.о.= mі / М

n - кількість найменувань деталей, які обробляються на даній групі робочих місць за місяць;

mi – кількість операцій, що їх проходить кожна деталь в процесі обробки на даній групі робочих місць;

М – кількість робочих місць.

2.4 МЕТОДИ ПОЄДНАННЯ ОПЕРАЦІЙ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА ВИРОБНИЧИЙ ПРОЦЕС

Організація виробничого процесу в часі характеризується способами поєднання операцій технологічного процесу, структурою та тривалістю виробничого циклу.

Виробничий цикл


Виробничий циклце інтервал часу від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію.



















Рис.2.5 Структура виробничого циклу

Виробничий цикл можна обчислити як для окремих предметів, так і для партії деталей. Основною складовою технологічного процесу є технологічний цикл.

Технологічний цикл партії предметів, які обробляються на кількох операціях, залежить також від того, як поєднується виконання операцій над предметами партії. Існують три способи поєднання операцій технологічного процесу:

  • послідовний;

  • паралельний;

  • паралельно-послідовний.

Послідовне поєднання операцій полягає в тім, що наступна операція

починається після закінчення обробки всіх предметів на попередній операції. Партія предметів передається з операції на операцію повністю. Технологічний цикл такого поєднання операцій обчислюється за формулою:

Тпосл = n∑t , хв.

де n – кількість предметів у партії;

m – кількість операцій технологічного процесу (і=1,2…m);

t – тривалість обробки одного предмета, хв.

Паралельне поєднання операцій характеризується тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється. Відтак предмети однієї партії виготовляються паралельно на всіх операціях.

Тпар = , хв.

де tmax – тривалість найдовшої операції (головної)

Паралельно – послідовне поєднання операцій, яке ще називають змішаним, відрізняється тим, що обробка предметів праці на наступній операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, що партія обробляється на кожній операції безперервно.

Тпар-посл.=, хв.

- сумарна тривалість довгих операцій (операція вважається довгою, якщо попередня і наступна операції менш тривалі);

- сумарна тривалість коротких операцій (операція вважається короткою, якщо попередня і наступна операція триваліші).

2.5 МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

Найбільше застосовуваними в практиці господарювання є два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий.

Непотокове виробництво

Непотокове виробництво має такі ознаки:

  • на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією деталі;

  • кількість деталей невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування;

  • робочі місця розташовані групами і не зв’язані з послідовним виконанням операцій;

  • деталі переміщуються по складних маршрутах і є великі перерви між операціями;

  • після окремих операцій деталі можуть поступати на виконання наступної операції.

Непотоковий метод застосовується найчастіше в одиничному і дрібносерійному виробництві. Він має такі форми:

  • одинично-технологічна, коли деталі по одній або невеликими партіями проходять обробку;

  • партійно-технологічна – деталі проходять партіями, які періодично повторюються;

  • предметно-групова – всі деталі поділяються на технологічно подібні групи, обробка кожної з яких здійснюється по однаковій технології і на однаковому устаткуванні.

Потокове виробництво

Потокове виробництво – високоефективний метод

організації виробничого процесу.

Потокове виробництво має такі ознаки:

  • за групою робочих місць закріплюється виготовлення конструктивно або технологічно подібних деталей;

  • робочі місця розташовані послідовно за ходом технологічного процесу;

  • на кожному робочому місці виконується одна або кілька подібних операцій;

  • деталі передаються з операції на операцію поштучно або невеликі партії із певним ритмом роботи, що забезпечує паралельність і неперервність;

  • широко застосовуються між операційний транспорт для переміщення деталей і підтримки ритму роботи (конвеєр).

Потокова лінія


Потокова лінія (ПЛ) – технологічно і організаційно

відокремлена група робочих місць, що виготовляє один або

декілька подібних виробів згідно з ознаками потокового виробництва.

Потокові лінії бувають:

  • за номенклатурою виробів:

однопредметні;

багатопредметні;

  • за ступенем безперервності процесу виробництва:

безперервні;

перервні;

  • за способом підтримання ритму:

ПЛ з регламентованим ритмом – деталі передаються з операції на операцію через поточно-фіксований час;

ПЛ з вільним ритмом;

  • залежно від місця виконання операцій:

з робочим конвеєром – операції виконуються на самому конвеєрі;

з зняттям предметів з конвеєра;

  • за способом переміщення:

з безперервним рухом;

з пульсуючим рухом.

При виготовленні великогабаритних виробів застосовується такий ПВ як стаціонарний потіквироби встановлюються на нерухомо складальних стендах, і переміщуються в спеціалізовані бригади робітників, які виконують певні операції.

2.6 ОСНОВНІ ПАРАМЕТРИ ПОТОКОВИХ ЛІНІЙ

Основні параметри потокових ліній:

  • такт ПЛ – інтервал часу, за який сходять з ПЛ вироби, що слідують один за одним.

, де

Тр – плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий період ( хв.);

N – обсяг виробництва продукції за той же період в натуральному виразі.

  • ритм ПЛ, якщо предмети передаються з операції на операцію не поштучно, а транспортними партіями, то вони сходять з потокової лінії через певний інтервал часу.

, де

Nm – розмір транспортної партії деталей.

  • темп ПЛ – кількість деталей, що сходять за одиницю часу з конвеєра

  • кількість робочих місць

ti – тривалість певної операції;

Мрі – розрахункова кількість робочих місць, яка закругляється до більшого числа Мі, де Мі – прийнята кількість робочих місць;

  • коефіцієнт завантаження робочих місць:

  • швидкість руху конвеєра:

, де

l – крок конвеєра, відстань між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі;

  • довжина конвеєра:

2.7 МОЖЛИВІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО ВИРОБНИЦТВА

Суспільний поділ праці та еволюційний розвиток суспільства привів до виникнення суспільних форм організації виробництва:

Концентрація виробництва

Концентрація – це усуспільнення виробництва через

збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів

виробництва, робочої сили, засобів виробництва і випуску продукції на все більш великих підприємствах.

Є три види концентрації:

  • агрегатна полягає в збільшенні потужності або продуктивності устаткування;

  • технологічна – укріплення виробничих одиниць підприємства (цехів, відділів);

  • заводська або фабрична – це процес збільшення розміру самостійних підприємств.

Показники рівня концентрації:

  1. середній розмір підприємства;

  2. частка веиких підприємств;

  3. частка дрібних і середніх підприємств.

Деконцентрація виробництва


Деконцентрація виробництва – це зворотний процес від

концентрації. Він полягає в тому, що в умовах ринку

великим підприємствам важко вижити і вони зменшкються,

поділяються, утворюючи широку мережу малих і середніх

підприємств.

Спеціалізація

Спеціалізація – це процес зосередження діяльності

підприємства на виготовленні певної продукції або на

виконанні окремих видів робіт.

Є такі види спеціалізації підприємств:

  • предметно спеціалізовані підприємства – це підприємства, що виготовляють кінцеву готову до споживання продукцію;

  • подетально спеціалізовані підприємства – це підприємства, що виготовляють окремі деталі, агрегати та вузли для комплектування готової продукції;

  • технологічно спеціалізрвані підприємства – це самостійні виробництва з виконанням окремих стадій технологічного процесу (прядильна фабрика, чаєрозвантажувальна фабрика).

  • функціонально-спеціалізовані підприємства – це ремонтні заводи, підприємства з виготовлення стандартної тари, машиносервісні підприємства.

Конверсія виробництва


Конверсія виробництва – це перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції. Це перепрофілювання може бути викликане змінами факторів розвитку економіки.

Конверсія підприємств військово-промислового комплексу здійснювалася в останні роки через скорочення народногосподарської потреби в його продукції. Конверсія підприємств військово-промислового комплексу здійснювалася за національними програмами:

  • виготовлення устаткування для виробництва продуктів харчування;

  • медична та інша техніка для охорони здоров’я людини;

  • виготовлення товарів масового споживання.

2.8 СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНФРАСТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВА. ВИРОБНИЧА І СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА

Результативність господарської діяльності підприємства залежить на тільки від організації основних процесів, але і від забезпечення допоміжних процесів, тобто від розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура – це сукупність складових частин будь-якого об’єкта, що має підпорядкований характер і забезпечує нормальну роботу підприємства в цілому.

Інфраструктура підприємства – це комплекс господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.

Розрізняють виробничу і соціальну інфраструктури. До виробничої належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у процесі виробництва, але своєю діяльністю вони створюють умови необхідні за роботу основних виробничих цехів.

Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.

Виробнича інфраструктура складається з таких елементів:

  • допоміжні та обслуговуючі цехи;

  • дільниці та господарства;

  • комунікаційні мережі;

  • засоби збирання та обробки інформації;

  • природоохоронні споруди.

До складу соціальної інфраструктури входять такі елементи:

  • заклади громадського харчування;

  • установи охорони здоров’я;

  • спортивні споруди;

  • дитячі дошкільні заклади;

  • заклади освіти;

  • заклади культури чи відпочинку;

  • житлово-комунальне господарство.

    1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ ОБСЛУГОВУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Необхідними умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є:

  • постійне підтримування в робочому стані машини і устаткування та інших засобів праці;

  • своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією;

  • виконання транспортних операцій та пов’язаних з ним робіт;

  • забезпечення нормального зберігання різних товароматеріальних цінностей.

Всі ці завдання вирішує система технологічного обслуговування виробництва. В цю систему на підприємстві входять:

  1. ремонтне господарство;

  2. інструментальне господарство;

  3. енергетичне господарство;

  4. транспортне господарство;

  5. складське господарство.

Система технологічного обслуговування підприємства виконує такі функції:

  • ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагодження;

  • забезпечення робочих місць інструментом як купованим, так і власного виробництва;

  • переміщення вантажів, виконання вантажних, розвантажувальних робіт;

  • забезпечення всіх підрозділів підприємства електричною і тепловою енергією, парою, газом, стиснутим повітрям;

  • своєчасне забезпечення виробничих підрозділів сировиною, матеріалами та комплектуючими пробами складування і зберігання завезених матеріальних ресурсів і готових виробів.

    1. РЕМОНТНЕ ГОСПОДАРСТВО

Ремонт – це процес відновлення початкової діє спроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання.

Ремонтне господарство підприємства здійснює технічне обслуговування і ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію машин і устаткування.

До складу ремонтного господарства входять:

  • відділ головного механіка;

  • ремонтно-механічний цех;

  • ремонтно-будівельний цех;

  • цехові ремонтні бази.

Розглядають три форми організації ремонтно-профілактичних робіт, в залежності від масштабів виробництва:

  • централізована форма – весь ремонтний персонал підприємства підпорядковується головному механіку і всі ремонтні роботи виконуються в ремонтно-механічному цеху;

  • децентралізована форма – всі види ремонтних робіт виконується на цехових базах, які підпорядковуються начальникам цехів;

  • змінна форма – технічне обслуговування і поточний ремонт здійснюється на цехових базах, а капітальний ремонт виготовлення запчастин – здійснює персонал ремонтно-механічного цеху.

Робота ремонтного господарства може бути організована за двома способами:

  • систематично-запобіжного ремонту. Суть в тому, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених нормативів. Кожен вид устаткування має відпрацювати певну визначену нормативами кількість годин і після нього проводять його огляд і планові ремонти. Черговість і послідовність цих заходів залежить від призначення засобів праці, їх конструктивних особливостей та умов експлуатації.

  • система ремонту за результатами технічної діагностики – здійснюється залежно від фактичної проблеми в ремонті після об’єктивного контролю технічного стану устаткування.

Система планово-запобіжного ремонту є більш складнішою і дорожчою, але вона забезпечує більшу надійність і безперебійність роботи устаткування. Друга система є значно дешевшою. Система планово-запобіжного ремонту передбачає проведення таких запобіжних заходів:

  • технічне обслуговування - в його результаті усуваються несправності, проводяться технічні огляди вузлів і агрегатів, зміна мастила і регулювання механізмів.

  • планові ремонти – це ремонтні роботи, які проводяться після того, як одиниця устаткування відпрацює певну кількість часу.

Є такі види планових ремонтів:

  • поточний ремонт – полягає в зміні і відновлені окремих деталей і вузлів та в регулюванні операцій;

  • капітальний ремонт – полягає в тому, що здійснюється повне розбирання виробу, ремонт спрацьованих деталей і вузлів, заміна їх регулювання і виправлення;

  • модернізація засобів праці – проводиться з метою підвищення їх технологічного рівня, способом часткових змін конструкцій.

    1. ЕНЕРГЕТИЧНЕ ГОСПОДАРСТВО

Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності та інтенсифікація використання машин (агрегатів) об’єктивно збільшують споживання різних видів енергії. Частка витрат на енергію в структурі собівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскільки енергія (електроенергія) насамперед не може накопичуватися, тобто процес її виробництва збігається з процесом споживання, будь-які порушення енергопостачання завдають підприємству значних збитків. Усе це підвищує значення безперешкодного функціонування енергетичного господарства підприємства.

До складу енергетичного господарства зазвичай входять такі окремі його види:

  • електросилове – знижувальні підстанції генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;

  • теплосилове – котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

  • газове – газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

  • пічне – нагрівальні й термічні печі;

  • слабкострумове – власна телефонна станція, різновиди зв’язку (у тому числі диспетчерського та електронного);

  • енергоремонтне – технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.

2.12 ТРАНСПОРТНЕ ГОСПОДАРСТВО

Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням певної кількості різноманітних вантажів (сировини, матеріалів, палива, готової продукції), що потребує значних витрат на транспортне обслуговування виробництва, чітка організація якого забезпечує поєднання елементів виробничого процесу.

Транспортне господарство

Комплекс підрозділів, що займаються вантажно-

розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів, утворю є транспортне господарство. Його склад залежить від характеру продукції, типу та обсягів виробництва. На підприємстві з великими обсягами перевезень, вантажів організовуються спеціальні цехи залізничного, автомобільного та інших типів транспорту. На невеликих та середніх підприємствах створюється єдиний транспортний цех.

Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємозв’язаних видів транспорту:

Зовнішній транспорт


Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними, водними станціями, аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів.

Міжцеховий транспорт


Міжцеховий транспорт використовується для перевезення вантажів на території підприємства (між цехами, складами).

Внутріцеховий транспорт



Внутріцеховий транспорт виконує транспортні операції в межах окремого цеху.

У процесі управління транспортним господарством визначаються потоки вантажів на обсяги перевезень вантажів, здійснюється вибір і встановлюється необхідна кількість транспортних засобів, складаються плани перевезень вантажів, виконується оперативне регулювання транспортного обслуговування виробництва.

В основу планування транспортного господарства беруть визначення вантажопотоків, тобто кількості вантажів, що переміщуються в заданому напрямку на певну відстань за конкретний проміжок часу. Розміри і маршрути окремих потоків вантажів розраховуються на базі виробничої програми підприємства, норм витрат матеріальних ресурсів і відстані перевезень. Сума всіх вантажопотоків, здійснюваних усіма видами транспорту становить річний загальний обсяг перевезень вантажів.

Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів і фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрями їх переміщень. Розрахунки необхідної кількості кожного виду транспортного засобу здійснюється з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних засобів і кількості рейсів на добу.

Планування роботи транспортного господарства полягає в розробці річних і календарних (місяцевих, добових) планів, а також у оперативному регулюванні перевезень. У річних та квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажів, кількість транспортних засобів і механізмів, обсяги вантажо-розвантажувальних робіт та інші показники господарської діяльності транспортного господарства.

2.13 СКЛАДСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Умовою безпосереднього перебігу виробничих процесів на підприємствах є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектуючих виробів, а також міжцехових і внутріцехових запасів, напівфабрикатів власного виготовлення. Усі ці запаси зберігаються на різних складах підприємства, сукупність яких утворює складське господарство.

Структура складського господарства підприємства формується під впливом низки чинників, головними з яких є номенклатура матеріалів, що споживаються, тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва.

Д

Матеріальні склади

освід господарювання підтверджує доцільність створення трьох видів складів на підприємствах:

матеріальних (підпорядкованих відділу матеріально-

технічного постачання) – для зберігання запасів сировини,

матеріалів, палива, комплектуючих виробів та інших

Виробничі склади

матеріальних цінностей, що надходять на підприємство;

виробничих – для зберігання напівфабрикатів власного

виготовлення. До них включають також центральний

інструментальний склад, цехові інструментально-

роздавальні комори, склади запасних частин та

Збутові склади

устаткування;

збутових – для зберігання готової продукції та відходів

виробництва, що підлягають реалізації. Їх підпорядковано

відділу збуту підприємства.

Організація складського господарства передбачає приймання, розміщення, зберігання, підготовку до виробничого використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів.

Матеріали, що надходять на склади, обов’язково підлягають кількісному та якісному прийманню. Розміщення та приймання матеріальних ресурсів на складах підприємства може здійснюватись трьома способами:

  1. сортове розміщення передбачає закріплення за кожним видом матеріалів постійного місця його зберігання.

  2. партіонний спосіб – партія матеріалів, що надійшла на підприємство, зберігається окремо.

  3. комплексне розміщення – є різновидом сортового та означає розміщення матеріалів комплектами, що відпускаються у виробництво.

Видача матеріалів зі складів здійснюється в межах ліміту, що його розраховує відділ постачання, виходячи з виробничої програми підприємства та відповідних витрат матеріальних ресурсів.

Облік руху матеріальних ресурсів ведеться за допомогою картотеки.

Запитання і завдання для самоконтролю

    1. Виробничий процес, його елементи та види.

    2. Характеристика принципів організації виробничого процесу.

    3. Характеристика одиничного, серійного та масового типів виробництва.

    4. Що являє собою виробничий цикл? Назвіть елементи структури виробничого циклу.

    5. Який вплив на виробничий цикл справляють методи поєднання операцій (паралельний, послідовний, паралельно-послідовний)?

    6. Умови застосування потокового виробництва, підготовчі роботи з його впровадження.

    7. Механізм розрахунку основних параметрів потокової лінії.

    8. Основні ознаки непотокового виробництва.

    9. Характеристика основних форм організації виробництва.

    10. Значення, склад і характеристика виробничої інфраструктури.

    11. Недоліки й шляхи удосконалення допоміжних і обслуговуючих підрозділів підприємства.

    12. Значення, склад і характеристика соціальної інфраструктури.

Тести

1. Виробничий процес – це:

а) сукупність організованих у певній послідовності дій щодо зміни стану предмета праці;

б) сукупність організованих у певній послідовності дій, що забезпечують безперебійність основних виробничих процесів;

в) сукупність організованих у певній послідовності процесів праці і природних процесів, в результаті яких вихідна сировина і матеріали перетворюються на готову продукцію.

2. Сукупність послідовно організованих дій щодо зміни стану предмета праці називають процесом:

а) виробничим;

б) технологічним;

в) технічним.

3. Сукупність послідовно організованих дій, що забезпечують безперебійність основних операцій, називають процесом:

а) основним;

б) допоміжним;

в) виробничим.

4. Назвіть правильну відповідь:

а) обслуговуючі процеси забезпечують безперебійність основних процесів;

б) обслуговуючі процеси забезпечують безперебійність допоміжних процесів;

в) обслуговуючі процеси забезпечують безперебійність основних і допоміжних процесів.

5. Основною структурною одиницею виробничого процесу є:

а) робочий рух;

б) операція;

в) робочий прийом.

6. Найкоротший шлях проходження виробу у межах виробничого процесу забезпечує принцип:

а) паралельності;

б) прямоточності;

в) автоматичності.

7. Рівномірність випуску продукції забезпечується принципом:

а) паралельності;

б) прямоточності;

в) ритмічності.

8. Одночасність виконання частин виробничого процесу забезпечується принципом:

а) паралельності;

б) прямоточності;

в) автоматичності.

9. Який принцип передбачає узгодження пропускної спроможності:

а) паралельності;

б) прямоточності;

в) пропорційності.

10. До зниження втрат живої праці й прискорення виробничого процесу приводить принцип:

а) диференціації;

б) спеціалізації;

в) автоматичності.

11. Обмеження розмаїття елементів виробничих процесів забезпечує принцип:

а) гнучкості;

б) спеціалізації;

в) автоматичності.

12. Завершена частина технологічного процесу, що виконується на одному робочому місці, називається:

а) періодом;

б) фазою;

в) технологічною операцією.

13. Транспортні і складські операції на промисловому підприємстві належать до:

а) основного процесу;

б) допоміжного процесу;

в) обслуговуючого процесу.

14. Назвіть характерну ознаку одиничного типу виробництва:

а) широка номенклатура виробів;

б) періодична повторюваність операцій;

в) устаткування – універсальне і спеціальне.

15. Впровадження масового виробництва:

а) сприяє ритмічності виробництва;

б) ускладнює технічну підготовку виробництва;

в) погіршує якість виробів.

16. Одиничний тип виробництва характеризується номенклатурою, яка:

а) періодично повторюється;

б) не повторюється;

в) постійно повторюється.

17. У масовому виробництві використовують устаткування:

а) універсальне;

б) оригінальне;

в) переважно спеціальне.

18. Для серійного типу виробництва виробниче устаткування розміщують за принципом:

а) суто технологічним;

б) суто предметним;

в) предметними і технологічним.

19. Універсальну оснастку використовують у типах виробництва:

а) серійному;

б) одиничному;

в) масовому.

20. Тривалість технологічного циклу є найкоротшою при:

а) послідовному виді руху деталей;

б) паралельному виді руху деталей;

в) послідовно – паралельному виді руху деталей.

21. Для послідовного виду руху деталей взаємозв’язок тривалості циклу з величиною партії є:

а) обернено - пропорційним;

б) прямо - пропорційний;

в) взаємозв’язок відсутній.

22. До переваг послідовного поєднання операцій належать:

а) повніше завантаження устаткування;

б) скорочення тривалості виробничого циклу;

в) всі відповіді вірні.

23. Паралельний вид руху предметів праці передбачає, що:

а) кожна операція починається тільки після закінчення попередньої обробки всієї партії;

б) деталі оброблюються частинами партії;

в) здійснюється одночасне виконання усіх операцій на робочих місцях.

24. Тривалість виробничого циклу залежить від:

а) виробничої потужності підприємства;

б) кількість деталей у партії;

в) виду руху предмета праці у процесі виробництва.

25. Вкажіть формулу для обчислення тривалості технологічного циклу при послідовно – паралельному русі предметів праці:

а);

б);

в) .

26. Вкажіть формулу для обчислення тривалості технологічного циклу при паралельному русі предметів праці:

а);

б);

в)

27. Вкажіть формулу для обчислення тривалості технологічного циклу при послідовному русі предметів праці:

а);

б);

в) .

28. Такт – це проміжок часу між:

а) запуском двох сусідніх окремих виробів;

б) випуском партії виробів;

в) запуском партії виробів.

29. Ритм – це проміжок часу між:

а) запуском окремих виробів;

б) випуском партії виробів;

в) випуском окремих виробів.

30. Вкажіть формулу для розрахунку швидкості руху транспортних засобів на потоковій лінії:

а) L / r;

б) lR;

в) ti / r.

31. Темп випуску виробів на поточній лінії визначається за формулою:

а) Фд / N;

б) rn;

в) 1 / r.

32. Ритм поточній розраховується за формулою:

а) Фд / N;

б) rn;

в) 1 / r.

33. Такт поточної лінії розраховується за формулою:

а) LC;

б) L / r;

в) Фд / N.

34. Вкажіть метод організації виробництва:

а) індивідуальний;

б) серійний;

в) потоковий.

35. Потоковий метод організації виробництва характеризується такими ознаками:

а) паралельне виконання операцій на всіх чи кількох робочих місцях, поділом виробничого процесу на операції, послідовним виконанням операцій;

б) застосуванням універсального інструменту, використанням неперервного діючого транспорту, прямоточність;

в) всі відповіді вірні.

36. Назвіть параметр потокової лінії:

а) ритм;

б) коефіцієнт змінності;

в) коефіцієнт виконання норм.

37. Інтервал часу між запуском і випуском двох суміжних виробів на лінії характеризує:

а) швидкість руху конвеєра;

б) дійсний фонд часу потокової лінії;

в) такт потокової лінії.

38. Основною ланкою потокового виробництва є:

а) резервна зона;

б) предметно – замкнута дільниця;

в) потокова лінія.

39. Швидкість руху конвеєра є:

а) прямо – пропорційною до такту потокової лінії;

б) обернено – пропорційною до такту потокової лінії;

в) не залежить від такту потокової лінії.

40. Гнучке автоматизоване виробництво допускає зміни номенклатури:

а) одночасно і безпосередньо при зміні його технологічного оснащення;

б) без зміни його технологічного оснащення;

в) із зміною технологічного оснащення і виробничих площ.

41. Гнучкі виробничі системи можуть організовуватися в таких типах виробництва:

а) одиничному;

б) масовому;

в) серійному.

42. Концентрація промислового виробництва – це:

а)будь – яке розукрупнення підприємств;

б) зосередження випуску продукції на великих підприємствах;

в) централізація виробництва (об’єднання дрібних підприємств у великі).

43. Який основний показник розміру підприємства використовується:

а) обсяг сировини, що обробляється;

б) частка випуску продукції великими підприємствами у загальному галузевому обсязі випуску;

в) річний випуск чистої продукції.

44. Кооперування промислового виробництва – це:

а) об’єднання підприємств різної спеціалізації;

б) встановлення прямих виробничих зв’язків між підприємствами, що спільно виготовляють продукцію, зберігаючи при цьому свою господарську самостійність;

в) встановлення тісних зв’язків між підприємствами на базі вільних виробничих потужностей.

45. Назвіть основні форми спеціалізації виробництва:

а) предметна, подетальна, технологічна;

б) комплексна, одинична;

в) постійна, тимчасова, стадійна.

46. Назвіть основні показники кооперування виробництва:

а) частка вартості напівфабрикатів, деталей, вузлів у повній собівартості;

б) кількість підприємств, з якими кооперує підприємство;

в) частка однорідної продукції у загальному обсязі продукції галузі, підприємства.

47. Показники рівня спеціалізації є:

а) частка основної продукції у загальному обсязі продукції підприємства;

б) частка спеціалізованих кадрів у їхній загальній чисельності;

в) асортимент продукції, що випускається.

48. Вкажіть правильну відповідь:

а) кооперування виробництва є основою спеціалізації;

б) спеціалізація виробництва є основою його кооперування;

в) зв’язку між ними немає.

49. Комбінування промислового виробництва – це:

а) об єднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв;

б) об’єднання у рамках одного підприємства різних виробництв;

в) управління різними галузями виробництва (послуг) одним органом.

50. Рівень комбінування визначається такими показниками:

а) кількістю підприємств, що кооперуються;

б) часткою побічної продукції, що випускається підприємством, у загальній сумі випуску;

в) часткою товарної продукції, що випускається комбінатом, у загальногалузевій сумі випуску.

51. До виробничої інфраструктури входять підрозділи:

а) ливарний цех, механічний цех, складальний цех;

б) транспортний цех, інструментальне господарство, енергетичне господарство;

в) всі відповіді вірні.

52. Контроль за якістю і правильною експлуатацією оснащення здійснюють цехи:

а) ремонтний;

б) механічний;

в) інструментальний.

53. Назвіть форми організації технічного обслуговування виробництв:

а) централізована, децентралізована, змішана;

б) директивна, нормативна, планова;

в) всі відповіді вірні.

54. Дайте визначення структури ремонтного циклу:

а) період часу між двома капітальними ремонтами;

б) частка витрат на окремі види ремонту у їх загальному обсязі;

в) сукупність розміщення у певному порядку ремонтних і профілактичних операцій у період між двома капітальними ремонтами.

55. Вкажіть основне завдання ремонтного господарства на підприємстві:

а) ремонт та відновлення інструменту;

б) будівництво нових цехів та дільниць;

в) ремонт та раціональна експлуатація обладнання.

56. Капітальний ремонт передбачає:

а) повне відновлення паспортних характеристик машин;

б) часткове відновлення паспортних характеристик машин;

в) усі відповіді правильні.

57. Ремонтним господарством керує відділ:

а) головного конструктора;

б) головного енергетика;

в) головного механіка.

58. Ремонтний цикл характеризується проміжком часу:

а) від моменту введення обладнання в дію до першого малого ремонту;

б) від моменту введення обладнання в дію до першого середнього ремонту;

в) між двома капітальними ремонтами.

59. Назвіть нормативи, що використовуються у системі планово – попереджувального ремонту:

а) норма часу, норма виробітку, собівартість, ціна;

б) міжремонтний період, між оглядовий період, норми витрат матеріалів, норма часу на одиницю ремонтної складності;

в) немає вірної відповіді.

60. Міжремонтний період – це проміжок часу:

а) від моменту введення обладнання в дію до першого його капітального ремонту;

б) між двома капітальними ремонтами;

в) між двома суміжними ремонтами.

61. Міжоглядовий період – це проміжок часу:

а) від моменту введення обладнання і дію до першого його капітального ремонту;

б) між ремонтом і оглядом;

в) між двома оглядами.

62. Вкажіть формулу для визначення міжремонтного періоду:

а) ;

б) Трц / ΣМ + ΣС + 1К;

в) Трц / ΣМ + ΣС + Σ0 + 1К.

63. Вкажіть формулу для визначення міжоглядового періоду:

а) ;

б) Трц / ΣМ + ΣС + 1К;

в) Трц / ΣМ + ΣС + Σ0 + 1К.

64. Структура ремонтного циклу відображає:

а) перелік капітальних, середніх, малих ремонтів і оглядів;

б) співвідношення між капітальним ремонтом і оглядом;

в) співвідношення між середнім ремонтом і оглядами.

65. Трудомісткість ремонтних робіт залежить від:

а) норми виробітку;

б) норми обслуговування;

в) категорії ремонтоскладності устаткування.

66. За характером використання інструмент поділяють на:

а) обробний, контрольний, вимірювальний;

б) універсальний, спеціальний;

в) інструмент І порядку, інструмент ІІ порядку.

67. Залежно від виробничого призначення розрізняють інструмент:

а) обробний, контрольний, вимірювальний;

б) універсальний, спеціальний;

в) інструмент І порядку, інструмент ІІ порядку.

68. Експлуатаційний фонд включає інструмент, що знаходиться :

а) на заточуванні, у ремонті, на робочих місцях;

б) на складі, в інструментально – роздавальній коморі;

в) всі відповіді вірні.

69. Цеховий оборотний фонд включає інструмент, що перебуває:

а) в експлуатації, у запасі в інструментально – роздавальній коморі;

б) на заточуванні та ремонті, у запасі на центральному інструментальному складі;

в) усі відповіді вірні.

70. Вкажіть формулу для визначення страхового (мінімального) запасу інструменту в інструментально – роздавальній коморі:

а) Пд. * tтерм;

б) Пд. * tпоп;

в) Зсіз * ΣОц.

71. Вкажіть формулу для визначення цехового оборотного фонду інструментів на заводі:

а) Пд. * tтерм;

б) Пд. * tпоп;

в) Еф + Зі.- р.к..

72. Страховий запас інструменту створюється з метою забезпечення:

а) безперебійної роботи;

б) ритмічної роботи;

в) ефективності виробництва.

73. Вкажіть формулу для розрахунку максимального запасу інструменту на центральному інструментальному складі:

а) Пд * tнорм;

б) Зmin + Пд * tнорм;

в) Зmin + 0,53пот.

74. Вкажіть формулу для розрахунку запасу «точки замовлення» в центральному інструментальному складі:

а) Зmin + Пд * tнорм;

б) Зmin + Пд * tпоп;

в) Зmin + 0,53пот.

75. Загальна потреба в енергоресурсах включає потребу в електроенергії:

а) рушійній, технологічній, освітлювальній, опалювальній;

б) технічній, економічній, опалювальній, зовнішній;

в) всі відповіді вірні.

76. Енергетичне господарство очолює відділ:

а) головного інструктора;

б) головного енергетика;

в) головного механіка.

77. В енергетичних балансах відображається:

а) джерела надходження енергоресурсів, напрямки використання енергоресурсів;

б) централізоване енергопостачання, собівартість виробництва енергії;

в) всі відповіді вірні.

78. Вкажіть правильну відповідь:

а) економія або перевитрати енергоресурсів визначаються на основі складання балансу енергоресурсів;

б) економія або перевитрати енергоресурсів визначаються на основі балансу підприємства;

в) економія або перевитрати енергоресурсів визначаються на основі собівартості продукції.

79. До складу транспортного господарства входять:

а) авто гаражі, транспортні цехи;

б) вантажі, ремонтні підрозділи;

в) всі відповіді вірні.

80. Який транспорт належить до зовнішнього:

а) міжцеховий;

б) залізничний;

в) ліфти.

81. Який транспорт відносять до внутрішнього:

а) міжцеховий;

б) залізничний;

в) автомобільний.

82. Який транспорт належить до транспорту неперервної дії:

а) автокари;

б) крани;

в) конвеєри.

83. Внутрішній вантажооборот характеризується:

а) обсягом вантажів, які відвантажуються з підприємства;

б) обсягом вантажів, що надходять на підприємство;

в) обсягом перевезень вантажів між структурними підрозділами підприємства.

84. Вкажіть правильну відповідь. Склади слід розміщувати:

а) залежно від коефіцієнту змінності роботи;

б) за ходом технологічного процесу;

в) залежно від тривалості робочої зміни.

85. Спеціалізовані складські приміщення створюють для:

а) зберігання матеріальних ресурсів різної номенклатури;

б) зберігання готової продукції, тари, відходів виробництва;

в) зберігання однорідних металів, матеріалів, сировини, продукції.

86. Склади для зберігання готової продукції підпорядковані відділу:

а) матеріально – технічного постачання;

б) інструментальному;

в) збуту.

87. За характером матеріальних ресурсів, що зберігаються, склади бувають:

а) проміжні;

б) початкові;

в) спеціалізовані.

88. До соціальної інфраструктури підприємства належать наступні підрозділи:

а) їдальні, медпункти, бібліотеки, бази відпочинку;

б) механічний, заготівельний, складальний, оброблювальний цехи;

в) ремонтна майстерня, інструментальний цех, склади, енергетичне господарство.

89. Вантажопотоки – це:

а) обсяг вантажів, що ввозиться на підприємство;

б) обсяг вантажів, перевезених транспортом у певному напрямку;

в) зовнішній і внутрішній вантажообороти підприємства.

90. Загальна сума вантажів, які перевозяться на підприємстві за відповідний проміжок часу – це:

а) вантажопотік;

б) транспортний шлях;

в) вантажооборот.

Завдання для самостійної роботи та поглибленого вивчення теми

1. Розрахункова робота по визначенню тривалості виробничого циклу при різних методах поєднання операцій.

Задача 1. Розмір партії оброблюваних деталей становить 63 штуки. Технологічний процес обробки деталей складається з чотирьох операцій, кожна з яких має таку норму часу виконання: І – 2 хв., ІІ – 1 хв., ІІІ – 3 хв., ІV – 2,5 хв. Кожна технологічна операція здійснюється на одному виді металообробних верстатів. Обчислити тривалість циклу технологічних операцій обробки деталей при послідовному, паралельному та паралельно-послідовному видах їх руху.

Задача 2. Визначити тривалість технологічної частини виробничого циклу при послідовному, паралельному і послідовно-паралельному виді руху предметів праці в процесі виробництва. Кількість деталей в партії 13 шт. Тривалість окремих операцій приведена в таблиці.

операції

1

2

3

4

5

6

7

8

Всього

Тривалість операції, хв..

8

5

7

6

9

4

3

2

44

Задача 3. Визначити тривалість виробничого циклу обробки партії 200 кришок вимикача кінцевого ВК – 700 при послідовному, паралельному та паралельно – послідовному способах руху деталей по операціях при поштучній передачі:

Назва операції

Трудомісткість, хв.

Токарна І

1,0

Токарна ІІ

6,0

Сведлильна

4,2

Різьбонарізна

0,8

Шліфувальна

0,6

Полірувальна

2,4

Всього

15,0

2. Самостійно опрацювати питання:

  1. Можливі форми організації сучасного виробництва .

  2. Види, показники рівня розвитку та ефективність застосування різних форм виробництва.

3. Самостійно опрацювати питання:

  1. Діяльність транспортного господарства підприємств.

  2. Діяльність енергетичного господарства підприємств.

  3. Діяльність складського господарства підприємств.

4. Ознайомлення з організацією виробничого процесу на конкретному підприємстві.

5. Розрахункова робота по встановленню параметрів потокових ліній.

Задача 1. На підприємстві введено в дію нову поточну лінію. На ній започатковано обробку 450 фланців на добу. Початкова лінія функціонує дві зміни на добу, тривалість робочої зміни становить 8,2 год. Хода конвеєра дорівнює 1,5м. Норми часу на виконання окремих операцій наведено в таблиці.

Операція

1

2

3

4

5

6

7

Норма часу, хв.

12,0

10,8

23,4

13,0

5,8

10,8

5,4

Технологічні витрати в процесі виготовлення не передбачаються. На основі вхідних даних: 1) розрахувати такт потокової лінії, число робочих місць на ній і необхідну чисельність робітників; 2) визначити тип та основні параметри (швидкість руху і довжину робочої частини) конвеєра; 3) обчислити загальну тривалість циклу обробки деталей.

Задача 2. На підприємстві введено в дію нову поточну лінію. На ній започатковано обробку 430 фланців на добу. Початкова ліня функціонує дві зміни на добу. Тривалість зміни становить 8,0 години. Хода конвеєра дорівнює 1,8 м. Норми часу на виконання окремих операцій наведено в таблиці.

Нормативна тривалість операцій

Операція

1

2

3

4

5

6

7

Норма часу, хв.

10,0

10,5

24,5

12,0

6,8

10,8

5,0

Технологічні витрати в процесі виготовлення не передбачаються.

На основі вхідних даних: 1. Розрахувати такт потокової лінії. Число робочих місць на ній і необхідну чисельність робітників; 2. Визначити тип та основні параметри (швидкість руху і довжину робочої частини) конвеєра; 3. Обчислити загальну тривалість циклу обробки деталей.

Задача 3. Визначити такт, всі параметри потокової лінії, якщо відомо такі дані: конвеєр працює в одну зміну і зупиняється один раз на 40 хв., ширина конвеєра 7 м, ширина проходу 1,5 м, з одного боку; за зміну збирається 140 вузлів; віддаль між вузлами 1,0 м; загальна тривалість виконання операцій над одним вузлом на конвеєрі 125 хв.

Задача 4. Розрахувати кількість робочих місць, такт і довжину багатопредметної потокової лінії по складанню приймачів, магнітофонів і телевізорів, якщо трудоємність їх складання становить відповідно: 24,8 год., 15 год., 18,7 год., а обсяг випуску – 150, 100, 50 шт./ місяць. Крок конвеєра 1,2 м, режим роботи – п’ятиденка, 2 зміни; номінальний фонд – 22 дні. Розміщення робочих місць двостороннє, радіус заокруглення лінії – 1м. Вказати найбільш раціональну послідовність запуску виробів на потік.

Задача 5. Потокова лінія працює 230 днів/рік в дві зміни. Тривалість зміни 8,2 год. Простої обладнання в ремонті становлять 5% режимного фонду робочого часу. Норми часу на виконання операцій у хвилинах становлять: токарна – 12,3 ; свердлинна – 13,7; фрезерна – 2,5; шліфувальна – 8,4; полірувальна – 7,2; зубонарізна – 26,8.

Визначити кількість робочих місць на окремих операціях і коефіцієнт завантаження потокової лінії, якщо норма випуску продукції складає 60 тис. шт./рік, а процент технологічно неминучого браку складає 6%.

Задача 6. Визначити такт, швидкість і довжину потокової лінії на основі наступних даних: добове завдання – 240 шт., режим роботи – 2 зміни, тривалість зміни – 8,2 год., час регламентованих перерв в роботі – 12 хв./зміну, крок поточної лінії – 2 м, кількість робочих місць 36, розміщення робочих місць – двостороннє, радіус заокруглення конвеєра – 1 м.

Задача 7. Визначити оптимальний розмір партії виробів, і норм часу на виконання операції, якщо відомо, що коефіцієнт витрат часу на переналагодження обладнання становить 0,05. Оперативний час на виконання операції становить 124 хв. Час на обслуговування робочого місця становить 5%, а на відпочинок і особисті потреби 8% оперативного часу. На ознайомлення з кресленням, одержанням інструкцій від майстра, інструменту, заготовок і здачу готової продукції робітник тратить 3,6 год.

Задача 8. На розподільчому конвеєрі за зміну 8 год. обробляється 300 деталей. Визначити такт конвеєра, розрахункову кількість робочих місць та коефіцієнт їх завантаження.

Номер операції

Норма часу, хв.

1

4,7

2

1,7

3

1,6

4

3,1

6. Ознайомитись з інфраструктурою виробництва на прикладі конкретного підприємства.

Тема 3

ПРОДУКЦІЯ: СУТНІСТЬ, РІЗНОВИДИ ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

Основні питання теми

3.1.Загальна характеристика продукції (послуг). Класифікація продукції (послуг) за економічним призначенням.

3.2. Натуральні та вартісні показники обсягу продукції (роботи, послуг).

3.3.Маркетингова діяльність.

3.4.Формування виробничої програми. Ресурсне обґрунтування виробничої програми суб’єкта господарювання.

3.5. Матеріально – технічне забезпечення виробництва.

3.6. Якість продукції. Суть поняття „якості продукції.”

3.7. Показники якості продукції.

3.8. Методи оцінки якості продуктів праці.

3.9. Конкурентоспроможність продукції.

3.10.Ефективність і способи підвищення конкурентоспроможності продукції.

3.11. Суть та принципи стандартизації продукції..

3.12. Поняття та економічне значення сертифікації.

3.13.Державний нагляд за якістю та конкурентоспроможністю продукції в Україні.

Ключові поняття і терміни

  • продукт праці

  • засоби праці

  • предмети праці

  • виробнича програма

  • показники виробничої програми

  • асортимент

  • номенклатура виробів

  • валова продукція

  • товарна продукція

  • чиста продукція

  • умовно чиста продукція

  • реалізована продукція

  • незавершене виробництво

  • якість продукції

  • абсолютний івідносний рівень якості

  • оптимальний рівень якості

  • перспективний рівень якості

  • одиничні показники якості

  • комплексні показники якості

  • узагальнюючі показники якості

  • методи оцінки якості продукції

  • конкурентоспроможність продукції

  • стандартизація

  • сертифікація продукції

  • сертифікат відповідності

  • знак відповідності

  • державний нагляд за якістю продукц

    1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГ). КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГ) ЗА ЕКОНОМІЧНИМ ПРИЗНАЧЕННЯМ

Поняття продукції

У процесі виробництва людина взаємодіє з певними засобами виробництва і створює конкретні матеріальні блага. Це відбувається безпосерелньо на підприємствах.

Продукція підприємства являє собою результат його діяльності, тобто продукт з праці. Під продуктом праці підприємства розуміють:

  • Готові вироби;

  • Напівфабрикати, які реалізуються іншим підприємствам для подальшої переробки;

  • Комплектуючі вироби, які використовуються для виготовлення готової продукції на інших підприємствах;

  • Виконані роботи для сторонніх замовників,

  • Надані платні послуги.

Ясна річ, що в промисловому підприємстві результатом (продуктом) праці є продукція, на підприємствах транспорту – відповідний обсяг виконаної роботи (перевезених вантажів або пасажирів на ту чи іншу відстань), а в установах зв’язку та банках – надані юридичним і фізичним особам послуги. Іноді продукт праці є водночас і виробленою продукцією, і виконаною роботою, і наданою послугою (наприклад, полагоджені годинник, телевізор, холодильник тощо).

Класифікація продукції

Предмети праці, що підлягають обробці в процесі виробництва і змінюють свою форму, перетворюються на продукти праці, котрі розподіляються на засоби виробництва та предмети споживання.

Отже, за економічним призначенням вся продукція стосовно суспільного виробництва поділяється на продукцію І та ІІ підрозділів, а у промисловості - на групи «А» і «Б»:

  1. І підрозділ (група „А") - засоби виробництва: верстати, агрегати, транспортні засоби, комп'ютери.

  2. ІІ підрозділ (група „Б") - предмети споживання: продовольчі товари, непродовольчі товари.

  • Засоби праці

  • Предмети праці

Товари:

  • продовольчі

  • непродовольчі





























Продукція:

  • валова

  • товарна

  • реалізована

  • чиста

  • Вартість роботи (послуги)

  • Штука

  • Тонна (центнер, кілограм)

  • Тонно-кілометр

  • Метр (лінійний, квадратний)

  • Кіловат-година



Рис.3.1 Загальна характеристика продукції (роботи, послуг)

Засоби виробництва поділяються на засоби праці та предмети праці, а предмети споживаня – на продовольчі і непродовольчі товари.

3.2 НАТУРАЛЬНІ ТА ВАРТІСНІ ПОКАЗНИКИ ОБСЯГУ ПРОДУКЦІЇ (РОБОТИ, ПОСЛУГ)

Вимірники обсягу продукції



Для загальної характеристики продукції (роботи чи послуги) практичне значення має застосування системи вимірників (показників) її (їхнього) обсягу.

Отже, обсяги виробництва продукції вимірюються натуральними і вартісними вимірниками:

- натуральні - відображають обсяг випуску продукції у фізичних
одиницях (тонах, метрах, штуках...) по номенклатурі та асортименту.

Номенклатура - перелік назв окремих видів продукції.

Асортимент - це різновидність виробів в межах даної номенклатури. Номенклатура виробів підприємства може бути:

- Централізована - формується на основі укладених державних замовлень та контрактів.

- Децентралізована - підприємство самостійно встановлює види продукції, що випускається, провівши маркетингові дослідження, на основі яких укладаються контракти зі споживачами продукції.

Обсяг продукції в натуральних показниках визначається за формулою:

N = ОП - Зп + Зк, натур. один.,

ОП— обсяг поставок у натуральних одиницях;

Зп - запас готової продукції на складі на початок планового року в натуральних одиницях;

Зк - запас готової продукції на складі на кінець планового року в натуральних одиницях.

При аналізі виконання підприємством плану з номенклатури та асортименту дається кількісна оцінка виконанню плану шляхом обчислення випуску продукції в межах встановленого плану і порівняння його з плановими показниками.

Вартісні показники виміру обсягу продукції застосовується на тих підприємствах, де випускають різнорідну продукцію, обсяги якої не можна виразити єдиним натуральним показником. До вартісних показників обсягу виробництва продукції належать:

1) Товарна продукція - включає всю продукцію, яка є в готовому виді для реалізації, напівфабрикати, що будуть використовуватись для подальшої переробки на інших підприємствах, виконані та надані послуги для сторонніх замовників.

Обсяг товарної продукції визначається за формулою:

Q тп = ∑Ni * Ці + Р, грн.,

Nі - обсяг випуску продукції певного виду в натуральному вигляді;

Ці - ціна за одиницю продукції;

Р - роботи і послуги надані стороннім замовникам.

2) Валова продукція - це вся продукція, яку випускає підприємство
незалежно від ступені її готовності, і незалежно від того, для яких потреб
вона буде використовуватись.

Обсяг валової продукції визначається за формулою:

Q вп = ТП -(НЗВп - НЗВк) -(Іп - Ік), грн.,

НЗВп і НЗВк – вартість залишків незавершеного виробництва, відповідно, на початок і кінець планового періоду, грн.;

Іп і Ік - залишки інструменту, які виготовляються для власних потреб, грн.

Валову продукцію можна також обчислити за формулою:

Qвп =QВО – QВЗО,

де Qво – валовий оборот підриємства;

Qвзо – внутрішньозаводський оборот підприємства.

Валовий оборот підприємства – це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана – в межах підприємства, чи поза ним.

Внутрішньозаводський оборот підприємства – це та кількість продукції, яка використовується всередині підприємства для подальшої переробки.

3)Реалізована продукція - вся продукція призначена для реалізації споживачам, за яку на розрахунковий рахунок надійшли кошти і та продукція, що відвантажена покупцям, але кошти за неї ще не надійшли, але мають надійти в зазначений термін.

Q рп = ТП + (Внп - Внк) + (Гп- Гк), грн.,

Внп і Внк - це залишки відвантаженої, але неоплаченої продукції на початок та кінець планового періоду, грн.,

Гп і Гк — запаси готової продукції на складах на початок і кінець періоду, грн.

4) Чиста продукція - виражає затрати живої праці працівників підприємства та створений прибуток.

Q чп = ТП – (М + А), грн.,

М - матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А - амортизаційні відрахування або вартість зношення основних фондів, грн.

    1. МАРКЕТИНГОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Функції, принципи і концепції маркетингу



Основою обгрунтування плану виробництва і збуту

продукції в умовах ринку стає маркетинг.

Маркетинг - це виробничо–комерційна діяльність підприємства, спрямована на виявлення та задоволення потреб у його продукції (послугах) через продаж її на ринку з метою одержання прибутку.

Маркетинг як різновид діяльності необхідної за умов ринкової економіки виконує такі функції:

  • вивчення ринку, його структуризація (сегментування), аналіз і прогнозування попиту;

  • вибір сегментів ринку прийнятних для підприємства;

  • визначення номенклатури та асортименту продукції для ринку;

  • розробка стратегії виходу на ринок і реакції на дії конкурентів;

  • реклама, збут та його стимулювання;

  • політика ціноутворення.

М

Принципи маркетингу

аркетинг цілком узалежнює виробництво продукції від попиту на неї (від можливості її продати). За умов науково-технічного прогресу й конкурентної боротьби для виживання та успішної роботи кожне підприємство мусить мати розвинуту систему маркетингу, відповідну стратегію, тактику вирішення маркетингових завдань.

Маркетинг підприємства ґрунтується на таких принципах:

-орієнтація всіх сфер діяльності підприємства на задоволення потреб покупців із метою продажу продукції й одержання прибутку;

  • цілеспрямований та активний вплив на попит, його розвиток;

  • гнучке реагування виробництва на зміну потреб і попиту покупців, оперативне пристосування до цих змін;

  • використання ціноутворення як механізму реагування і впливу на кон’юктуру ринку;

  • вибір ефективних форм і методів доставки, реклами та продажу продукції;

  • підтримування творчої атмосфери серед працівників, причетних до маркетингової діяльності, заохочення їхньої активності (ініціативи) щодо прийняття маркетингових рішень.

Концепції маркетингу

У своєму розвитку маркетинг зазнав помітної еволюції, етапи якої можна охарактеризувати через зміну його концепцій.

Концепція маркетингу - це загальний підхід підприємства до досягнення своєї мети на ринку. Відомі 5-ть концепцій маркетингу: виробнича, продуктова, комерційна, індивідуального маркетингу, соціального маркетингу.

Виробнича концепція передбачає спрямування головних зусиль підприємства на вдосконалення виробництва і мобілізацію внутрішніх резервів із метою розширення обсягу виготовлення продукції та зниження її собівартості.

Продуктова концепція характеризується тим, що основну увагу вона приділяє поліпшенню споживчих параметрів виробів, їхніх конструктивних, експлуатаційних показників, підвищенню якості, а завдяки цьому забезпеченню належного збуту продукції. Ця концепція відповідає потребам конкурентної боротьби, коли є можливість підвищувати конкурентоспроможність виробів через їхнє вдосконалення за умов достатньо стабільного попиту.

Комерційна концепція полягає в тім, що для забезпечення належного збуту активізується передовсім робота комерційних служб: працівників реклами, агентів зі збуту, продавців тощо. Різні форми психологічного впливу на покупця є найбільш ефективними тоді, коли він погано обізнаний з пропонованою продукцією та її споживчими якостями.

Концепція індивідуального маркетингу орієнтує підприємство на виявлення індивідуальних потреб покупців і спрямовує зусилля на те, щоб задовольнити ці потреби ліпше, ніж конкуренти.

Концепція соціального маркетингу не обмежується виявленням і задоволенням індивідуальних потреб, як умови ефективної діяльності підприємства, а бере до уваги суспільні потреби та інтереси передусім перспективного характеру: охорону навколишнього середовища, природних ресурсів, здоров'я людей, національної безпеки тощо.

Зрозуміло, що підприємство, яке мусить постійно адаптуватися до мінливого зовнішнього середовища, не реалізує тільки якусь одну концепцію. Концепції маркетингу поєднуються й використовуються комплексно, залежно від конкретних умов.

3.4 ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ. РЕСУРСНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ СУБЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

Виробництво і реалізація продукції для забезпечення потреб населення є метою діяльності підприємств (при одержанні певної величини прибутку). Тому планування виробництва і реалізації продукції є основним розділом тактичного або перспективного плану підприємства.

В

Особливості формування виробничої програми

иробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) – це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

Формування виробничої програми в ринкових

умовах має певні особливості, які полягають у тому що:

  • плани виробництва і реалізації продукції орієнтуються на ринкові потреби конкретних споживачів, на своєчасне і якісне виконання договірних зобов'язань;

  • в основі виробничої програми лежить договір на поставку певної продукції, при цьому підприємство самостійно вибирає постачальників, споживачів, встановлює ціни та інше;

  • планування виробничої програми повинно бути гнучким, у поточних і оперативних планах повинні корегуватись показники плану виробництва і реалізації продукції з врахуванням змін у поставках сировини, фінансових можливостях покупців;

  • пріоритетними у виробничій програмі підприємства стають натуральні показники і показники якості продукції. Вони відображають ступінь задоволення ринкових потреб з кількісного і якісного боку;

  • виробнича програма підприємства повинна формуватись із врахуванням можливостей підприємства, його забезпечення різними видами ресурсів та виробничими потужностями;

  • плани виробництва і реалізації продукції повинні бути багатоваріантними і забезпечувати вибір оптимального плану, реалізація якого дасть можливість одержати високий прибуток

Формування виробничої програми підприємства базуються на таких елементах (Рис.3.2):

Державні контракти



Державне замовлення

Попит ринку

Портфель замовлень на продукцію (послуги) інших споживачів



Діючі ціни на продукцію та послуги









  • Товарна продукція

  • Валова продукція

  • Чиста продукція



Товарний асортимент

    1. ______

    2. ______

…………...

2.1 ______

2.2 ______

…………...

3.1 ______

3.2 ______

Номенклатура

1 _____

2 _____

3 _____

Одиниця виміру

Кількість



  • Власні потреби

  • Продукція та послуги для внутрішнього ринку

  • Експорт



Рис. 3.2 Схема формування виробничої програми підприємства

  1. на основі вивчення, аналізу і перспектив розвитку ринкового попиту підприємством укладаються з споживачами-покупцями (торговельними підприємствами, гуртовими посередниками, біржами) угоди на постачання певних видів продукції.

  2. Державні контракти є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету та поновлення державного резерву. Держава при цьому гарантує оплату поставок продукції та забезпечує її виробництво найважливішими видами ресурсів.

  3. Державні замовлення є засобом стимулювання збільшення виробництва у пріоритетних галузях, впровадження нових технологій, випуску дефіцитних видів продукції, державної підтримки важливих наукових досліджень. Держава може надавати пільги підприємствам-виробникам, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами.

  4. Портфель замовлень на продукцію інших споживачів формується на основі контрактів між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами та відображає його постійні прямі господарські зв'язки. Такі контракти періодично переглядаються та поновлюються.

  5. Частина продукції підприємства може споживатися безпосередньо самим підприємством. Тому виробнича програма повинна враховувати цю кількість. Вона визначається на основі балансів матеріальних ресурсів, які відображають потребу у них та джерела її покриття.

Ресурсне обґрунтування виробничої програми

Виробнича програма будь-якого підприємства

повинна бути обґрунтована наявними виробничими

ресурсами (виробничими фондами, трудовими і

матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства.

Обсяг виробництва, наприклад, валової чи товарної продукції може бути обчислений через величину згаданих ресурсів таким чином:

Qвп (ТП) = Sсер * Фв, (грн.),

де Sсер - це середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.

Фв - фондовіддача, грн..

ВП (ТП) = Ч* Пп. (грн.),

де Ч - чисельність працюючих осіб на підприємстві, осіб;

Пп - продуктивність праці, яка може бути виражена показником виробітку, грн./чол.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках (N) може бути обчислений, виходячи із величини матеріальних ресурсів, поставлених підприємству в плановому році (Мзаг), і норми витрат цього виду ресурсу на одиницю продукції (q).

N = Мзаг / q, натур.один.

Від рівня використання виробничої потужності підприємства (тобто максимально можливого обсягу випуску продукції при встановленій величині виробничих фондів та організації виробничого процесу) залежить обсяг випуску продукції:

Qв п= Впот * Квик, грн..,

де Впот - виробнича потужність підприємства, грн.;

Квик - коефіцієнт використання виробничої потужності.

Якісну сторону виробничої програми характеризує показник, який відображає питому вагу продукції, що відповідає міжнародним стандартам, в загальному обсязі випуску продукції підприємством. Він може бути обчислений відношенням кількості сертифікованої продукції до загального обсягу.

    1. МАТЕРІАЛЬНО – ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА

Завдання матеріально-технічного забезпечення виробництва

У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). В процесі виробництва з них виготовляється готова продукція, і тому потрібно постійно їх поповнювати. Цією діяльністю займається служба

матеріально-технічного забезпечення. Матеріально - технічне забезпечення на підприємстві виконує такі завдання:

  1. визначення потреби підприємства в матеріально-технічних ресурсах;

  2. встановлення норм витрат матеріалів на одиницю продукції для цеху;

  3. пошук і вибір постачальників;

  1. доставка матеріальних ресурсів на підприємство;

  2. зберігання матеріальних ресурсів на складах підприємства;

  3. видача їх цехам і іншим структурним підрозділам;

  4. контроль за використанням матеріальних ресурсів.

Системи постачання матеріальних ресурсів

Матеріально-технічні ресурси постачаються на підприємство різними шляхами і за різними системами постачання:

1) Постачання через підприємства-виробники матеріальних ресурсів здійснюється тоді, коли на підприємстві є постійна потреба в певних видах матеріальних ресурсів, тоді підприємство - споживач заключає прямі договори на доставку матеріальних ресурсів від підприємства – виробника.

2) Постачання через фірми-посередники здійснюється тоді, коли підприємству потрібні великі кількості різних найменувань матеріальних ресурсів нерегулярно.

3) Постачання через товарні біржі застосовується тоді, коли
підприємству потрібні періодично однорідні види матеріалів, а товарна біржа
дає змогу вивчити пропозицію цих матеріалів і вибрати найвигідніший варіант постачання.

Підприємства заключають договори на поставку матеріальних ресурсів. Такий договір включає: предмет договору, характеристику матеріалу, його техніко-економічні та якісні характеристики, умови постачання, обсяги постачання, ціни, періодичність поставки, доставку до підприємства і відповідальність за порушення умов договору.

Для підприємства важливо укласти договір з тим постачальником, який забезпечить найліпші умови постачання за мінімальних витрат.

Найкращий партнер забезпечить підприємство матеріально – технічними ресурсами, які поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи (виробнича структура) і на робочі місця.

Системи живлення цехів і робочих місць матеріальними ресурсами

Важливим аспектом діяльності кожного

підприємства є створення оптимальної системи

постачання (живлення) цехів і інших

виробничих підрозділів підприємства та робочих місць. Існують такі системи живлення цехів:

  1. Децентралізована система забезпечення - цехи самі одержують необхідні матеріали зі складів і доставляють їх до робочих місць.

  2. Централізована система забезпечення цехів - проводиться централізовано шляхом доставки прямо зі складу на робочі місця в цеху.

Ліміт матеріальних ресурсів

Видача матеріальних ресурсів кожному цеху

здійснюється відповідно до встановленого ліміту.

Ліміт матеріальних ресурсів - це та кількість матеріалу, яка необхідна для виготовлення запланованого обсягу продукції в цеху.

Ліміт забезпечення матеріалу розраховується шляхом множення запланованого обсягу випуску продукції (кількість, штук) на норму витрат матеріалу на одиницю продукції.

Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах

Визначення потреби в матеріальних ресурсах - складова частина процесу планування і являється фактором, що впливає на результати його реалізації .

На підприємствах потреба в матеріальних

ресурсах розраховується за напрямками :

  • загальна потреба в матеріальних ресурсах ;

  • потреба на виробництво продукції ;

  • потреба на ремонтно – експлуатаційні нужди ;

  • потреба на створення виробничих запасів ;

  • потреба на НДДКР

Для визначення потреби в матеріальних ресурсах найбільш доцільно використовувати нормативний метод, який базується на нормі витрат і програмі випуску продукції чи виконання робіт :

Пм– потреба в матеріалі;

Нві – норма витрат матеріалу на і-й виріб;

N i – обсяг випуску і-го виробу (чи виконання роботи) в плановому періоді;

m – кількість виробів чи видів робіт, при виробництві яких потрібен дани

    1. ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ. СУТЬ, ПОНЯТТЯ «ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ

    1. Поняття якості та конкурентоспроможності продукції

Під якістю продукції розуміють сукупність

властивостей, що зумовлюють її придатність

задовольняти певні потреби споживачів у відповідності до свого призначення. Слід розрізняти поняття якості продукції та поняття її технічного рівня. Поняття технічного рівня виробів за змістом вужче від якості, тому що охоплює сукупність лише техніко- експлуатаційних характеристик. Показники технічного рівня встановлюються при проектуванні нових знарядь праці ( транспортних засобів, машин, приладів ).

Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами як:

  • потребами науково-технічного прогресу;

  • зміною споживчих запитів населення;

  • нестачею або обмеженістю природних ресурсів;

  • підвищенням значення матеріального стимулювання в ринкових умовах, коли кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою платню більш високоякісний товар;

  • розвитком зовнішньої торгівлі.

В тісному взаємозв'язку з якістю продукції перебуває її конкурентоспроможність. Формула конкурентоспроможності (КС) в загальному вигляді може бути представлена:

КС = якість + ціна + обслуговування.

Управляти конкурентоспроможністю можна шляхом забезпечення оптимального співвідношення між цими складовими, кожна з яких є також багатофакторною.

Рівні оцінки якості продукції

Оцінка якості передбачає визначення її

абсолютного, відносного перспективного і

оптимального рівня.

Абсолютний рівень якості визначають шляхом обчислення певних показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Встановлення відносного рівня якості полягає у співставленні абсолютних показників якості продукції з відповідними показниками аналогічних кращих зразків. Пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки повинні відображатись у перспективному рівні якості виробів. Оптимальний рівень якості відповідає мінімальній величині загальних суспільних витрат на виробництво і експлуатацію продукції.

    1. ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Показники оцінювання якості продукції



В залежності від кількості властивостей, які

характеризуються, показники якості поділяються на:

  • одиничні, що характеризують окремі властивості виробу;

  • комплексні, за допомогою яких вимірюється група властивостей виробу;

  • узагальнюючі, які характеризують якість усієї сукупності продукції підприємства.

Одиничні показники оцінювання якості продукції

Одиничні показники умовно поділяються

на такі групи:

Показники призначення характеризують

пристосованість виробів до використання та область використання (продуктивність, потужність, міцність, вміст корисних речовин, калорійність).

Показники надійності, довговічності та безпеки визначають міру забезпечення тривалості використання і належних умов праці та життєдіяльності людини (безвідмовність роботи, можливий термін використання, технічний ресурс, термін безаварійної роботи, граничний термін зберігання)

Показники технологічності характеризують ефективність конструкцій машин та технологій їх виготовлення.

Ергономічні показники окреслюють відповідність техніко-експлуатаційних параметрів виробу антропометричним, фізіологічним та психологічним вимогам працівника (споживача) (зручність керування робочим органами, можливість одночасного охоплення контрольованих експлуатаційних показників, величина шуму, вібрації тощо).

Естетичні показники визначають естетичні властивості (дизайн) виробу (виразність і оригінальність форми, кольорове оформлення, відповідність стилю і моді, гармонійність, естетичність упаковки).

Показники стандартизації та уніфікації відбивають ступінь

використання у виробі стандартизованих та уніфікованих деталей та вузлів.

Економічні показники відображають міру економічної вигоди виробництва продуцентом і придбання споживачем (ціна за одиницю виробу, прибуток з одиниці виробу, рівень експлуатаційних витрат часу і коштів).

Комплексні показники оцінювання якості продукції

Екологічні показники характеризують ступінь шкідливого впливу на здоров’я людини та довкілля (токсичність виробів, вміст шкідливих речовин, обсяг шкідливих викидів у довкілля за одиницю часу).

Комплексні показники характеризують кілька

властивостей продукції. Згідно цих показників

продукцію поділяють на сорти, марки, класи.

До комплексних показників якості знарядь праці належать, наприклад: коефіцієнт готовності обладнання, що характеризує одночасно його безвідмовність і ремонтопридатність; питомі витрати на один кілометр пробігу автомобіля тощо.

Якість предметів праці оцінюють здебільшого за допомогою показників технологічної їхньої обробки й переробки. Більшість із них відображають фізико-механічні властивості та хімічний склад предметів праці.

Показники для оцінки якості споживчих товарів диференціюють залежно від їхнього конкретного призначення. Зокрема якість продуктів харчування характеризують показники калорійності, консистенції, смаку, запаху, терміну зберігання тощо, а одягу та взуття – показники міцності, естетичності – колористика, силует тощо.

Узагальнюючі показники оцінювання якості продукції

В процесі господарської діяльності важливо

не тільки вірно оцінити якість окремих виробів,

але й загальний рівень якості продукції

підприємства. Для цього використовується система загальних показників, основними серед яких є:

  • коефіцієнт оновлення асортименту;

  • частка сертифікованої продукції:

  • частка продукції, призначеної для експорту:

  • обсяг товарів, реалізованих за зниженими цінами під час сезонного розпродажу.

  • частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їхньому обсязі.

    1. МЕТОДИ ОЦІНКИ ЯКОСТІ ПРОДУКТІВ ПРАЦІ

Методи оцінювання якості продукції



Для визначення рівня якості виробів

застосовують кілька методів: об’єктивний,

органолептичний,диференційований, комплексний. Об’єктивним і органолептичними методами користуються для визначення абсолютного рівня якості, а диференційованим і комплексним – відносного рівня якості окремих видів продукції.

Об’єктивний метод полягає в оцінюванні рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та контрольних вимірювань, а також лабораторного аналізу. Такий метод дає найбільш вірогідні результати. Ним користуються для визначення більшості техніко-експлуатаційних показників: засобів праці – продуктивність, потужність, точність обробки матеріалів; предметів праці – вміст металу в руді, міцність фарбування тканини; споживчих товарів – еластичність та вологостійкість взуття, вміст цукру або жиру в харчових продуктах тощо.

Органолептичний метод ґрунтується на сприйманні властивостей продукту з допомогою органів чуття людини (зір, слух, смак, нюх, дотик) без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів. Користуючись цим методом, застосовують балову систему оцінки показників якості, виходячи зі стандартного переліку ознак (властивостей), які найповніше охоплюють основні характеристики виробу. Кожній оцінці («відмінно», «добре», «задовільно», «погано») відповідає певна кількість балів (наприклад 5,4,3,0).

Диференційований метод передбачає порівнювання одиничних показників виробів із відповідними показниками виробів-еталонів або базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінка рівня якості за цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які порівнюються з еталонними (стандартними), що їх беруть за одиницю.

Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого показника якості оцінюваного виробу. Одним з таких може бути інтегральний показник, який обчислюється через порівнювання корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його створення і використання. Для комплексної оцінки якості також застосовують середньозважену арифметичну з використанням за її обчислення коефіцієнтів вагомості всіх розрахункових показників.

    1. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

Конкурентоспроможність продукції



Конкурентоспроможність підприємства

означає його здатність до ефективної господарської

діяльності та забезпечення прибутко­вості за умов конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкуренто­спроможність підприємства — це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конк­ретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної про­дукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників.

Конкурентоспроможність товарів закладається ще на стадії проектування. У процесі виробництва матеріалізуються найважливіші (визначальні) елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати. Моделювання та визначення рівня конкурентоспромож­ності продукції є необхідною передумовою для її продажу (реалі­зації) на відповідному ринку.

Умови забезпечення конкурентоспроможності продукції

Визначаючи конкурентоспроможність товару, виробник про­дукції має обов'язково знати вимоги потенційних покупців та оці­нки споживачів. Тому формування конкурентоспроможності про­дукції починається з визначення суттєвих споживчих властивос­тей (потреб покупців), за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукцію на відповідному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації.

Для визначення конкурентоспроможності

про­дукції виробнику необхідно знати:

  • конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до про­понованого на ринку товару;

  • можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

  • розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

  • очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів;

  • визначальні параметри продукції основних конкурентів;

  • найбільш перспективні ринки для відповідного товару та ета­пи закріплення на них;

  • термін окупності сукупних витрат, зв'язаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару.

Конкурентоспроможність конкретного об'єкта бажано вимірю­вати кількісно, що уможливить управління її рівнем. Для цього необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об’єкта та об’єктів-конкурентів за нормативний строк їхньої служби й сукупні витрати протягом життєвого циклу об’єктів.

Корисний ефект

Корисний ефектце віддача об’єкта, інтегральний

показник,що розраховується на підставі окремих

об’єктивних показників якості об’єкта, котрі задовольняють конкретну потребу. Його можна вимірювати в натуральних одиницях (наприклад, продуктивність устаткування), грошовому виразі або в умовних балах (для об’єктів з кількома важливими параметрами, що доповнюють один одного).

Сукупні витрати протягом життєвого циклу – це ті витрати, які обов’язково потрібно зробити, щоб одержати від об’єкта відповідний корисний ефект.

Приклад оцінки конкурентоспроможності продукції

Для кращого розуміння визначення конкурентоспроможності окремого виробу наведемо умовний приклад.

Приклад оцінки конкурентоспроможності

повітряних поршневих компресорів продуктивністю

близько 20 кв. м за хвилину

Проектні й конкурентні зразки

Корисний ефект, млн. куб. м повітря

Сукупні витрати, млн. грн.

Ефективність, куб. м/грн.

Конкурентоспроможність стосовно найліпшого зразка

Висновок щодо конкурентоспроможності

Проектний варіант 1

6,5

2,4

2,7

0,84

Неконкурентоспроможний

Проектний варіант 2

8,8

2,6

3,4

1,06

Конкуренто

спроможний

Перший конкурент

5,8

2,2

2,6

0,81

Неконкурентоспроможний

Другий конкурент

7,2

2,3

3,1

0,97

Неконкурентоспроможний

Третій конкурент

8,0

2,5

3,2

1,0

Ліпший зразок-аналог

    1. ЕФЕКТИВНІСТЬ І СПРОБИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Умови підвищення конкурентоспроможності продукції

Соціально-економічна ефективність підвищення

рівня якості та конкурентоспромож­ності продукції,

що виробляється підприємствами, полягає

передусім у такому:

  1. високоякісна й конкурентоспроможна продукція завжди по­вніше та ліпше задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;

  2. підвищення якості продукції є специфічною формою вияв­лення закону економії робочого часу: загальна сума витрат су­спільної праці на виготовлення й використання продукції більш ви­сокої якості, навіть якщо досягнення такої зв'язане з додатковими витратами, істотно зменшується;

  3. конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінан­сову стійкість фірми, а також одержання нею максимально можли­вого прибутку;

  4. багатоаспектний вплив підвищення якості та, як наслідок, конкурентоспроможності продукції впливає не тільки на виробництво та ефективність господарювання, а й на імідж і конкурентоспро­можність підприємства в цілому.

Основні способи (чинники) підвищення конкурентоспроможності продукції

На рівень якості й конкурентоспроможності

продукції впливає багато різнопланових чинників.

Досягти необхідного рівня якості та

конкурентоспроможності реалізованих на відповід­

них ринках товарів можна різними способами, скоординовани­ми в часі і просторі.

З-поміж технічних способів (чинників) підвищення якості про­дукції визначальне місце належить постійному вдосконаленню проектування, техніко-технологічної бази підприємства.

Досягнення запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливе лише за умови високої технічної оснащеності виробництва, застосування найнов­ішої технології, суворого дотримання технологічної дисципліни.

Ринкові умови господарювання передбачають активне й широке використання організаційних чинників підвищення якості про­дукції на всіх підприємствах. До пріоритетних належать: запрова­дження сучасних форм і методів організації виробництва та управ­ління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточ­ної техніки і прогресивної (бездефектної) технології; удосконалення методів технічного контролю та розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції.

Підприємства повинні формувати вплив з метою підвищення конкурентоспроможності продукції через узгоджену систему про­гнозування й планування якості продукції, установлення прийнят­них для виробників і споживачів цін на окремі види товарів, дос­татньо потужну мотивацію праці всіх категорій працівників підприє­мства, проведення ефективної кадрової політики, створен­ня належних умов праці та життєдіяльності.

    1. СУТЬ ТА ПРИНЦИПИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

Сучасні умови господарювання змушують кожне підприємство запровадити дійовий комплексний механізм управління якістю продукції та суворо дотримуватись його вимог. Визначальними елементами тут є стандартизація та сертифікація виробів.

Стандартизація продукції

Під стандартизацією розуміють встановлення й

застосування єдиних правил з метою впорядкування

діяльності в певній галузі. Стосовно продукції

стандартизація охоплює:

  • установлення вимог до якості готової продукції, а також сиро­вини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

  • визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення належної якості й запоб­ігання невиправданій різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

  • формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю;

  • створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Принципи стандартизації

Стандартизація продуктів здійснюється за певними

принципа­ми, головними з яких є:

  • урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних ви­мог, економічної доцільності та ефективності виробництва для ви­робника, користі й безпеки для споживачів і держави в цілому;

  • гармонізація з міжнародними, регіональними, а за необхід­ності - з національними стандартами інших країн;

  • взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх для сертифікації продукції;

  • участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін — розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади;

  • відкритість інформації щодо чинних стандартів та програм робіт зі стандартизації з урахуванням вимог законодавства.

Стандарти й технічні умови

Результати стандартизації відображаються в

спеціальній норма­тивно-технічній документації.

Основними її видами є стандарти й технічні умови — документи, що містять обов'язкові для виробників норми якості виробу і способи їхнього досягнення, набір показників якості, рівень кожного з них, методи й засоби вимірю­вання, випробувань, маркування, упакування, транспортування та зберігання продукції.

Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містять міжнародні стан­дарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації — ІСО, що їх використовують для сертифікації виробів, призначених для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ІСО серії 9000.

Державні стандарти України встановлюють на:

1) вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо);

2) продукцію міжгалузевого призначення;

3) продукцію для населення й народного господарства;

4) організаційно-методичні та загальнотехнічні об'єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соці­альної інформації, інформаційні технології, технічна документація, організація робіт зі стандартизації та метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин);

5) елементи народногосподарсь­ких об'єктів державного значення (транспорт, зв'язок, енергосисте­ма, оборона, навколишнє природне середовище, банківсько-фінан­сова система тощо);

6) методи випробувань.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, щодо якої бракує державних стандартів України.

Технічні умови містять вимоги, що регу­люють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції.

Стандарти підприємств розробляють з власної ініціативи для конкретизації вимог до продукції й самого виробництва.

    1. ПОНЯТТЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЕРТИФІКАЦІЇ

Сертифікація продукції та системи якості


Коли підприємство веде активну зовнішньо-

економічну діяльність, найважливішим елементом

стає сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який підприємство хоче вигідно продати на світо­вому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжна­родних стандартів ІСО серії 9000 – сертифікат.

Сертифікат- це документ, що підтверджує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів.

В Україні розрізняють обов'язкову й добровільну сертифікацію. Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах держав­ної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює пе­ревірку й випробування продукції з метою визначення її характе­ристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може прово­дитись з ініціативи самих суб'єктів господарювання на від­повідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими (на дого­вірних засадах).

Протягом останніх років почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких сис­тем спеціальний комітет із сертифікації — СЕРТИКО, що діє у складі ІСО. Цим комітетом розроблено:

  • правила та порядок здійснення сертифікації продукції;

  • критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);

  • умови вступу до міжнародної системи сертифікації.

Формування системи якості на підприємствах України.

Принципи формування системи якості



Підприємства України мають обов'язково

передбачати комплексне управ­ління якістю, що

потребує колективної діяльності й спільних зу­силь. З огляду на це можна назвати головні принципи формування системи якості:

  • підготовка всіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);

  • безпосередня заінтересованість першого керівника та всього керівництва підприємства в повсякчасному позитивному розв'я­занні проблем забезпечення якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної структури системи (наприклад, суміщення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю, що частенько трапляється на практиці, є вкрай недоцільним, оскільки технічний контроль — це зовсім не найголовніше в системі);

• управління якістю продукції за участю всіх без винятку пра­цівників підприємства (від директора до робітника); поточний роз­поділ відповідальності між підрозділами та їхніми керівниками; залучення робітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості.

Дуже важливою і вкрай необхідною є також активна державна політика підтримки ініціативи підприємств щодо розробки, запро­вадження й сертифікації систем якості продукції.

    1. ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД ЗА ЯКІСТЮ ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ

До найважливіших методів забезпечення належної якості та конкурентоспроможності продукції належать державний нагляд за якістю і внутрішньовиробничий технічний контроль. В Україні створено державну систему стандарти­зації та сертифікації. Національним органом, що проводить і координує роботу із забезпечення її функціонування, є Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держспоживстандарт України).

Основні функції Держспоживстандарту України

Основними функціями Держспоживстандар­ту

України стосовно сертифікаційних робіт є:

1) визначення прин­ципів, структури та правил системи сертифікації;

2) затвердження переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації;

3) ак­редитація органів із сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів), атестація експертів-аудиторів;

4) установлення правил визнання сертифікатів інших країн;

5) постійне інформування спо­живачів через відповідні інформаційні фонди щодо стандартів різних категорій, сертифікатів, класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації, випробувальних центрів тощо.

У межах державної системи стандартизації та сертифікації в Україні функціонує державний нагляд за якістю, який здійснюють відповідні органи. Він передбачає конкретно визначену відпо­відальність суб'єктів підприємницької діяльності за порушення стандартів, норм і правил.

Державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил здійснюють Держспоживстандарт України та його територіальні органи — центри стандартизації, метрології та сертифікації. Органи дер­жавного нагляду виконують багатоспрямовані функції, а саме: пе­ревіряють додержання стандартів (норм і правил), узагальнюють результати перевірок та інформують про них відповідні органи державної влади й громадськість; забезпечують оперативне вжит­тя заходів для припинення порушень стандартів (норм і правил), вносять пропозиції щодо підвищення якості продукції та ефектив­ності власної діяльності.

Обєкти державного нагляду за якістю і конкурентоспроможністю продукції

Об'єктами державного нагляду є:

1)продукція виробни­чо-технічного призначення,

товари народного споживання та про­дукти

харчування — щодо відповідності стандартам,

нормам і пра­вилам;

2) експортна продукція — щодо стандартів (норм і правил) або окремих вимог, обумовлених договором (контрактом);

3) імпор­тна продукція — щодо чинних в Україні стандартів (норм, правил) стосовно безпеки для життя, здоров'я, майна людей і навколишнь­ого середовища;

4) атестовані виробництва — щодо відповідності встановленим вимогам до сертифікації продукції.

Санкції за порушення вимог стандартів

Суб'єкти господарювання за порушення вимог

стандартів (норм, правил) несуть матеріальну

відповідальність — штраф. Залежно від характеру

порушення розмір штрафів становить:

  • за випуск продукції науково-технічного, виробничо-технічного і споживчого призначення, що не відповідає вимогам стандартів або не пройшла обов'язкової сертифікації — 25%:

  • реалізацію підвищено небезпечної продукції без належного попереджувального маркування та відповідної інструкції щодо транспортування й експлуатації (споживання), а також імпортної продукції, що не відповідає вимогам національних стандартів сто­совно безпеки для життя, здоров'я, майна людей і навколишнього середовища, — 50%;

Важливо, що сплата штрафів у відповідних розмірах не звільняє підприємців від обов'язку відшкодування збитків споживачам про­дукції, котрі виникли внаслідок порушення стандартів (норм, пра­вил) або внаслідок невиконання умов договору на поставку про­дукції. Суми штрафів у розмірі 60% зараховують до державного бюджету і 30% — до позабюджетних фондів місцевих органів вла­ди, а 10% переказують Держспоживстандарту України для розвитку його матеріально-технічної та науково-дослідної бази.

Запитання і завдання для самоконтролю

  1. Що розуміють під продуктом праці?

  2. Як класифікують продукцію за економічним призначенням?

  3. Що являє собою номенклатура та асортимент продукції?

  4. Які показники визначають обсяг випуску продукції у вартісному виразі?

  5. Що розуміють під терміном «маркетинг»?

  6. Розкрийте зміст концепцій маркетингу.

  7. Що являє собою виробнича програма підприємства?

  8. Які особливості формування виробничої програми?

  9. На яких елементах базується формування виробничої програми?

  10. Назвіть завдання матеріально-технічного постачання на підприємстві.

  11. В чому суть нормативного методу визначення потреби в матеріальних ресурсах?

  12. Що розуміють під якістю продукції?

  13. Як поділяються показники якості продукції?

  14. Які методи використовуються для визначення якості продукції?

  15. Що означає термін «конкурентоспроможність продукції»?

  16. Що таке корисний ефект?

  17. В чому сутність стандартизації та сертифікації продукції?

  18. Які принципи формування системи якості на підприємствах?

  19. Які органи здійснюють державний нагляд за якістю та конкурентоспроможністю продукції в Україні?

Тести

1. За економічним призначенням продукція поділяється на:

а) І підрозділ (група А), ІІ підрозділ (група Б);

б) робота, що виконується, продукція, що виробляється, послуги, що надаються;

в) засоби праці, предмети праці, товари.

2. До вартісних одиниць виміру обсягу продукції у виробничій програмі належать:

а) штука, тонна, метр, кіловат - година;

б) продукція: валова, товарна, реалізована, чиста;

в) гривня, долар, фунт, євро.

3. Для обчислення обсягу виробництва і реалізації продукції використовуються показники:

а) натуральні;

б) вартісні;

в) усі відповіді правильні.

4. До вартісних показників виробничої програми підприємства не належать:

а) товарна продукція;

б) валова продукція;

в) номенклатура та асортимент.

5. Товарна продукція не включає:

а) готову для реалізації продукцію;

б) роботи та послуги промислового характеру, виконані для інших підприємств;

в) готову продукцію, напівфабрикати, що виготовлені для власних потреб.

6. Для розрахунку обсягу валової продукції не треба знати:

а) обсяг товарної продукції;

б) зміну залишків готової продукції на складі;

в) зміну обсягів незавершеного виробництва.

7. Внутрішньозаводський оборот – це:

а) кількість продукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки;

б) кількість продукції підприємства, що реалізована за межі підприємства;

в) вартість готової продукції, що реалізована робітникам підприємства за внутрішніми цінами підприємства.

8. Чиста продукція – це:

а) новостворена підприємством вартість;

б) продукція, що виготовлена тільки з матеріалів і напівфабрикатів цього підприємства;

в) продукція, що виготовлена без виробничої кооперації з іншими підприємствами.

9. Зростання залишків готової продукції на складах підприємства в кінці місяця відносно початку місяця свідчить про:

а) зменшення обсягів реалізації;

б) збільшення обсягів реалізації;

в) між наведеними показниками не існує прямого зв’язку.

10. Для підприємства, що випускає вузький асортимент однорідної продукції найбільш прийнятими є такі показники виробничої програми:

а) натуральні;

б) трудові;

в) вартісні.

11. Варітьсь послуг, наданих підприємством стороннім організаціям – 80 тис.грн., вартість напівфабрикатів, вироблених для власних потреб – 10 тис.грн., вартість готової продукції, призначеної до реалізації – 200 тис.грн., залишки незавершеного виробництва: на початок року – 20 тис.грн., на кінець року – 30 тис.грн. Вартість валової продукції складатиме (тис.грн.):

а) 280; б) 290; в) 260

12. Вартість готової продукції для реалізації на сторону – 150 тис.грн., матеріальні витрати на виробництво складають 35% до вартості готової продукції, амортизаційні відрахування – 5 тис.грн. Чиста продукція (тис.грн.):

а) 86; б) 92,5; в) 75.

13. Виробнича програма підприємства – це:

а) стратегічний план економічного розвитку підприємства;

б) система планових завдань із виробництва й доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості та у встановлені строки згідно з договорами поставок;

в) обчислення планового обсягу випуску продукції, що поставляється на зовнішній ринок.

14. Які показники виробничої програми характеризують виробничу спеціалізацію підприємства:

а) натуральні;

б) трудові;

в) вартісні.

15. До трудових вимірників виробничої програми підприємства не належать:

а) нормо – години;

б) людино – години;

в) тонни.

16. Універсальними показниками виробничої програми в системі оцінки обсягів виробництва та реалізації продукції є:

а) натуральні;

б) умовно – натуральні;

в) вартісні.

17. Товарна продукція планується:

а) без урахування вартості готової продукції, напівфабрикатів для власних потреб;

б) з урахуванням вартості готової продукції, напівфабрикатів для власних потреб;

в) усе залежить від особливостей конкретного підприємства.

18. Валовий оборот підприємства характеризує обсяг валової продукції:

а) для використання в межах підприємства;

б) для використання поза межами підприємства;

в) незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства чи поза ними

19. Виробнича програма підприємства – це:

а) план використання виробничих потужностей;

б) план випуску та реалізація продукції;

в) програма розташування активної частини обладнання.

20. Асортимент продукції – це:

а) кількісне вираження продукції різного виду, яку виготовляє підприємсвто;

б) види продукції, які підлягають реалізації;

в) набір різновидів продукції (послуг), яку виготовляє підприємство.

21. До складу чистої продукції не входять:

а) вартість матеріалів;

б) сума амортизаційних відрахувань;

в) усе перелічене.

22. Реалізована продукція не включає:

а) товарну продукцію;

б) зміну обсягу незавершеного виробництва;

в) зміну залишків готової продукції на складі.

23. Вартість готової продукції, призначеної для реалізації на сторону – 200 тис.грн., в т.ч. вартість напівфабрикатів, вироблених для власних потреб – 10 тис.грн., вартість послуг, зроблених стороннім організаціям – 30 тис.грн. Вартість товарної продукції складатиме (тис.грн.):

а) 210; б) 220; в) 190.

24. Вартість готової продукції, призначеної для реалізації на сторону – 117 тис.грн., вартість послуг зроблених стороннім організаціям – 25 тис.грн., залишки готової продукції нереалізованої продукції: на початок звітного року – 20 тис.грн., на кінець звітного року – 10 тис.грн. Вартість реалізованої продукції складатиме (тис.грн.):

а) 132; б) 165; в) 152.

25. Чисельність промислово – виробничого персоналу – 100 чоловік, виробіток на одного працюючого – 12 тис.грн. За цих умов обґрунтований обсяг виробництва складатиме (тис.грн.)::

а)1120 грн; б) 1200 грн; в) 1100 грн.

26. Для визначення обсягів товарної, реалізованої та валової продукції використовують:

а) натуральні показники;

б) вартісні показники;

в) умовно – вартісні показники.

27. Вартість готових товарів і напівфабрикатів власного виробництва, а також робіт промислового характеру, за які одержано оплату, називається:

а) реалізованою продукцією;

б) валовою продукцію;

в) товарною продукцією.

28. Недиференційований маркетинг полягає в тім, що:

а) підприємство не виділяє конкретних сегментів ринку, як цільові;

б) підприємство виступає одночасно на кількох сегментах ринку;

в) підприємство виступає на одному сегменті ринку.

29. Концепція індивідуального маркетингу полягає у спрямуванні головних зусиль підприємства на:

а) вдосконалення виробництва;

б) поліпшення споживчих параметрів виробів;

в) виявлення індивідуальних потреб покупців.

30. Вихідні дані для складання виробничої програми підприємства:

а) попит ринку, державний контракт, державне замовлення, портфель замовлень на продукцію інших споживачів;

б) товарна продукція, валова продукція, реалізована продукція, чиста продукція;

в) власні потреби, експорт, діючі ціни на продукцію.

31. Поточний запас матеріалів:

а) створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки;

б) забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходженнями матеріалів;

в) створюється на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів.

32. Якість продукції – це:

а) кількісна характеристика ступеня придатності продукції для задоволення конкретного попиту у ній;

б) сукупність властивостей виробу, які визначають його здатність задовольняти певні потреби споживачів за призначенням;

в) сукупність техніко – експлуатаційних характеристик виробу.

33. Оптимальний рівень якості продукції характеризує:

а) якість продукції з врахуванням впровадження майбутніх досягнень у галузі науки, техніки і передових технологій;

б) мінімальну суму витрат на виробництво продукції;

в) мінімальну величину загальних суспільних витрат на виробництво і споживання продукції.

34. Абсолютний рівень якості продукції визначається шляхом:

а) обчислення певних показників якості та їх порівняння з відповідними показниками аналогів;

б) вивчення якісних показників продукції без їх порівняння з показниками аналогічних виробів;

в) вивчення показників якості продукції по підприємству в цілому у звітному періоді.

35. Економічні показники якості продукції відображають:

а) співвідношення ціни виробу і цін на аналогічні товари виробників - конкурентів;

б) кількість спожитих матеріальних ресурсів на виріб;

в) міру економічної вигоди виробництва продукції та її придбання (експлуатації).

36. Серед перелічених виберіть показники, які характеризують окремі властивості виробу:

а) міцність, токсичність, калорійність, вміст корисних речовин;

б) коефіцієнт оновлення асортименту, частка нових виробів, частка браку;

в) коефіцієнт готовності, обладнання, питомі витрати на 1 км. пробігу, сорт

37. Методи визначення якості продукції:

а) експертний, бальний, вимірювальний, соціологічний;

б) органолептичний, об’єктивний, диференційований, комплексний;

в) реєстраційний, технологічний, ергономічний, економічний.

38. Види технічного контролю якості продукції на підприємстві за їх організаційною формою бувають:

а) суцільний, вибірковий, статистичний, летючий, інспекційний;

б) візуальний, геометричний, лабораторний аналіз;

в) вхідний, проміжний, вихідний

39. Показники якості продукції поділяються на такі групи:

а) порівняльні, одиничні, статистичні, узагальнюючі;

б) одиничні, комплексні, статистичні, сукупні;

в) диференційовані, загальні, одиничні, комплексні.

40. Показники, що оцінюють якість всієї сукупної продукції підприємства називають:

а) загальними;

б) комплексними;

в) одиничними.

41. Властивість вибору тривалий час зберігати свою придатність характеризує його:

а) довговічність;

б) продуктивність;

в) ремонтопридатність.

42. Одиничні показники якості характеризують:

а) групу властивостей виробу;

б) рівень якості сукупної продукції підприємства;

в) певну властивість виробу.

43. Якщо при оцінці якості продукції використовуються технічні засоби контролю то такий метод називається:

а) комплексний;

б) вимірювальний;

в) спостережний.

44. Конкурентоспроможність продукції – це характеристика товару, яка відображає:

а) переваги над товаром – конкурентом за якісними показниками;

б) переваги над товаром – конкурентом за мірою задоволення певної потреби і за витратами на її забезпечення;

в) перевагами над аналогічними товарами за рівнем надійності та після продажного обслуговування.

45. Стандартизація продукції – це

а) процес оцінки якості продукції;
б) встановлення відповідності якості продукції міжнародним вимогам;
в) комплекс норм, вимог і правил до якості продукції.

46. Сертифікація продукції – це:

а) створення системи єдиних правил, норм та вимог до продукції (послуги, процесу);

б) встановлення вимог до якості готової продукції;

в) оцінка відповідності продукції певним вимогам та видача певного документу – сертифіката.

47. Сертифікація продукції – це документ, який:

а) засвідчує рівень якості продукції;

б) засвідчує право власності на продукцію;

в) є необхідним для реалізації продукції на міжнародних ринках.

48. В Україні безпосереднє керівництво державною системою сертифікації здійснює:

а) УкрСЕПРО;

б) Держаний комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації;

в) Державна палата з сертифікації та стандартизації продукції.

49. В Україні сертифікацію продукції здійснюють:

а) відділи технічного контролю на підприємствах;

б) державні випробувальні центри;

в) відповідні органи муніципального управління.

50. До технічних способів підвищення якості та конкурентоспроможності продукції належать:

а) планування та прогнозування рівня якості виробів, використання ефективної мотивації праці, активізація людського чинника;

б) використання досягнення науки і техніки, запровадження новітніх технологій;

в) удосконалення методів контролю, використання передового досвіду, прямі господарські зв’язки.

Завдання для самостійної роботи та поглибленого вивчення теми

1.Розрахункова робота по визначенню вартісних показників обсягу п

родукції.

Задача 1. Визначити вартісні показники виробничої програми на плановий рік за такими даними:

  • план виробництва – 500 шт.;

  • гуртова ціна – 950 грн.;

  • залишок незавершеного виробництва на початок року – 48 тис. грн., а на кінець року – 29 тис. грн.;

  • приріст залишків готової продукції на складі за рік – 48,5 тис. грн.

Задача 2. Визначити обсяг товарної і чистої продукції за такими даними:

  • річний випуск виробів: А – 15 600 шт., Б – 19 740 шт.;

  • гуртова ціна виробу: А – 94 грн., Б – 78 грн.;

  • вартість товарів культурно-побутового призначення 250 тис. грн.;

  • вартість робіт виконаних на сторону – 145 тис. грн.;

  • витрати на виробництво виробів – 2 540 тис. грн.;

  • питома вага матеріальних витрат – 45%;

  • амортизація основних фондів – 9 560 грн.

Задача 3. Валова продукція за звітний рік – 58420 тис.грн., а за планом передбачається збільшення на 8%. Залишки незавершеного виробництва на початок планового року – 230 тис.грн., а на кінець року – 244 тис.грн. Внутрішньозаводський оборот передбачається за планом у розмірі 122 тис.грн. Визначити товарну продукцію і валовий оборот за планом.

Задача 4. Основними цехами меблевого комбінату вироблено готової продукції за звітний місяць на суму 3660 млн.грн., виконано робіт промислового характеру на замовлення зі сторони на суму 460 млн.грн. і непромислових господарств свого підприємства на суму 292.млн.грн.

Електростанція комбінату виробила електроенергії на 39 млн.грн., із яких було вжито на промислово – виробничі потреби підприємства 24 млн.грн., а решта відпущена на потреби робочого селища.

Ремонтно – механічними цехом виконано робіт на замовлення інших підприємств на суму 82 млн.грн. Залишок назавершеного виробництва на початок місяця склав 37 млн.грн., на кінець – 41 млн.грн. Визначити товарну і валову продукцію, валовий оборот.

Задача 5. Обчислити за звітом за минулий рік обсяги валової і товарної продукції підприємства.

Вихідні дані для розрахунків.

Показник

Значення

Випуск виробів, тис.шт.:

  • А

  • Б

  • В

250

150

130

Оптова ціна виробу, грн.:

  • А

  • Б

  • В

35

25

15

Послуги і роботи промислового характеру іншим підприємствам в оптових цінах, тис.грн.

180

Капітальний ремонт власного обладнання в оптових цінах, тис.грн.

250

Зміна залишків незавершеного виробництва в оптових цінах, тис.грн.

350

Задача 6. Визначити річний обсяг реалізованої продукції, якщо виробництво товарної продукції всього за рік 10 тис.м3, залишок нереалізованої продукції на початок року 500 м3, залишок нереалізованої продукції на кінець року 300 м3. Оптова ціна підприємства на 1 м3 продукції 25 грн.

Задача 7.Визначити валовий оборот, обсяг продукції для реалізації ( грн.) та її приріст у плановому році (у %), якщо у звітному році обсяг реалізації склав 600 млн.грн.

У плановому році підприємство виготовить продукції на суму 740 млн.грн., частина якої піде на внутрішнє споживання в сумі 30 млн.грн. Крім того, підприємство надасть послуги промислового характеру іншим підприємствам на суму 45 млн.грн. і непромисловим господарствам свого підприємства на суму 18 млн.грн. Напівфабрикати для реалізації складуть 12 млн.грн. Незавершене виробництво за плановий рік зменшиться на 7 млн.грн., а залишки нереалізованої продукції збільшаться на 16 млн.грн.

Задача 8. Обчислити обсяг товарної, валової та реалізованої продукції за даними таблиці.

Вихідні дані для розрахунків.

Показник

Значення показника

Обсяг виробництва, шт.

5000

Оптова ціна виробу, грн.

1200

Обсяг незавершеного виробництва, грн.:

  • на початок року

  • на кінець року

50000

37000

Приріст залишків продукції на складах за рік, шт.

60

Задача 9. Виробнича програма металургійного підприємства характеризується такими даними: готові вироби – 30570 тис.грн., товари культурно – побутового призначення і господарського вжитку – 294 тис.грн., роботи промислового характеру і послуги, виконані на сторону – 182 тис.грн.

Незавершене виробництво на початок року становило 115 тис.грн., на кінець – 122 тис.грн. Залишки готової продукції на складах: на початок року – 80 тис.грн., на кінець – 66 тис.грн. Визначити обсяг товарної, валової та реалізованої продукції.

2. Розрахункова робота по визначенню показників якості продукції.

Задача 1. За даними таблиці проаналізуйте виконання цехом плану з номенклатури й асортименту.

Вихідні дані для розрахунків.

Виріб

Трудомісткість

1 шт., н-год

План

Звіт

Кількість, шт.

Сума

н-год

Кількість, шт.

Сума

н-год

А

Б

В

Г

20

80

5

30

100

450

200

120

2000

36000

1000

3600

110

500

150

60

2200

40000

750

1800

Всього

42600

44750

Задача 2. Річним планом підприємства передбачено такий випуск продукції. Визначити, на скільки відсотків виконано план у грошовому виразі і по номенклатурі.

Вихідні дані для розрахунків.

Виріб

Кількість, шт.

Оптова ціна, грн.

План

факт

А

Б

В

Г

200

1000

450

135

310

1250

300

245

10

2,5

9,2

5,7

Задача 3. Виробниче об’єднання планує підвищити якість продукції А.Прибуток від реалізації одиниці продукції – 2450 грн. проти 960 грн. у базовому виробі. Питомі додаткові капітальні вкладення, пов’язані з підвищенням якості продукції – 3400 грн. Обчислити економічний ефект від виробництва продукції підвищеної якості, враховуючи, що обсяг продукції А – 2500 виробів та встановити доцільність такого заходу.

Задача 4. Визначити річний економічний ефект від впровадження нового верстата, який порівняно з попереднім, потребує більших витрат при виготовленні, але є продуктивнішим, має більший термін служби, потребує менших витрат споживача.

Вихідні дані для розрахунків.

Показники

Базовий варіант

Новий варіант

Річний обсяг виробництва верстатів, шт.

2000

2000

Собівартість верстата, грн.

8500

11200

Питомі капітальні вкладення, грн.

6900

8800

Продуктивність верстата, тис.деталей

50

80

Строк служби, років

5

7

Річні експлуатаційні витрати споживача, грн.

16850

13210

Супутні витрати споживача, грн.

7400

6350

Нормативний коефіцієнт прибутковості інвестицій – Ен

0,15

0,15

Задача 5. Обчислити річний економічний ефект від виробництва мінеральних добрив підвищеної якості. Відомо, що підприємством “Аска” щорічно випускатиметься 15 тис.т. калійних добрив підвищеної якості. Прибуток від реалізації однієї тони цих добрив складатиме 85 грн. проти 65 грн. до підвищення якості. Додаткові капіталовкладення на реалізацію заходу з підвищення якості калійних добрив складають 3 млн. грн.

Задача 6. Згідно з планом організаційно – технічних заходів з підвищення ефективності виробництва АТ “Машбуд” передбачається виготовляти новий прес, який матиме вищі якісні показники порівняно з пресом, що випускався підприємством до цього. Впровадження у виробництво нового пресу потребує додаткових капітальних вкладень на суму 205 тис.грн. Це дозволить щорічно виробляти 400 пресів. Валові витрати на виробництво одного пресу складають 38 тис.грн., відпускна ціна – 48 тис.грн.

Обчислити річну економію від збільшення прибутку, строк окупності та коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень при впровадженні у виробництво пресу вищої якості, якщо відомо, що собівартість базової моделі пресу – 36,8 тис.грн. ціна реалізації – 46,5 тис.грн.

Задача 7. У ВАТ “Вевент” освоєно виробництво продуктивніших і довговічніших горизонтально – розточувальних верстатів. Використання цих верстатів машинобудівними підприємствами – споживачами забезпечує істотне зниження поточних експлуатаційних витрат та супутніх капіталовкладень. Натомість, валові витрати на виготовлення верстатів суттєво зросли, що зумовило перегляд їх відпускної ціни.

За наведеними у таблиці даними обчислити сумарний економічний ефект виробництва нової моделі горизонтально – розточувальних верстатів.

Вихідні дані

Показники

Базова модель

Нова модель

Річний обсяг виробництва верстатів, од.

250

250

Собівартість верстата, грн.

60500

85000

Капітальні вкладення, млн.грн.

13,575

18,75

Строк служби, років

8

10

Продуктивність верстата, тис.деталей

60

80

Річні поточні витрати споживача, пов’язані з експлуатацією верстата, грн.

712600

705500

Супутні капіталовкладення споживача, грн.

30450

25700

Нормативний коефіцієнт прибутковості інвестицій – Ен

0,15

0,15

3.Ознайомлення з показниками якості продукції та методами її оцінки, на конкретному підприємстві.

4.Організаційно-економічні методи регулювання якості продукції і забезпечення її конкурентоспроможності на конкретному підприємстві.

Тема 4

ТРУДОВІ РЕСУРСИ

Тема 4.1 ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА

Основні питання теми

      1. Поняття персоналу.

      2. Класифікація персоналу.

      3. Структура персоналу.

      1. Методичні основи визначення чисельності окремих категорій персоналу.

      2. Розрахунки необхідної чисельності основних і допоміжних робітників.

      3. Визначення необхідної чисельності керівників і менеджерів, спеціалістів і службовців фірм різних типів, розмірів і форм власності.

      4. Адаптована до ринку система формування (набору) окремих категорій персоналу. Відбір та наймання на роботу працівників фірми.

      5. Форми та ефективність підготовки (навчання) і підвищення кваліфікації працівників фірми.

Ключові поняття і терміни

  • трудові ресурси

  • персонал

  • кадри

  • категорії персоналу

  • керівники

  • спеціалісти

  • службовці

  • робітники

  • промислово – виробничий персонал

  • непромисловий персонал

  • професія

  • спеціальність

  • кваліфікація

  • чисельність персоналу

  • баланс робочого часу

  • кадрова політика

  • система управління персоналом

4.1.1 ПОНЯТТЯ ПЕРСОНАЛУ

Ефективне функціонування підприємств, забезпечення їх сталого і конкурентоспроможного розвитку залежить перш за все від колективу працівників, їх здатності грамотно вирішувати поставлені перед ними завдання. Від формування персоналу підприємства, його кількісної і якісної збалансованості та рівня використання значною мірою залежать ефективність використання всіх інших складових виробничих ресурсів, забезпечення високих результатів діяльності підприємства, його динамічний науково- технічний і соціальний розвиток.

Персонал підприємства є частиною трудових ресурсів країни.

Трудові ресурси

Трудові ресурси – це працездатна частина

населення, яка за своїми фізичними і

інтелектуальними даними може і має намір

провадити трудову діяльність.

До працездатного населення належать особи працездатного віку, а також особи молодші і старші від працездатного віку, які займаються трудовою діяльністю (підлітки і пенсіонери).

Розрізняють трудові ресурси реальні і потенційні. Реальні трудові ресурси – це працівники, зайняті у суспільному виробництві (які уже працюють), потенційні – ті особи, які можуть бути залучені до конкретної праці в економіці країни (навчаються з відривом від виробництва, зайняті в домашньому і підсобному господарстві, безробітні, які на даний момент не мають роботи, але бажають її отримати).

Кадри

Для характеристики працівників підприємства

використовуються терміни персонал, кадри, трудовий колектив.

Більш узагальнюючий термін „персонал”. Поняття „кадри” часто використовується для означення частини працівників – спеціалістів, висококваліфікованих, досвідчених працівників. Термін „трудовий колектив” має більше соціально – політичний зміст. Таким чином, для характеристики працівників підприємства перевагу слід віддати терміну „персонал„.

Персонал

Персонал підприємства – це сукупність постійних

працівників, які отримали необхідну професійну

підготовку та мають досвід практичної роботи.

4.1.2 КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕРСОНАЛУ

Класифікація персоналу


З врахуванням виконуваних працівниками функцій,що

стосуються основної діяльності підприємства або не

відповідають його головному завданню, всіх працівників поділяють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. На промислових підприємствах персонал основної діяльності називають промислово - виробничий персонал, а неосновної – непромисловий персонал. До промислово – виробничого персоналу відносять працівників, зайнятих у виробництві і його безпосередньому обслуговуванні, - основних, допоміжних, обслуговуючих виробництв, науково – дослідних, проектних, конструкторських, технологічних відділів, лабораторій, апарату управління, охорони, складів. До непромислового персоналу належать працівники, зайняті в соціально – культурних, побутових закладах, дитячих садках, житлово- комунальному господарстві, навчальних закладах тощо.

категорії персоналу

підприємства

керівники

спеціалісти

службовці

робітники

За характером функцій персонал підприємства поділяється на чотири категорії.

  • Керівники – це працівники, які організовують виробництво і займають посади керівників підприємства та його структурних підрозділів (директори, начальники цехів, головні спеціалісти, начальники або завідуючі управлінь, відділів тощо), а також їх заступники.

  • Спеціалісти – працівники, зайняті спеціальними інженерно-технічними роботами, здійснюють економічну, організаційну підготовку виробництва, облік та аналіз його результатів (інженери, конструктори, економісти, бухгалтери, нормувальники, юрисконсульти, технологи).

  • Службовці – працівники, які здійснюють підготовку і оформлення документації, канцелярські, деякі адміністративно-господарські роботи (секретарі-друкарки, касири, архіваріуси, стенографісти).

  • Робітники – це працівники, які безпосередньо зайняті створенням продукту або забезпечують умови для нормального ходу виробничого процесу. За характером виконуваних функцій робітники поділяються на основні і допоміжні.

Основні робітники беруть безпосередню участь у створенні продукції: за допомогою знарядь праці діють на предмети праці, видозмінюють їх і створюють готовий продукт. Допоміжні робітники виконують функції обслуговування основного виробництва, займаються транспортуванням, зберіганням предметів праці і готової продукції, ремонтом основних фондів.

Персонал підприємства поділяється за: професіями, спеціальностями та кваліфікацією.

  • Професія – це рід трудової діяльності, для здійснення якої необхідний певний комплекс спеціальних теоретичних знань та практичних навиків (наприклад, слюсар, токар).

  • Спеціальність – різновид трудової діяльності в межах професії: характеризує вужче коло виконуваних функцій і передбачає використання спеціалізованих засобів праці (наприклад, слюсар-інструментальник, слюсар-складальник, слюсар-ремонтник; токар-револьверник, токар-карусельник, токар-розточувальник).

  • Кваліфікація – це рівень знань та практичних навиків, необхідний для виконання роботи певної складності. Кваліфікація робітника визначає ступінь його підготовленості до виконання ним професійних функцій відповідної складності.

Конкретний рівень кваліфікації робітниківу певній галузі промисловості визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних характеристик робіт і професій, згрупованими за виробництвами і видами робіт у вигляді Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників (ЄТКД). Галузеві тарифно-кваліфікаційні характеристики переважно передбачають шість (вісім) кваліфікаційних груп – розрядів робіт і робітників. Відповідно до рівня кваліфікації робітникам присвоюється певний тарифний розряд.

4

Структура персоналу

.1.3 СТРУКТУРА ПЕРСОНАЛУ

Важливе значення для ефективного управління

персоналом має вивчення його структури.

  • Структура персоналу підприємства характеризується співвідношенням між окремими групами персоналу відповідно до різних кваліфікаційних ознак його. Найважливішими кваліфікаційними ознаками є категорії, групи робітників (основні, допоміжні), кваліфікація, вік, стать, ступінь механізації праці, стаж роботи, професії, спеціальності і т. ін. Структура персоналу підприємства є його якісною характеристикою. Найважливішими показниками структури персоналу є співвідношення між його категоріями, між основними і допоміжними робітниками, частка висококваліфікованих і кваліфікованих робітників у загальній чисельності працівників, а також співвідношення між робітниками, зайнятими механізованою, автоматизованою і немеханізованою працею, в тому числі важкою фізичною і шкідливою працею.

Найбільшу частку (більше 80 %) в складі промислово – виробничого персоналу підприємств України займають робітники, інші категорії – керівники, спеціалісти і службовці займають менше 20 %.

Структура персоналу підприємства не є постійною. В умовах техніко – технологічного оновлення виробництва в різних галузях промисловості змінюється характер праці. Праця стає складнішою, підвищується її змістовність, в ній зростають творчі елементи. У зв’язку з цим проходять зміни в структурі персоналу, зокрема робітників:

  • Появляються нові професії на основі сучасної техніки;

  • З заміною застарілих технологій ліквідовуються традиційні і формуються професії широкого профілю.

Структура персоналу підприємств потребує подальшого поліпшення. Зокрема, необхідно збільшувати частку кваліфікованих і висококваліфікованих робітників у загальній їх чисельності, зменшувати частку робітників, зайнятих на немеханізованих (-ручних) операціях, на роботах з важкими і шкідливими умовами праці. Одним із основних шляхів вирішення цього завдання є скорочення числа робітників, зайнятих на навантажувально – розвантажувальних, складських, транспортних операціях, частка яких на багатьох підприємствах ще велика через недостатній рівень механізації цих операцій.

Найбільш суттєвими факторами удосконалення структури персоналу підприємств є інноваційний характер виробництва, впровадження принципово нової техніки і технології, пріоритетність якості продукції, що в свою чергу збільшує попит на кваліфіковану робочу силу, вимагає збільшення частки розумової праці, фахівців з вищою освітою. Це стосується, зокрема, впровадження у виробництво багатоопераційних верстатів з числовим програмним управлінням, робото технічних і моторно-конвеєрних комплексів, гнучких автоматизованих систем, персональних комп’ютерів тощо. Робота на такому устаткуванні передбачає уміння користуватися програмними, автоматичними пристроями. При виготовленні особливо складних видів продукції та продукції, до якості якої ставляться особливо високі вимоги, ряд виробничих операцій вимагає участі робітників найвищої кваліфікації, в тому числі з вищою освітою.

4.1.4 МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕНЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ

В плануванні діяльності підприємств важливе місце належить визначенню потреби в трудових ресурсах. Планування трудових ресурсів на підприємствах починається з аналізу забезпеченості робочих місць працівниками відповідної кваліфікації та рівня їх використання.

Основною для розрахунку необхідної чисельності

персоналу є плановий обсяг виробництва продукції,

продуктивність праці та її ріст, показники інших розділів плану підприємства (планові норми часу і виробітку, норми обслуговування устаткування і робочих місць, планові коефіцієнти виконання норм; дані про вивільнення працівників під впливом окремих техніко-організаційних факторів).

Обсяг виробництва найчастіше виражають у трудових одиницях виміру – в нормо-годинах. Нормо-години характеризують витрати нормованого робочого часу на виготовлення продукції (виконання робіт).

Витрати часу в нормо-годинах на виконання виробничої програми або на одиницю продукції називаються трудомісткістю.

Витрати праці усіх категорій промислово-виробничого персоналу підприємства на виготовлення одиниці (або всього обсягу) продукції утворюють повну трудомісткість продукції. Складовими її частинами є технологічна трудомісткість (витрати праці основних робітників), трудомісткість обслуговування і управління (витрати праці допоміжних робітників, керівників, спеціалістів, службовців).

Чисельність персоналу планують (розраховують) окремо за кожною авдиторією і загальну по підприємству. При цьому розраховують явкову, облікову і середньооблікову чисельність працівників.

Явочна чисельність - це чисельність працівників, які повинні щоденно з’являтися на роботу.

Облікова чисельність включає постійних і тимчасових працівників, прийнятих на роботу терміном на один і більше днів, у тому числі осіб, відсутніх на роботі з причин, передбачених трудовим законодавством. Це, зокрема, працівники, які передбачають у службових відрядженнях, на навчанні, виконують державні обов’язки, тимчасово непрацездатні. Враховуються і працівники, які зайняті неповний робочий день.

Середньооблікова чисельність – це число працівників, у середньому включених до списку підприємства за певний період. Розраховується відношенням сумарної кількості працівників за списком за усі календарні дні цього періоду до числа днів у періоді 9число працівників за вихідний день пиймається рівним числу їх за попередній робочий день).

Середньооблікова чисельність за місяць визначається як сума кількісного складу працівників за кожний календарний день місяця, поділена на кількість днів місяця. Середньооблікова чисельність працівників за рік визначається як сума середньомісячної чисельності, поділена на 12.

Розрахунку чисельності персоналу повинно передувати визначення планового балансу (бюджету) робочого часу одного працівника.

Визначення балансу робочого часу

При плануванні балансу робочого часу в першу чергу

визначають норму робочого часу за рік (номінальний

фонд часу), тобто максимально можливий, без врахування невиходів, фонд робочого часу одного працівника за рік. Він рівний числу робочих днів у році. Дальше визначається ефективний фонд часу роботи одного працівника (явочний фонд) як різниця між фондом робочого часу (номінальний фонд) за рік і плановими неявками в днях. До планових неявок належать неявки, дозволені законом: чергові і додаткові відпустки, відпустки у зв’язку з навчанням, з пологами, неявки через хворобу, у зв’язку з виконанням державних обов’язків, з дозволу адміністрації тощо.

Неявки в зв’язку з відпусткою планують виходячи з тривалості відпустки, встановленої для тієї чи іншої категорії (групи) працівників. Кодексом законів про працю України встановлено мінімальну тривалість щорічної оплачуваної відпустки 24 календарних дні. Деяким категоріям працівників Законом України “Про відпустки” встановлено більшу тривалість щорічних основних відпусток, а також надано право на щорічно додаткові відпустки (за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, за особливий характер праці, у зв’язку з навчанням тощо).

При розрахунку планового балансу робочого часу середньооблікового працівника неявки через відпустку у зв’язку з навчанням, через хворобу, у зв’язку з пологами, виконанням державних обов’язків та інші планують, виходячи з їх відсотку по відношенню до номінального фонду часу в попередньому звітному періоді. Важливо відзначити, що при плануванні неявок у зв’язку пологами враховують зміни частки жіночої праці на підприємстві, а при плануванні невиходів через хворобу враховують зменшення їх у зв’язку проведенням профілактичних оздоровчих заходів і поліпшенням санітарно-гігієнічних умов праці. Далі розраховують явочний (ефективний) фонд часу одного працівника в годинах. Для цього явочний фонд часу одного працівника в днях множать на середню тривалість робочого дня.

Тривалість робочого дня залежить від встановленого режиму роботи підприємства і планових втрат часу в зв’язку з скороченням тривалості робочого дня в окремих категорій робітників (зайнятих на важких і шкідливих роботах, підлітків, матерів, які годують немовлят).

Приклад розрахунку балансу робочого часу середньооблікового працівника за рік наведено в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1

Розрахунок балансу робочого часу середньооблікового працівника

(дані умовні)

Показники

Значення показників за періодами (роками)

звітний

плановий

Кількість календарних днів

365

366

Вихідні та святкові дні

110

109

Кількість робочих днів (номінальний фонд робочого часу, днів)

255

256

Невиходи на роботу, днів.

З них:

- чергові відпустки

- відпустки у зв’язку з навчанням

- неявки у зв’язку з захворюванням

- неявки у зв’язку з пологами

- виконання державних обов’язків

- з дозволу адміністрації

38

21

3

10

2

1

1

36

23

2

8

1

1

1

Частковий робочий час, днів

0,45

  • 0,30

Середня тривалість робочого дня, годин

7,50

7,60

Ефективний фонд часу за рік, годин

1627,5

1672

4.1.5 РОЗРАХУНКИ НЕОБХІДНОЇ ЧИСЕЛЬНОСТІ ОСНОВНИХ І ДОПОМІЖНИХ РОБІТНИКІВ

Для розрахунку загальної чисельності промислово-виробничого персоналу на підприємствах застосовують два методи:

1.метод коригування базової чисельності;

2.метод розрахунку на основі повної трудомісткості виготовлення продукції.

Розрахунок загальної чисельності персоналу методом коригування базової чисельності здійснюється за формулою:

де Чпл – необхідна загальна чисельність промислово-виробничого персоналу в плановому періоді, осіб;

∆V – плановий темп росту обсягу виробництва продукції, %;

∆Ч – зміна (економія або збільшення) чисельності в плановому періоді за пофакторним розрахунком можливого росту продуктивності праці, осіб.

Розрахунок чисельності за показником повної трудомісткості

При застосуванні методу розрахунку на основі

повної трудомісткості продукції, який є точнішим порівняно з методом коригування, формула для визначення загальної чисельності персоналу має вигляд:

,

де – повна (сумарна) трудомісткість виробничої програми в плановому періоді (яка включає технологічну трудомісткість обслуговування виробництва та управління ним), нормо-годин;

– ефективний фонд часу роботи одного середньооблікового працівника в плановому періоді, годин;

– очікуваний коефіцієнт використання норм у плановому періоді.

Розрахунок чисельності робітників на нормованих операціях

Облікова чисельність робітників на

нормованих операціях Чр.н. розраховується за

формулою:

,

де tі – трудомісткість і-го виду виробу, нормо-годин;

mі – кількість виробів і-го виду, одиниць;

n – кількість видів виробів;

– ефективний фонд часу роботи одного робітника за рік, годин;

– плановий коефіцієнт використання норм виробітку робітниками даної професії.

Розрахунок чисельності робітників на ненормованих операціях



Чисельність основних робітників, зайнятих на

ненормованих роботах (), - контроль

технологічного процесу, управління апаратами, машинами та іншим устаткуванням, розраховується за нормами обслуговування, а саме:

де – кількість об’єктів, що обслуговуються (агрегатів і т. ін.);

– кількість змін роботи на добу;

- коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову, який розраховується за формулою , де - плановий процент невиходів робітників на роботу;

- норма обслуговування одного агрегату – кількість об’єктів на одного робітника.

Розрахунок чисельності допоміжних робітників

Чисельність робітників (в основному допоміжних),

для яких неможливо встановити норми обслуговування

та розрахувати трудомісткість робіт (), визначається за формулою:

де - кількість робочих місць.

Показники руху

кадрів



Рух кадрів на підприємстві характеризується за

допомогою коефіцієнтів:

а) обороту робочої сили по прийому ():

де - чисельність прийнятих на роботу за відповідний період, чол.;

- середньоспискова чисельність працівників у цьому ж періоді,чол.;

б) обороту робочої сили по звільненню ():

де - загальна чисельність звільнених за відповідний період будь-яких причин, чол.;

в) плинності ():

де - чисельність звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або з інших причин,не пов’язаних з виробництвом, чол.

4.1.6 ВИЗНАЧЕННЯ НЕОБХІДНОЇ ЧИСЕЛЬНОСТІ КЕРІВНИКІВ І МЕНЕДЖЕРІВ, СПЕЦІАЛІСТІВ І СЛУЖБОВЦІВ ФІРМ РІЗНИХ ТИПІВ, РОЗМІРІВ І ФОРМ ВЛАСНОСТІ

Чисельність керівників, спеціалістів і службовців розраховують на основі діючих в галузях типових структур апарату управління (типових розкладів) і нормативів чисельності. Слід відзначити, що типові структури (штатні розклади) використовуються як орієнтири, а для планування чисельності апарату управління на окремих об’єктах необхідна їх прив’язка до конкретних умов виробництва.

Якщо розрахована планова чисельність персоналу більша від наявної на підприємстві, виникає потреба в додатковій їх чисельності. ЇЇ визначають як різницю між розрахованою плановою і фактичною чисельністю на початок планового періоду за кожною категорією працівників.

Основний метод визначення потреби трудових ресурсів – балансовий. В балансових трудових ресурсів потреба в персоналі визначається за окремими категоріями професіями, спеціальностями і кваліфікацією. Додаткова потреба персоналу виникає не лише у зв’язку з ростом обсягу виробництва, зміною її номенклатури, а і внаслідок руху персоналу на підприємстві. В основному це планове переміщення працівників: вибуття у зв’язку з переведенням на роботу на інші підприємства і організації, призовом на військову службу, вступом до вищих навчальних закладів з відривом від виробництва, закінченням терміну договору (контракту), виходом на пенсію і іншими причинами, передбаченим чинним законодавством. Разом з цим на підприємствах має місце позапланове вибуття працівників – звільнення за порушення трудової дисципліни, прогули, у зв’язку з невідкладністю кваліфікації, за власним бажанням працівника, у зв’язку з рішенням судових органів. Вибуття працівників за такими принципами називають плинністю персоналу.

Плинність персоналу негативно позначається на роботі підприємства: порушує установлений ритм роботи, призводить до значних втрат робочого часу, зниження продуктивності праці, зменшення обсягу випуску продукції.

4.1.7 АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ

В реалізації головної мети кадрової політики важливе місце займає набір необхідних підприємству категорій персоналу, підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів.

Підбір працівників підприємства здійснюється як самостійно, так і за сприяння державних центрів зайнятості, державних та комерційних бюро працевлаштування, регіональних бірж праці.

Підготовка кадрів для підприємства здійснюється в системі державних і недержавних навчальних закладів.

Відбір та наймання на роботу

Результативність (ефективність) господарювання

підприємством залежить від чинної системи управління

персоналом.

Одним із важливих етапів реалізації вибраної системи управління персоналом є практичне здійснення набору необхідних фірмі категорій працівників.

Розрізняють зовнішні та внутрішні джерела набору.

До зовнішніх належать ті, що забезпечують поповнення персоналу через:

  • державні бюро з працевлаштування, регіональні біржі праці;

  • комерційні організації з працевлаштування;

  • систему контрактів підприємства з навчальними закладами;

  • об’яви в пресі, на радіо, телебаченні тощо.

До внутрішніх джерел належать:

  • підготовка робітників через учнівство на підприємстві;

  • просування по службі своїх працівників (можливо з перепідготовкою);

  • пряме звертання до своїх працівників з проханням рекомендувати на роботу їхніх друзів та знайомих;

  • регулярне інформування всього колективу працівників про наявні вакансії.

Відбір кадрів складається з певних етапів:

  1. Попередній відбір

  2. Анкетування

  3. Співбесіда

  4. Тестування

  5. Перевірка інформації про кваліфікацію

  6. Рішення про прийняття на роботу

  7. Рішення про розмір оплати праці



Система набору з використанням зовнішніх джерел інколи малоефективна, оскільки на підприємство приходять люди, які не знайомі зі специфікою виробництва і тому слід затратити достатньо часу, коштів і зусиль, щоб працівник досягнув необхідного рівня кваліфікації.

В ринкових умовах господарювання істотно зростає роль трудових ресурсів. Вдало підібрати колектив првцівників – важливе завдання кожного керівника, підприємця, відповідної кадрової служби підприємства, фірми. Кадрова політика на підприємстві повинна бути спрямована на підбір команди однодумців і партнерів, здатних розуміти і реалізовувати складні виробничі завдвння.

Головна мета кадрової політики полягає в забезпеченні робочих місць і посад персоналом відповідної кваліфікації, грамотне і ефективне його використання.

4.1.8 ФОРМИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПІДГОТОВКИ (НАВЧАННЯ) І ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЙ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ

Основними формами підготовки і перепідготовки працівників є:

* через систему навчальних закладів (училища, коледжі, технікуми);

* індивідуальне, бригадне та курсове навчання учнів безпосередньо на підприємстві.

Підготовка спеціалістів здійснюється вищими навчальними закладами як за державним замовленням, так і на основі договорів, укладених між підприємствами, організаціями і навчальними закладами (державними і недержавними).

Форми підвищення кваліфікації

Важлива умова ефективного функціонування

сучасного виробництва - систематичне підвищення

кваліфікації працівників.

Основні форми підвищення кваліфікації робітників:

  • школи з вивчення передових методів і прийомів праці;

  • виробничо-технічні курси;

  • курси з оволодіння суміжними спеціальностями;

  • курси цільового призначення;

  • курси економічних знань (бізнес-курси);

  • курси бригадирів та ін.

Для підвищення кваліфікації та перепідготовки спеціалістів створена мережа курсів, факультетів, бізнес-шкіл, шкіл менеджменту, маркетингу, підприємництва, семінарів, навчальних центрів тощо; на підприємствах проводяться спеціальні тренінги, рольові ігри, ротації керівників структурних підрозділів на певний період.

Реалізація таких функцій кадрової політики підприємства, як добір кадрів, адаптації, професійне навчання, підвищення кваліфікації, активізація діяльності персоналу повинна ґрунтуватися на знанні та смілому використанні психологічних чинників, на сучасній стратегії менеджменту.

Тести

1. З метою характеристики соціальних та моральних потреб працівників підприємства, їх особистих цілей та економічних інтересів використовують термін:

а) трудові ресурси;

б) трудовий колектив;

в) кадри підприємства.

2. Які із зазначених категорій працівників не відносяться до виробничого персоналу:

а) працівники дитячого саду та бази відпочинку;

б) робітники інструментального цеху;

в) робітники транспортного цеху.

3. Середньооблікова чисельність працівників за місяць обчислюється:

а) як середньоарифметична величина показників середньооблікової чисельності за всі дні місяця;

б) шляхом сумування спи сокового складу працівників за всі дні місяця і діленням на число календарних днів у місяці;

в) діленням фактично відпрацьованих людино – днів за місяць на кількість днів роботи підприємства у цьому ж періоді.

4. Хто з перелічених працівників не належить до керівників:

а) комерційний директор підприємства;

б) начальник відділу технічного контролю;

в) товарознавці відділу постачання.

5. До якої категорії персоналу підприємства слід віднести економіста:

а) керівники;

б) спеціалісти;

в) службовці.

6. Сукупність постійних працівників, що мають необхідну професійну підготовку та певний досвід практичної діяльності – це:

а) трудовий колектив;

б) персонал підприємства;

в) кадри підприємства.

7. За характером участі в господарській діяльності підприємства персонал поділяється на:

а) виробничий і невиробничий;

б) робітників, службовців, спеціалісті, керівників;

в)висококваліфікований, кваліфікований, малокваліфікований, некваліфікований.

8. До категорії «службовець» відносяться працівники, що:

а) займаються інженерно – технічними, економічними й іншими роботами;

б) зайняті безпосередньо в процесі виробництва та надання матеріальних благ;

в)здійснюють підготовку й оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування.

9. До основних робітників відносять:

а) наладчик карусельних верстатів;

б) токар – розточник механічного цеху;

в) робітниця відділу технічного контролю.

10. Кваліфікація – це:

а) вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідних спеціальних знань;

б) вид трудової діяльності здійснення якої потребує практичних навичок;

в) сукупність спеціальних знань і практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.

11. Чим відрізняється професія від спеціальності:

а) те саме;

б) спеціальність фіксує одну із сторін професій;

в) професія фіксує одну із сторін спеціальності.

12. Вид трудової діяльності, здійснення якої вимагає відповідної підготовки, називається:

а) професією;

б) спеціальністю;

в) кваліфікацією.

13. Склад і кількісне співвідношення окремих груп працівників підприємства формують його:

а) промисловий персонал;

б) промислово – виробничий персонал;

в) кадрову структуру.

14. Рівень кваліфікації робітників характеризується за:

а) категоріями;

б) розрядами;

в) ступенями.

15. Професія – це:

а) вид трудової діяльності;

б) різновид трудової діяльності у межах спеціальностей;

в) різновид трудової діяльності у межах кваліфікації.

16. Спеціальність – це:

а) вид трудової діяльності;

б) різновид трудової діяльності у межах професії;

в) різновид трудової діяльності у межах кваліфікації.

17. Якісний ступінь професійної підготовки працівника тієї чи іншої професії визначається його:

а) освітою;

б) зарплатою;

в) кваліфікацією.

18. Співвідношення кількості прийнятих працівників і середньооблікової їх чисельності характеризує коефіцієнт…персоналу:

а) плинності;

б) прийому;

в) вибуття.

19. Весь персонал підприємства поділяється на такі категорії:

а) керівники, спеціалісти, службовці, робітники;

б) інженерно – технічні робітники;

в) персонал, кадри, трудовий колектив, трудовий потенціал

20. Рівень дисципліни персоналу обчислюється:

а)

неявки на роботу (людино - днів)

усього відпрацьовано (людино - днів)

б)

кількість звільнених з усіх причин

Середньооблікова чисельність

в) всі відповіді правильні.

21. Чисельність основних робітників визначають такими методами:

а) за трудомісткістю виробничої програми;

б) за чисельністю зайнятих в основних цехах;

в) на основі середніх норм, що діють в галузі.

22. За трудомісткістю виробничої програми чисельність основних робітників обчислюється:

а);

б) ;

в) .

23. Чисельність керівників, спеціалістів і службовців визначається:

а) аналогічно чисельності основних і допоміжних робітників;

б) на основі затвердженого на підприємстві штатного розпису, в якому встановлюється кількість працівників по кожній з указаних груп згідно діючих нормативів чисельності;

в) за аналогією з попередніми календарними періодами.

24. Показник руху робочої сили на підприємстві є такий коефіцієнт:

а) коефіцієнт робочої сили по прийому;

б) завантаження робочої сили в часі;

в) оновлення робочої сили на початок року.

25. Укажіть який з перерахованих методів не використовується під час планування чисельності промислово – виробничого персоналу підприємств:

а) коригування базової чисельності;

б) розрахунків на основі повної трудомісткості виготовлення продукції.;

в) розрахунків на основі норм оплати праці.

26. У цеху встановлено 15 одиниць устаткування, норма обслуговування 5 одиниць устаткування на одного наладчика. Підприємство працює безперервно у три зміни. Плановий фонд робочого часу одного робітника – 230 днів у році. Облікова чисельність робітників складатиме (чоловік):

а) 9; б) 3; в) 14.

27. Для визначення чисельності працівників, зайнятих на роботах, які нормуються, не требі знати:

а) кількість змін;

б) дійсний фонд робочого часу одного середньооблікового працівника;

в) середній коефіцієнт виконання норм на підприємстві.

28. За нормами обслуговування чисельність основних робітників обчислюється:

а);

б) ;

в) nдмсс.

29. До внутрішніх джерел набору персоналу належать:

а) об’яви в пресі, на радіо, телебаченні;

б) комерційні підприємства та організації з працевлаштування;

в) пряме звернення до своїх працівників з проханням рекомендувати на роботу їхніх друзів та знайомих.

30. Зовнішнім джерелом набору персоналу є:

а)навчання учнів на підприємстві;

б) перепідготовка своїх працівників;

в) контракти з навчальними закладами.

Завдання для самостійної роботи та поглибленого вивчення

теми

1. Розрахункова робота по визначенню необхідної чисельності працівників підприємства.

Задача 1. У звітному році трудомісткість виробничої програми підприємства становила 2587000 нормо-годин. Передбачається, що у наступному році загальна трудомісткість має збільшитися на 17%. Очікується, що річний фонд робочого часу одного робітника, який становив у звітному році 1680 нормо-годин має збільшитися на 9%, а передбачуване використання норм виробітку кожним робітником, що становило у звітному році 102% на 8%. Визначити необхідну чисельність виробничих основних робітників.

Задача 2. Визначити чисельність робітників за професіями, якщо план випуску деталей на рік 15 000 шт. Трудомісткість виготовлення одиниці виробу:

  • по токарних роботах – 4,3 нормо-год.;

  • по свердлильних роботах – 2,9 нормо-год.;

  • по складальних роботах – 3,4 нормо-год.

Баланс робочого часу 1-го робітника 1 740 год., процент виконання норм виробітку – 107.

Задача 3. Підприємство виготовляє вироби із пластмаси шляхом лиття. Річний обсяг виробництва виробів – 900 тис.шт., а трудомісткість виробу – 0,36 н-год. Тривалість робочої зміни 8 год. у однозмінному режимі роботи. Внутрізмінні витрати часу з вини робітників – 1,5%, а на регламентовані простої – 3%. Відсоток виконання норм виробітку – 105%. Визначити необхідну чисельність робітників – відрядників.

Задача 4. Планова трудомісткість складання мобільної радіостанції “Транспорт” у ВАТ “Оріон” 0,8 нормо – год. у річній виробничій програмі 500 тис.шт. Підприємство працює в одну зміну у п’ятиденному робочому тижні. Середній процент виконання норм виробітку 112%, процент втрат часу на ремонт обладнання – 3%, кількість вихідних і святкових днів – 111. Визначити необхідну для складання чисельність робітників – відрядників.

Задача 5. Планова трудомісткість одного виробу рівна 0,8 н-год., річний обсяг виробництва – 1 млн.шт. Підприємство працює у дві зміни, тривалість зміни – 8,1 год. Втрати на регламентовані простої – 5%. Середній відсоток виконання норм виробітку 114%. Визначити планову чисельність робітників – відрядників.

Задача 6. Приладобудівний завод “Омега” спеціалізується на випуску магнітофонів, телевізорів і магнітол. У виробничій програмі передбачено довести випуск телевізорів до 50000 шт./ рік, магнітол – 80000 шт./ рік, а випуск магнітофонів обмежити до 10000 шт./ рік. Нормативна трудомісткість виробів подана у таблиці.

Вихідні дані для розрахунків.

Продукція

Нормативна трудомісткість виробу, нормо – год.

Складання

Монтаж

Налагоджування та регулювання

Магнітофон

0,8

1,5

0,7

Телевізор

1,7

3,1

0,7

Магнітола

1,5

3,0

0,7

Середній відсоток виконання норм – 1,1, ефективний фонд робочого часу одного робітника – 1840 год/рік. Визначити необхідну (для підприємства) чисельність робітників – відрядників.

Задача 7. Виробнича програма на рік – 78000 штук виробників. Годинна норма виробітку – 3 вироби. На одного робітника планується: вихідні і святкові дні – 107,середня тривалість щорічної відпустки – 22 дні, невиходи через хворобу – 3 дні, інші невиходи – 4 дні. Середня тривалість робочої зміни – 7,9 години. Визначити чисельність основних робітників підприємства. Середній коефіцієнт виконання норм на підприємстві – 1,1.

Задача 8. Річна виробнича програма – 10000 виробів. Змінна норма виробітку – 2 вироби. Передбачається перевиконання норм на 20%. На одного робітника планується на рік 104 святкових і вихідних днів, 18 днів щорічної відпустки, 5 днів хвороби і 3 дні інших невиходів. Визначити чисельність основних робітників на рік.

Задача 9. Визначити необхідно чисельність робітників за наступними даними: кількість верстатів, що обслуговується – 60, кожний верстат обслуговується ланкою у складі 3 чоловік, графік роботи – тризмінний, коефіцієнт облікового складу – 0,6.

Задача 10. Цех хімічного заводу оснащений 60 апаратами для вироблення мінеральних добрив. Кожний апарат обслуговується ланкою у складі 3 чоловік, графік роботи – чотиризмінний (тривалість зміни 6 год.), коефіцієнт облікового складу – 0,6. Визначити необхідно чисельність робітників.

2.Ознайомлення з структурою персоналу на конкретному підприємстві.

3.Ознайомлення з системою формування, відбору та наймання на роботу та оцінки ділових якостей різних категорій персоналу на конкретному підприємстві.

Тема 4

ТРУДОВІ РЕСУРСИ

    1. Продуктивність, мотивація та оплата праці

Основні питання теми

4.2.1 Продуктивність праці як економічна категорія. Показники рівня продуктивності праці персоналу

4.2.2. Загальна організація оплати праці, форми та системи оплати праці працівників. Поняття оплати праці та основні функції заробітної плати.

4.2.3 Тарифно посадова оплати праці персоналу підприємства (організації).

4.2.4 Регулювання оплати праці та соціального захисту на основі колективного договору.

4.2.5 Відрядна й почасова форми оплати праці. Основні системи оплати праці за її формами.

4.2.6 Колективні форми організації та оплати праці.

4.2.7 Доплати і надбавки до заробітної плати.

4.2.8 Організація преміювання персоналу.

Ключові поняття і терміни

  • продуктивність праці

  • виробіток продукції

  • трудомісткість продукції

  • оплата праці

  • основна заробітна плата

  • додаткова оплата праці

  • тарифна система

  • форми оплати праці

  • системи оплати праці робітників

  • система преміювання персоналу

  • фонд оплати праці підприємства

4.2.1 ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ. ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ

Суть продуктивності праці



Під продуктивністю праці як економічною

категорією заведено розуміти ефективність

(плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги).

Показники продуктивності праці

Продуктивність праці розраховується прямим або

оберненим методами, залежно від чого маємо два

показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток – це кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи послуг), що припадає на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається методом прямого розрахунку:

В = О/Т, або В = О/Ч, де

В – виробіток;

О – обсяг виробленої продукції (виконаних робіт чи наданих послуг);

Т – затрати робочого часу;

Ч –середньооблікова чисельність працюючих.

Трудомісткість – це показник, що характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

Тр = Т/О, де

Тр – трудомісткість на одиницю продукції (робіт чи послуг).

Методи визначення продуктивності праці

Визначення рівня продуктивності праці залежить

від специфіки діяльності підприємств, від мети розрахунків та базується на методах: натуральному, трудовому та вартісному (грошовому).

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховується в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування в середині підприємства: на робочих місцях, в бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах.

Вартісний метод ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна, реалізована та чиста продукція).

Перевага цього методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. Вартісний метод застосовується на всіх етапах планування і обліку.

Чинники зростання продуктивності праці

В процесі управління продуктивністю праці,

розробки програм ефективнішого використання

трудового потенціалу підприємства виділяють

чинники зростання продуктивності праці, які поділяють на дві узагальнюючі групи – зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об’єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники загальнодержавні та загальноекономічні – законодавство; політика і стратегія; ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси).

Внутрішні чинники – ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація виробництва і праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники мають для підприємства певний господарський інтерес. Урахувавши їх, можна грунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію щодо продуктивності праці на тривалий період.

Окрім названих груп чинників, виділяють ще такі групи чинників, які істотно впливають на продуктивність праці, як:

*матеріально-технічні (удосконалення техніки і технології, застосування нових видів сировини та матеріалів);

*організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення системи управління, організації праці);

*економічні (удосконалення методів планування, системи оплати праці, участі працівників у прибутках);

*соціальні (створення морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу);

*природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

4

Поняття оплати праці

.2.2 ЗАГАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ, ФОРМИ ТА СИСТЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ. ПОНЯТТЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ ТА ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Оплата праці – це грошовий вираз вартості і

ціни робочої сили, який виплачується працівникові

за виконану роботу чи надані послуги і спрямований на мотивацію досягнення бажаного рівня продуктивності праці.

В ЗУ «Про оплату праці» з/п – це винагорода, обчислена в грошовому виразі, яку за трудовим договором власник виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Зарплата є основним джерелом доходів працівників. Вона незалежно від того, на якому підприємстві працює працівник – визначається його особистим трудовим вкладом і залежить від кінцевих результатів роботи підприємства, регулюється податками і максимальними розмірами не обмежується. Розміри, порядок нарахування і виплати зарплати регулюються чинним законодавством України.

П

Види заробітної плати

ідприємства самостійно встановлюють форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів робітників. Не залежно від того, яка форма власності підприємства, як соціально-економічна категорія, заробітна плата є основним засобом задоволення особистих потреб працівників і економічним важелем, що стимулює розвиток суспільного виробництва, ріст продуктивності праці, скорочення витрат на виробництво.

Основними видами заробітної плати є:

-

- реальна, означає суму грошей, яку отримують працівники за свою працю;

- номінальна засвідчує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за зароблену суму грошей.

Між ними існує такий взаємозв’язок:

І рзп = І нзп/І ц, де

І рзп – індекс реальної заробітної плати;

І нзп – індекс номінальної заробітної плати;

І ц – індекс цін.

Основні функції заробітної плати


Заробітна плата в ринковій економіці виконує такі

функції:

- відтворювальну – як джерело відтворювання робочої сили і засобу залучення людей до праці;

- стимулюючу – встановлення залежності рівня заробітної плати від кількості, якості і результатів праці;

- регулююча – як засіб розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузей економіки з урахуванням ринкової кон’юктури;

- соціальну – забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю.

Основна і додаткова заробітня плата

Заробітна плата працівників складається з

основної (постійної) і додаткової (змінної)

частини, а також заохочувальних виплат.

Згідно з ЗУ «Про оплату праці», основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для фахівців і службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона містить доплати, надбавки, гарантії і компенсаційні виплати, які передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати – є винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які здійснюються понад установлені норми.

4.2.3 ТАРИФНО – ПОСАДОВА ОПЛАТИ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА (ОРГАНІЗАЦІЇ)

Поняття тарифної системи



Конкретна диференціація заробітної плати

працівників підприємства відбувається за

допомогою тарифної системи. Тарифна система являє собою сукупність фіксованих норм оплати за роботу в межах норм праці, а також норм оплати праці за роботу понад норму праці.

Тарифна система використовується для диференціації розмірів заробітної плати в залежності від кваліфікації працівників, відповідальності, умов праці, їх кількості та результатів. Тарифна система відображає поділ працівників за професіями, спеціальностями та кваліфікацією.

Тарифна система є основою для встановлення певного співвідношення між темпами зростання продуктивності праці та рівнем середньої зарплати працівників підприємства.

Основні елементи тарифної системи

Основними елементами тарифної системи є:

1) Довідник кваліфікаційних характеристик

професій працівників – це сукупність професій, які наведені в класифікаторі професій, систематизованих за видами економічної діяльності. В ньому відокремлюються такі групи працівників:

- законодавці, вищі державні службовці, керівники;

- професіонали;

- фахівці;

- технічні службовці;

- робітники сфери торгівлі та побутових послуг;

- кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства;

- кваліфіковані робітники з інструментами;

- оператори та складальники устаткування та машин;

- найпростіші професії.

Довідник характеристик професій

Довідник – є нормативним документом по

питаннях управління персоналом в організаціях

усіх форм власності та видів економічної

діяльності. По кожній з професійних груп працівників вказуються такі розділи:

- вступ;

- кваліфікаційна характеристика.

Кваліфікаційна характеристика – це сукупність таких підрозділів:

1) завдання та обов’язки – опис робіт, визначення професійних завдань та обов’язків;

2) розділ «повинен знати» - містить описи необхідних знань, умінь, навичок, методів та прийомів виконання робіт;

3) розділ «кваліфікаційні умови» - визначає рівень спеціальної підготовки працівників, необхідних для виконання покладених на працівника обов’язків і вимоги до стажу роботи;

4) розділ «спеціалізація» - в ньому подаються дані про назви професій, характеристики робіт, галузеву належність, а також перелік товарів, послуг, устаткування, механізмів та інструментів, які вказують на особливості застосування професій;

5) розділ «приклади робіт» - тут наводяться характеристики робіт і відповідних їм машин і устаткування, вказуються вимоги щодо умов виконання робіт.

Поняття посадової інструкції

На кожному підприємстві згідно з вимогами

чинного законодавства і на основі довідника

професій, розробляються і затверджуються

керівником посадові інструкції для працівників. При цьому враховують конкретні завдання і обов’язки, функції, права та відповідальності працівників і особливості штатного розпису підприємства.

Посадові інструкції складаються з таких розділів:

- загальні положення;

- завдання та обов’язки;

- права;

- відповідальність;

- повинен знати;

- кваліфікаційні вимоги;

- взаємовідносини за професією, посадою.

Суть тарифної сітки


Тарифна сітка – є основою регулювання

професійно-кваліфікаційного поділу та руху робочої сили, стержнем централізованого регулювання рівня заробітної плати працівників.

Тарифна сітка служить для визначення співвідношень в оплаті праці працівників, які виконують роботи різної складності. Вона містить певну кількість розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.

Тарифний розряд відображає рівень кваліфікації робітника.

Тарифні коефіцієнти показують в скільки разів оплата праці кожного розряду кваліфікованих робітників вища від оплати праці робітника 1-го розряду.

4.2.4 РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА ОСНОВІ КОЛЕКТИВНОГО ДОГОВОРУ

Держава регулює оплату праці за допомогою встановленого мінімуму, тобто вона визначає і переглядає розміри заробітної плати і умов, що впливають на її величину.

База визначення мінімальної заробітної плати

Розмір мінімальної зарплати визначається з

урахуванням:

- вартісної величини мінімального споживчого

бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни;

- загального рівня середньої зарплати;

- продуктивності праці, зайнятості та інших економічних умов.

В сучасних умовах в Україні метою встановлення мінімальної зарплати є фіксування нижньої межі розмірів оплати праці. Отже, мінімум заробітної плати розглядається як інструмент у боротьбі з бідністю через надання всім працівникам на умовах найму на підприємствах усіх форм господарювання гарантованого захисту від невиправдано низьких ставок зарплати.

Розмір мінімальної зарплати встановлюється ВРУ за поданням КМУ, як правило, один раз на рік під час затвердження держбюджету з урахуванням пропозицій, вироблених в процесі переговорів представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Розмір заробітної плати переглядається залежно від зростання індексів цін на споживчі товари і тарифи на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Установлена на рівні держави мінімальна заробітна плата являє собою її державну гарантію для всіх категорій найманих робітників і не підлягає зниженню на рівні галузі і підприємства.

Установлюються державні норми і гарантії в оплаті праці за роботу в понаднормовий час, у святкові неробочі та вихідні дні, за час простою під час виготовлення продукції, що виявилася браком не з вини працівника.

Держава визначає норми і гарантії в оплати праці працівників молодших 18 років за скороченої тривалості їх щоденної роботи. Договірне регулювання оплати праці найманих працівників в Україні здійснюється на основі системи тарифних угод на всіх рівнях управління, які досягаються в результаті колективних переговорів.

Генеральна тарифна угода

На державному рівні переговори проводяться

між КМУ і Радою Федерації незалежних профспілок

України. Результатом переговорів має бути укладення генеральної тарифної угоди, яка досягається з урахуванням консультацій з галузевими державними органами управління, концернами, асоціаціями, радами підприємств, а також галузевими та іншими профспілками або спілками трудящих.

Ведення колективних переговорів на різних рівнях

На галузевому рівні тристоронні колективні

договори проводяться між уповноваженими

представниками державного органу управління,

уповноваженими представниками спілки

підприємців і відповідними уповноваженими представниками галузевої профспілки.

На територіальному рівні колективні переговори можуть проводитися між спілками підприємств або підприємств, розташованих на даній території, незалежно від форми власності і господарювання. Учасниками переговорів є уповноважені представники спілки, групи підприємств, а також відповідні уповноважені представники профспілки. Якщо профспілка відсутня або трудящі висловлюють їй недовіру, у переговорах беруть участь уповноважені представники самих трудящих. Колективні переговори доцільно проводити з участю уповноважених представників територіального органу з праці, а також територіальних профспілок. Вони мають забезпечити організацію переговорів і методичну допомогу в досягненні угоди.

На рівні підприємства, тарифна угода, як складова частина колективного договору укладається між уповноваженими на те представниками адміністрації або власника і профспілки.

На рівні підприємства заключається колективний договір між власником або адміністрацією підприємства з однієї сторони та трудовим колективом з другої сторони. Підприємство в колективному договорі не може встановити розмір зарплати нижчий, ніж передбачено в угодах на рівні галузі, території або генеральній тарифній угоді. Воно може в міру своїх економічних можливостей встановити вищі розміри ставок оплати праці, ніж передбачені на галузевому, територіальному та регіональному рівнях.

В колективному договорі фіксується мінімальний рівень плати за виконання норми праці, який і є мінімальною тарифною ставкою. Предметом тарифної угоди на виробничому рівні є форми і системи оплати праці, мінімальна тарифна ставка, розміри тарифних ставок і посадових окладів за розрядами і посадами працівників, види і розміри доплат, надбавок, премій, умов оплати праці за роботу в понаднормовий час, за час простою не з вини працівника.

Колективно-договірна система трудових відносин на виробничому рівні має сприяти захисту інтересів, як роботодавця, так і працівника, поліпшенню організації трудових відносин, забезпеченню їх стабільності.

4.2.5 ВІДРЯДНА Й ПОЧАСОВА ФОРМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ. ОСНОВНІ СИСТЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ ЗА ЇЇ ФОРМАМИ

Суть погодинної форми



Погодинна форма передбачає оплату праці залежно

від відпрацьованого часу і рівня кваліфікації. Вона застосову­ється тоді, коли недоцільно нормувати роботи або вони взагалі не піддаються нормуванню.

Системи оплати праці погодинної форми


Погодинна форма охоплює такі системи оплати праці:

  1. Пряма погодинна. Заробіток при цій системі (Зпог)

обчислюється:

З п.пог = Ф міс * С іг., грн,

де Фміс - фактично відпрацьований за місяць час, год./міс.;
Сіг - годинна тарифна ставка за розрядом робітника, грн.

Тарифна ставка і-того розряду (Сіг ) визначається множенням тарифної ставки першого розряду (С1) на тарифний коефіцієнт відповідного тарифного розряду (Кі):

Сі= С1 * Кі , грн

2) Погодинно-преміальна система, при якій заробіток (Зп.прем) обчислюється:

Зп.прем = Зтар + Д ,грн.

де Зтар - сума заробітку, нарахованого за прямою пого­динною системою оплати праці, грн.;

Д - сума преміальних доплат за досягнення певних якіс­них або кількісних показників, грн.

Сума доплат визначається із залежності


грн.

3) Система посадових окладів є різновидом погодинно-преміальної системи. За цією системою оплачується праця працівників, робота яких має стабільний характер.

Суть відрядної

форми

Відрядна форма передбачає залежність суми

заробітку від кількості виготовлених виробів або обсягу виконаних робіт за певний проміжок часу.

О

Системи оплати праці відрядної форми

сновними умовами застосування відрядної форми оплати праці є наявність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і під­даються точному обліку, а також необхідність стимулю­вання зростання обсягу випуску продукції.

Відрядна форма включає такі системи:
1) Пряма відрядна. Заробіток (Зп відр) при цьому

обчис­люється за формулою:


, грн

де Рі - відрядний розцінок за виготовлення одного виробу і-го виду, грн./шт.;

Nфі - фактична кількість виробів i-го виду, виготовлених робітником за певний час (найчастіше місяць), шт.;

п - кількість видів виробів.


Рі = Тшті * Сг, грн.

де Тшті - час на виготовлення одного виробу i-го виду, год.
2) Відрядно-преміальна. Сума заробітку (Зв.прем) при цій системі визначається із залежності:

Зв.прем = Зтар.в + Дв , грн.

де Зтар.в - тарифний заробіток робітника при прямій відряд­ній системі оплати праці, грн.;

Дв - сума преміальних доплат, яка обчислюється за формулою:

Дв = Зтар.в , ГРН.,

де П1 - процент доплат за виконання плану;

П2 - процент доплат за кожен процент перевиконання плану;

Ппп- процент перевиконання плану, який можна знайти:

,

де Nф ,Nпл - відповідно фактичний і запланований обсяг ви­пуску продукції за місяць, шт./міс.

Залежно від специфіки виробництва і характеру викона­ної роботи для різних категорій робітників-відрядників ви­значаються конкретні показники і розміри преміювання згідно з Положенням про відрядно-преміальну оплату праці, яке розробляється і затверджується на підприємстві.
3) Відрядно-прогресивна. Заробітна плата (Зв прогр) обчис­люється за формулою:

Зв.прогр = Nвб * Рзв + (Nф – Nвб) * Рпідв , грн.

де Nвб - вихідна база для нарахування доплат (встанов­люється на рівні 110-115% Nпл), шт./міс.;

Рзв - звичайний розцінок за один виріб, грн./шт.;

Рпідв - підвищений розцінок за один виріб, грн./шт.

Процент росту розцінку визначається зі шкали залежно від процента перевиконання вихідної бази. Така шкала роз­робляється і затверджується підприємствами самостійно і фіксується в Положенні про застосування відрядно-про­гресивної оплати праці, яке розробляється на підприємстві за погодженням із трудовим колективом і затверджується керівником.

  1. Непряма відрядна. Використовується при оплаті праці допоміжних робітників і підсобників.

Заробіток підсобника (Знв.підс) можна обчислити із залежності


Знв.підс = Nфі * Рнві ,

де Nфі — фактично виготовлена кількість продукції i-тим основним робітником за зміну, шт./зміну;

рнві - непрямий відрядний розцінок при обслуговуванні і-го основного робітника, грн./шт.;

п — кількість основних робітників, що обслуговуються одним підсобником, чол.

, грн.

де Сзм - змінна тарифна ставка підсобника, грн./зміну;

Nпл.і - плановий випуск продукції i-тим основним робіт­ником, шт./зміну.

Заробіток допоміжного робітника (Знв доп) обчислюється за формулою:
Знв.доп = Тф * Сг * Квн , грн.,

де Тф - фактично відпрацьований допоміжним робітником час, год./міс.;

Сг - годинна тарифна ставка допоміжного робітника, грн./год.;

Квн - середній коефіцієнт виконання норм на дільниці, яку обслуговує допоміжний робітник.

5. Акордна система.

Передбачає встановлення розцінку працівникові або групі працівників не за окремі вироби чи операції, а за весь обсяг робіт із визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує до скорочення строків виконання робіт і тому використовується при ремонтних роботах, ліквідації наслідків аварій тощо.

Безтарифна система оплати праці

В умовах становлення ринкових відносин на

багатьох підприємствах знайшла застосування

безтарифна система оплати праці.

Фактична заробітна плата кожного працівника підпри­ємства є часткою у фонді оплати праці всього колективу або колективу окремого підрозділу і залежить від кваліфі­каційного рівня працівника (К), коефіцієнта трудової участі (КТУ) і фактично відпрацьованого часу (Тф).

Кваліфікаційний рівень (К) встановлюється всім членам трудового колективу залежно від виконуваних функцій, рівня кваліфікації.

КТУ також виставляється всім працівникам і затверджу­ється Радою трудового колективу.

Розрахунок заробітної плати при використанні безтариф­ної системи проводиться в такій послідовності:

Визначається кількість балів і), зароблена кожним і-тим працівником (або групою працівників одного рівня):


Бі = К* Тф * КТУ ,

де Тф - відпрацьована кількість людино-днів працівниками од­ного рівня або кількість днів, відпрацьована одним робітником.

Визначається загальна сума балів сум), зароблена всіма працівниками підприємства або підрозділу:


,

де т - кількість груп однакових кваліфікаційних рівнів або чисельність працівників.

Визначається частка (доля) d фонду оплати праці (ФОП), що припадає на один бал:

.

Обчислюється заробітна плата і-го працівника (Зі):

Зі = d * Бі .

Для управлінського персоналу безтарифна система оплати праці передбачає коригування їхнього заробітку залежно від обсягу реалізації продукції.

4.2.6 КОЛЕКТИВНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ОПЛАТИ ПРАЦІ

Колективні форми використовуються в тому випадку, коли характер облад­нання чи специфіка технології потребують зусиль групи працівників різної кваліфікації.

При використанні цієї системи спочатку розраховується заробіток всієї бригади (Збр), як при прямій відрядній систе­мі, використовуючи бригадний розцінок. Потім цей заробі­ток розподіляється між членами бригади одним із таких методів:

  1. Методи розподілу бригадного заробітку

    Метод годино-коефіцієнтів. Використовується тоді, коли всі члени бригади працюють в однакових умовах.

Розподіл бригадного заробітку згаданим методом прово­диться в такій послідовності:

• визначають загальну кількість годино-коефіцієнтів (Г-Кбр), відпрацьованих бригадою за формулою:


,

де Тфі - фактична кількість годин, відпрацьована і-тим робітником, год./міс.;

Кі - тарифний коефіцієнт за розрядом і-го робітника;

т - кількість членів бригади, чол.;

• знаходять суму бригадного заробітку, що припадає на один годино-коефіцієнт(ЗІГ-К)

, грн

• заробіток і-го робітника (члена бригади) (Зі) обчислюють:
Зі = Тфі * Кі * З1 г-к , грн.

  1. Метод коефіцієнта виконання норм. Використовуєть­ся за умови, що члени бригади працюють в різних умовах.

Послідовність розподілу бригадного заробітку така:
• визначають заробіток бригади у випадку стопроцент­ного виконання норм виробітку (Збр.100%) за формулою:


Збр100% = Тфі * Сгі ,грн.,

де Сгі — годинна тарифна ставка і-го робітника, грн./год.;
• знаходять коефіцієнт виконання норм (Квн):

• заробітну плату і-го робітника обчислюють:


Зі = Тфі * Сгі * Квн .

      1. ДОПЛАТИ І НАДБАВКИ ДО ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Доплати і надбавки як самостійний елемент заробітної плати


За функціональним призначенням доплати і

надбавки є самостійними елементами

заробітної плати, які призначаються для

компенсації або винагороди за суттєві відхилення від нормальних умов праці, котріне враховано в тарифних ставках і посадових окладах. Вони відрізняються від тарифної заробітної плати (посадового окладу) необов’язковістю і непостійністю, а також рухливістю залежно від співвідношення фактичних і нормативних умов праці. Закон України «Про оплату праці» передбачає, що умови запровадження і розміри надбавок, доплат, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій чинного законодавства і згідно з генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Класифікація доплат і надбавок


Доплати до заробітної плати класифікуються

перед усім за ознакою сфери трудової діяльності (прикладання праці). За цією ознакою розрізняють доплати, які: 1) не мають обмежень щодо сфер трудової діяльності; 2) застосовуються тільки в певних (окремих) сферах прикладання праці.

До першої групи зараховують доплати:

  • за роботу в наднормовий час;

  • особам, які не досягли 18 років і мають скорочену тривалість робочого часу;

  • робітникам, які внаслідок виробничої необхідності виконують роботи за нижчими від наданих ними тарифних розрядів;

  • за час простоювання, а також у разі невиконання норм виробітку та виготовлення бракованої продукції, не з вини робітника.

Усі інші види доплат і надбавок мають обмежену сферу застосування. Їх встановлюють:

    1. для компенсації додаткової роботи;

    2. як компенсацію у сферах діяльності з несприятливими умовами праці;

    3. як стимулювання за особливий характер роботи.

До доплат, пов’язаних з компенсацією працівникам додаткової роботи, не пов’язаної безпосередньо з їхніми основними функціями, належать:

  • за суміщення професій (посад);

  • за розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт;

  • на період освоєння нових норм трудових витрат;

  • бригадирам із робітників, яких не звільнено від основної роботи;

  • за ведення діловодства та бухгалтерського обліку;

  • за обслуговування комп’ютерної техніки.

До компенсаційних доплат у сферах діяльності з несприятливими умовами праці належать:

  • за роботу у важких, шкідливих та особливо важких і шкідливих умовах;

  • за інтенсивність праці;

  • за роботу і нічний час;

  • за перевезення небезпечних вантажів.

Доплатам, пов’язаними з особливостями характеру виконуваних робіт, є такі:

  • за роботу у вихідні дні, що за графіком роботи підприємства є робочими;

  • за багатозмінний режим роботи;

  • водіям автомобілів, що працюють ненормований робочий день;

  • за роз’їзний характер праці;

  • за дні відпочинку (відгулу), які надають за роботу понад нормальну тривалість робочого часу за вахтовим методом організації робіт;

  • за роботу в понаднормовий час у період масового приймання та закладення на зберігання сільськогосподарської продукції.

4.2.8 ОРГАНІЗАЦІЯ ПРЕМІЮВАННЯ ПЕРСОНАЛУ

З переходом до ринкових відносин підприємствам надано право самостійно розробляти та застосовувати преміальні положення, які фіксуються у колективному договорі.

До складу преміальної системи належать такі елементи:

  • показники та умови преміювання;

  • розміри премій;

  • коло працівників, до яких застосовують преміювання;

  • періодичність виплат премій;

  • джерело виплати премій.

Побудова преміальної системи підприємства повинна здійснюватись на таких загальновизнаних принципах:

  1. Умови та розміри преміювання повинні бути чітко визначені для окремих категорій працівників. Умови преміювання визначають показники, досягнення яких дає працівникам підстави для отримання премії. Розмір премії залежить від вибраних показників преміювання (виконання плану, перевиконання плану, економію матеріальних ресурсів тощо). Показники преміювання повинні відповідати завданням, що стоять перед підприємством.

  2. Кількість показників та умов преміювання не мають перевищувати 2-3. Це дасть змогу уникнути складних обчислень та зробити систему преміювання підприємства простою і зручною.

  3. Між показниками та умовами преміювання не повинно бути суперечностей.

  4. Розміри премії повинні бути економічно обґрунтованими.

  5. Рівень показника преміювання необхідно встановлювати диференційовано (за фактично досягнутим середнім рівнем виконання показника преміювання на певному виробництві; вище від його досягнутого рівня тощо).

  6. До кола працівників, яким надається премія, повинні входити тільки ті, які безпосередньо можуть впливати на виробничі показники.

  7. Періодичність преміювання необхідно встановлювати залежно від особливостей підприємства, організації (організації виробництва та праці, характеру показників преміювання тощо).

  8. Премія має бути гарантована відповідним джерелом виплати.

Для формування ефективної системи преміювання необхідно враховувати деякі обмеження у виплаті працівникам премій:

  1. Сума всіх преміальних виплат за будь-якого значення перевиконання працівниками планових показників не може перевищувати суму прибутку, отриману в результаті застосування цієї системи.

  2. Премії, що виплачуються за виконання та перевиконання плану, приводять як до зростання фонду оплати праці, так і до зростання витрат підприємства, пов’язаних з відрахуваннями на соціальні заходи (до пенсійного фонду, до фонду соціального страхування, до фонду соціального страхування на випадок безробіття, до фонду страхування від нещасного випадку на виробництві), що обчислюються пропорційно до фонду оплати праці і також включаються до собівартості продукції підприємства.

  3. Премії за перевиконання плану збільшують витрати по заробітній платі на одиницю продукції (зокрема, за відрядної форми оплати праці). Однак у такому разі одночасно відбувається скорочення умовно-постійних накладних витрат підприємства (амортизації основних фондів, витрат на утримання та обслуговування устаткування тощо), що припадають на одиницю продукції. Відповідно, застосування преміювання економічно доцільне насамперед тоді, коли зазначена економія на умовно-постійних накладних витратах перекриває витрати на преміювання із фонду заробітної плати за перевиконання планів виробництва та частина її спрямовується на зниження собівартості продукції.

У практиці господарювання найпоширенішими показниками преміювання працівників є:

    • виконання та перевиконання виробничих завдань;

    • виконання акордних завдань у встановлені строки;

    • підвищення продуктивності праці, виробітку;

    • поліпшення остаточних результатів діяльності бригади, дільниці, цеху;

    • економія сировини, матеріалів, інструментів та інших матеріальних цінностей;

    • зменшення простоювання устаткування тощо.

Останнім часом розвиваються такі види преміювання, як разові премії та винагороди. Вони можуть бути індивідуальними та колективними. Незалежно від прийнятих форм та систем заробітної плати на підприємствах використовують такі види разових премій:

  • винагороди за підсумками роботи за рік;

  • одноразові заохоченн за виконання особливо важливих завдань, термінових та непередбачених робіт;

  • премії за підсумками оглядів та конкурсів, до святкових та урочистих подій.

Найскладнішим і найвідповідальнішим етапом розробки проекту системи преміювання є економічне обґрунтування відносних розмірів премії та оцінки ефективності застосування таких систем. Обґрунтовуючи розміри премії, треба врахувати, що система преміювання не здатна виконувати свого стимулюючого призначення, якщо премії надто малі (менше 10% тарифної ставки або посадового окладу). Крім того має бути забезпечена відповідна залежність між ступенем поліпшення стимулюючого показника та розрахункового коефіцієнта економічної ефективності системи преміювання, мінімально допустима величина якого може становити лише 0,1. при цьому треба знати особливості методичного характеру процесу обґрунтування розмірів премії залежно від основних показників преміювання, а також окремих категорій персоналу (робітників, спеціалістів і службовців).

Запитання і завдання для самоконтролю

      1. Визначте сутність понять «трудові ресурси», «трудовий колектив», «кадри», «персонал».

      2. Наведіть склад та структуру виробничого персоналу.

      3. Які ознаки покдадено в основу класифікації персоналу підприємства?

      4. Що таке кваліфікація працівника?

      5. Роз’ясніть процес розроблення балансу робочого часу.

      6. Як визначити чисельність окремих категорій працівників та загальну чисельність персоналу підприємства?

      7. Дайте визначення поняття «продуктивність праці» та розкрийте його економічний зміст.

      8. Які методи використовують для вимірювання продуктивності праці?

      9. Які функції має виконувати заробітна плата в ринковій економіці?

      10. Розкрийте зміст основної та додаткової заробітної плати.

      11. Дайте визначення тарифної системи організації оплати праці.

      12. Які форми та системи організації заробітньої плати застосовують на підприємстві?

      13. Зробіть порівняння погодинної та відрядної форми оплати праці, визначте їх переваги та недоліки.

      14. Що являє собою безтарифна система оплати праці?

      15. Що являє собою система преміювання на підприємстві?

      16. Яку роль в системі стимулювання виконують доплати та надбавки?

Тести

1. Продуктивність праці характеризується:

а) обсягом випущеної продукції;

б) обсяг випущеної за одиницю часу продукції у розрахунку на одного працюючого;

в) жодної правильної відповіді.

2. Якими показниками визначається продуктивність праці:

а) виробітком і нормою праці;

б) виробітком і трудомісткістю;

в) трудомісткістю і фондоозброєністю праці.

3. Трудомісткість виробництва продукції – це:

а) затрати робочого часу на одиницю продукції;

б) чисельність працівників;

в) усе перелічене є правильним.

4. Рівень продуктивності - це:

а) показник виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу;

б) показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу;

в) середній тарифний розряд працівників.

5. Який з показників є вартісним показником продуктивності праці:

а) кількість виготовленої продукції, що приходиться на одного допоміжного робітника;

б) витрати часу на виробництво одиниці продукції;

в) вартість виготовленої продукції, що приходиться на одного середньооблікового працівника промислово – виробничого персоналу.

6. Якщо виробіток на одного працівника підприємства підвищиться, то трудомісткість:

а) теж підвищиться;

б) знизиться;

в) залишиться незмінною.

7. Рівень розвитку та ступінь використання засобів виробництва відноситься до факторів підвищення продуктивності праці:

а) техніко – технологічних;

б) організаційних;

в) соціально – економічних.

8. Кількість продукції, яку повинен виробити робітник за одиницю часу - це:

а) норма часу;

б) норма виробітку;

в) норма обслуговування.

9.Якщо норма виробітку збільшилась на 10%, то норма часу зменшиться на (у %):

а) 8,5;

б) 5,2;

в) 9,1.

10. У звітному періоді обсяг випуску продукції склав 650 млн.грн., середньооблікова чисельність робітників – 150осіб. У наступному році планується підвищити обсяг випуску продукції на 10% та скоротити середньооблікову чисельність на 5% і тоді виробіток одного робітника буде становити:

а) 8;

б) 5;

в) 14.

11. У звітному періоді обсяг випуску продукції склав 650 млн.грн., середньооблікова чисельність робітників – 150осіб. У наступному році планується підвищити обсяг випуску продукції на 10% та скоротити середньооблікову чисельність на 5% і тоді трудомісткість продукції буде становити:

а) 0,12;

б) 0,08;

в) 0,2.

12. Є такі методі визначення виробітку:

а) натуральний;

б) вартісний;

в) всі відповіді вірні.

13. До групи зовнішніх чинників, що впливають на рівень продуктивності праці належать:

а) характер продукції, технологія, обладнання, персонал;

б) законодавство, ринкова інфраструктура, природні ресурси;

в) матеріали, сировина, макроструктурні зміни в суспільстві, організація праці.

14. У теоріях мотивації праці винагорода – це:

а) пільгове харчування, охорона праці, просування по службі;

б) заробітна плата, премії, оплата навчання;

в) все те, що людина вважає цінним для себе.

15. До економічних (прямих) методів мотивації відносять:

а) відрядна оплата, почасова оплата, премії, участь у прибутках;

б) пільгове харчування, пільгове користування житлом, транспортом;

в) гнучкі робочі графіки, охорона праці, просування по службі, участь у прийнятті рішень.

16. До негрошових методів мотивації відносять:

а) відрядна оплата, почасова оплата, премії, участь у прибутках;

б) пільгове харчування, пільгове користування житлом, транспортом;

в) гнучкі робочі графіки, охорона праці, просування по службі, участь у прийнятті рішень.

17. Теорія справедливості ґрунтується на:

а) задоволенні потреб працівників;

б) задоволення від отриманої винагороди;

в) порівняння особистої винагороди з винагородою інших людей, що виконують аналогічну роботу.

18. Оплата праці – це:

а) сума грошей, яку отримують працівники за свою працю;

б) грошовий вираз ціни робочої сили, який виступає у формі будь – якого заробітку, виплаченого власником підприємства працівникові за виконану роботу;

в) кількість товарів і послуг, які працівник може придбати на зароблену суму грошей.

19. Номінальна заробітна плата – це:

а) грошова сума, яку одержує працівник за виконану роботу;

б) законодавчо зафіксовані тарифні розцінки і тарифні ставки;

в) грошовий еквівалент матеріальних благ, які можуть бути придбані за неї.

20. Реальну заробітну плату можна визначити як:

а) номінальну заробітну плату, скориговану на процент інфляції в повному періоді;

б) грошовий вираз кількості товарів і послуг, які може придбати працівник за номінальну заробітну плату;

в) суму основної і додаткової заробітної плати працівника.

21. Основна заробітна плата працівника – це:

а) виплати працівникові з фонду матеріального заохочення за досягнення підприємством високих кінцевих результатів роботи;

б) розмір оплати праці, який визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами;

в) сума заробітної плати, яка залежить від результатів роботи самого працівника.

22. Додаткова оплата праці залежить:

а) від кінцевих результатів діяльності підприємства;

б) від співвідношення між рівнем заробітної плати працівника в базовому і звітному періоді;

в) від середньомісячного заробітку персоналу на виробничих підприємствах України.

23. Заробітна плата виконує такі функції

а) розподільча, відновна, поєднання державного та договірного регулювання;

б) відтворювальна, стимулююча, регулююча, соціальна;

в) всі відповіді вірні.

24. Стимулююча функція заробітної плати полягає в наступному:

а) оплата праці спонукає працівників до ефективних дій на робочих місцях;

б) заробітна плата забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації;

в) жодна відповідь не вірна.

25. Державне регулювання оплати праці полягає у:

а) визначення розмірів оплати праці в бюджетних установах, встановленні міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, встановленні мінімального рівня оплати праці;

б) встановленні співвідношення між величиною основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства, регулюванні чисельності відрядників та погодинників на підприємстві;

в) єдиних умов оплати праці на всіх підприємствах, встановленні фонду оплати праці на підприємстві.

26. Державне регулювання соціального захисту здійснюється з допомогою:

а) встановлення рівня оподаткування підприємств і доходів працівників та рівня мінімальної заробітної плати

б) запровадження допомоги сім’ям з низькими доходами, дотування цін на товари, що перебувають під державним контрактом;

в) збільшення розмірів оплати праці у сфері матеріального виробництва та випередження темпів росту заробітної плати порівняно з темпами росту продуктивності праці.

27. Договірне регулювання оплати праці реалізується через:

а) механізм укладення угод між певним міністерством і колективом підприємства з приводу встановлення мінімального рівня оплати праці в галузі;

б) механізм укладення системи тарифних угод різних рівнів;

в) встановлення єдиних тарифних ставок.

28. Тарифна угода – це:

а) соціальні гарантії, встановлені чинним законодавством;

б) продаж продукції за договірними цінами;

в) договір між уповноваженими представниками сторін переговорів з питань оплати праці.

29. До основної заробітної плати робітників належить:

а) матеріальна допомога;

б) сума відпускних;

в) відрядний заробіток.

30. Що належить до додаткової заробітної плати робітника:

а) оплата за відрядними розцінками продукції, виготовленої понад план;

б) преміальні виплати за перевиконання плану;

в) оплата за годинними тарифними ставками відпрацьованого охоронником часу.

31. Тарифна система складається з таких елементів:

а) тарифної сітки, тарифних ставок, тарифно – кваліфікаційних довідників, схем посадових окладів;

б) середніх тарифних коефіцієнтів, єдиних тарифних умов праці, форм та систем оплати праці;

в) всі відповіді вірні.

32. Який елемент не входить до тарифної системи оплати праці:

а) тарифна сітка;

б) розміри преміальних виплат;

в) схеми посадових окладів і тарифно – кваліфікаційні характеристики.

33. Тарифна ставка визначає:

а) абсолютний розмір заробітку за одиницю часу;

б) розряд, що характеризує кваліфікаційний рівень робітника;

в) коефіцієнт, що визначає співвідношення в оплаті праці робітників різних розрядів.

34. Тарифна сітка є:

а) системою вимог, яким повинні відповідати робітники певної професії і кваліфікації;

б) сукупністю кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів;

в) всі відповіді вірні.

35. Тарифна ставка будь – якого і – го розряду може бути визначена:

а) тарифна ставка першого розряду / тарифний коефіцієнт – і-го розряду;

б) тарифна ставка першого розряду * (1+ тарифний коефіцієнт – і-го розряду );

в) тарифна ставка першого розряду * тарифний коефіцієнт – і-го розряду

36. Тарифно – кваліфікаційний довідник – це:

а) перелік посад усіх найменувань із зазначенням їх окладів;

б) опис необхідних практичних навичок, якими повинен володіти працівник певної кваліфікації;

в) нормативний документ, що містить сукупність вимог, яким повинен задовольняти робітник певно професії і кваліфікації.

37. Оплата праці за посадовими окладами є різновидом:

а) відрядно – прогресивної системи оплати праці;

б) відрядно – преміальної системи оплати праці;

в) погодинно – преміальної системи оплати праці.

38. Погодинна форма оплати праці передбачає використання таких систем:

а) пряма погодинна, погодинно – преміальна;

б) акордна, безтарифна;

в) погодинно – прогресивна.

39. Погодинна форма оплати праці передбачає залежність заробітку працівника від:

а) тривалості відпрацьованого часу та встановленої тарифної ставки;

б) тривалості відпрацьованого ним часу та кількості виробленої продукції;

в) тривалості відпрацьованого ним часу там рівня кваліфікації робітника.

40. Відрядна форма оплати праці використовується за умов:

а) неможливості кількісного виміру затрат праці;

б) наявності кількісних показників роботи;

в) необхідності стимулювання якісних показників праці і недоцільності нормування робіт.

41. Відрядна форма передбачає оплату праці в залежності від:

а) відпрацьованого часу і рівня кваліфікації;

б) кількості виготовлених виробів або обсягу виконаних робіт за певний проміжок часу;

в) всі відповіді вірні.

42. Особливістю відрядно – прогресивної системи оплати праці є те, що:

а) обсяг продукції, виконаний в межах вихідної бази, оплачується за звичайним розцінком, а понад вихідну базу – за підвищеним;

б) передбачається використання ряду доплат за досягнення високих кінцевих результатів роботи підприємства;

в) розцінок на вироби є диференційованими залежно від його пріоритетності для виконання виробничої програми підприємства.

43. Доцільність використання непрямої відрядної системи оплати праці виникає за умов:

а) неможливості визначення заробітної плати з використанням фіксованих ставок;

б) значної диференціації в оплаті праці основних робітників;

в) визначення заробітної плати допоміжних робітників, якщо від їх праці залежить виконання поставлених завдань основними робітниками.

44. Заробіток робітника за відрядно – преміальною системою визначається:

а) множенням годинної тарифної ставки на кількість відпрацьованих годин;

б) множенням годинної тарифної ставки на кількість фактично відпрацьованих годин та середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма робітниками;

в) як сума відрядного заробітку та премії.

45. Непряма відрядна система оплати праці передбачає, що заробіток робітника:

а) залежить від результатів роботи підприємства за рік;

б) залежить від результатів праці робітників, яких він обслуговує;

в) складається з відрядного заробітку та премії.

46. Заробіток робітника за простої (прямої) погодинної оплати праці визначається :

а) множенням годинної тарифної ставки на кількість відпрацьованих годин;

б) множенням годинної тарифної ставки на кількість фактично відпрацьованих годин та середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма робітниками;

в) як сума відрядного заробітку та премії.

47. Колективна форма оплати праці використовується у випадку:

а) специфічна технологія вимагає використання праці групи робітників;

б) необхідності економії фонду оплати праці підприємства;

в) рівності кваліфікаційного рівня працівників.

48. Якщо при нарахуванні заробітної плати використовується розцінок на весь обсяг виконаних робіт і встановлюється строк їх виконання, то така система називається:

а) безтарифна;

б) контрактна;

в) акордна.

49. При використанні безтарифної системи оплати праці заробіток працівника залежить від

а) середньої заробітної плати, яка склалась на підприємстві в минулому періоді;

б) коефіцієнта трудової участі ;

в) чисельності працівників найвищої кваліфікації.

50. Розцінок визначається:

а) виробіток * на годинну тарифну ставку;

б) погодинна тарифна ставка / норму виробітку;

в) погодинна тарифна ставка * фактично відпрацьовану кількість годин.

51. За прямої відрядної системи заробіток працівника розраховується:

а) погодинна тарифна ставка * кількість відпрацьованих годин;

б) виробіток * розцінок за одиницю продукції;

в) тарифний заробіток + сума премії.

52. Система участі в прибутках передбачає:

а) залучення вільних грошових коштів працівників підприємства для розширення виробництва;

б) диференціацію заробітної плати працівників залежно від вкладу їх підрозділу у формування прибутку підприємства;

в) розподіл певної частини прибутку підприємства між його працівниками, який здійснюється у різних формах.

53. До доплат, які компенсують умови праці, що відхиляються від нормальних належать:

а) за суміщення професій, доплати бригадирам, доплати за розширення зони обслуговування;

б) за роботу у важких, шкідливих умовах, за роботу в нічний час;

в) за роботу у вихідні дні, за багатозмінний режим роботи.

54. Доплати і надбавки є:

а) для компенсації або винагороди за відхилення від нормальних умов праці, які не враховані в тарифних ставках;

б) методи мотивації праці;

в) премії персоналу за досягнення певних показників.

55. До основних принципів побудови системи преміювання персоналу належать:

а) чітке визначення невеликої кількості показників, умов преміювання, поділ їх на основні і додаткові, заборона виплати премій за невиконання основних показників;

б) обґрунтування джерел виплати премії, періодичності та порядку виплати премій;

в) всі відповіді вірні.

Завдання для самостійної роботи та поглибленого вивчення теми

1. Самостійно опрацювати питання.

Мотивація трудової діяльності працівників. Суть поняття “система мотивації праці персоналу”.

Моделі мотивації праці, що базуються на теоріях справедливості, очікування та потреб.

Вимоги до системи мотивації праці на підприємстві та в організації. Напрямки вдосконалення формування системи мотивації праці на різногалузевих підприємствах.

2. Ознайомлення з загальною організацією оплати праці на конкретному підприємстві, формами та системами оплати праці працівників.

3. Розрахункова робота по визначенню сум оплати праці працівників підприємства.

Задача 1. Визначити загальну величину місячної зарплати робітника V розряду, якщо відомо, що протягом місяця він відпрацював 15 днів при тривалості робочої зміни 8 год. Запропоноване виробниче завдання виконано на 105%. Погодинна тарифна ставка робітника V розряду дорівнює 0,96. Встановлений розмір премії складає: за виконання плану – 15%, за кожний відсоток перевиконання плану – 1,5% від тарифного заробітку.

Задача 2. Колектив дільниці виготовив 500 шт. деталей при завданні 460 шт. За виконання планового завдання нараховується премія в розмірі 20% відрядного заробітку, а за перевиконання – по 2% за кожен %-т перевиконання.

Назва операцій

Розряд

Тарифна ставка, грн. за годину

Норма часу, год.

Відрядна розцінка грн. шт.

Сума відрядного заробітку, грн.

Шліфування

4

0,898

0,6

Сверління

5

0,739

0,8

Стругальна

3

0,696

0,5

Всього:

Х

Х

Х

Розрахувати:

  • відрядні розцінки за операціями;

  • суми фактичної зарплати за відрядними розцінками;

  • суми премій та загального заробітку дільниці.

Задача 3. На підприємстві застосовується відрядно-преміальна система оплати праці. Робітник-відрядник протягом розрахункового місяця відпрацював 172 людино-години і виготовив 505 деталей. Норма часу на виготовлення однієї деталі становить 0,35 людино-годин, а розцінка 32,6 коп. за одну виготовлену деталь. Передбачувана премія робітником нараховується в наступних розмірах: за виконання встановлення виробничої норми – 15%; за кожний відсоток перевиконання норми – 1% від відрядного заробітку. Визначити загальну суму нарахованої зарплати за місяць.

Задача 4. Визначити зародітну плату робітника – відрядника, який за місяць виготовив 50 виробів А трудомісткістю 1,5 н-год./шт. і 80 виробів Б трудомісткістю 2,2 н-год./шт. за ІV розрядом робіт. Тарифний коефіцієнт ІV розряду 1,33. Годинна ставка І розряду 1,4 грн/год. Система оплати праці – пряма відрядна.

Задача 5. Визначити відрядний заробіток робітника і заробіток за тарифом, якщо: робітник за годину виготовляє 10 деталей, робота тарифікується за ІV розрядом. Годинна тарифна ставка робітника ІV розряду – 60 коп. Робітник відпрацював за місяць 176 год. і виготовив 3000 деталей.

Задача 6. Робітник – відрядник виготовив за місяць 78 одиниць продукції, відпрацювавши 184 люд.-год., норма часу на виріб – 2,6 люд.-год., розцінок – 1,25 грн. Розрахувати відрядну заробітну плату і середню тарифну ставку за розрядом виконуваної роботи.

Задача 7. Визначити зародітну плату робітника за відрядно – преміальною системою, якщо він за місяць виготовив 173 вироби за завданням 130 шт. Норма часу на виконання операції складає 1,4 н-год., а годинна тарифна ставка по розряду робіт становить 1,8 грн. Відсоток доплат за виконання плану становить 9%, а відсоток доплат за кожний відсоток перевиконання плану складає 1,5%.

Задача 8. За місяць (192 години) робітник виготовив 600 деталей. Норма часу на одну деталь – 20 хв., годинна тарифна ставка даного розряду – 1,6 грн. За виконання місячної норми нараховується премія в розмірі 11% відрядного заробітку і 1% за кожний відсоток перевиконання норми. Обчислити місячний заробіток робітника за відрядно – преміальною системою оплати праці.

Задача 9. Визначити відрядно – преміальну заробітну плату робітника, який за місяць виготовив 173 вироби за планом 125 шт./ міс. Розцінка за складання виробу 1,5 грн/шт. Доплати за виконання плану – 10%, а за кожен відсоток перевиконання плану 1,5%.

Задача 10. Визначити заробітну плату робітника за відрядно преміальною системою, якщо він за місяць виготовив 173 вироби за планом 130. Норма часу на виконання операції становить 1,4 нормо – год., а годинна ставка за розрядом робіт – 1,76 грн/год. Доплата за виконання плану – 10%, а за кожний відсоток перевиконання плану – 1,5%.

Задача 11. Визначити відрядно – преміальну заробітну плату робітника, який за місяць виготовив 185 виробів за планом 140 шт./міс. Розцінка за складання виробу становить 1,35 грн/шт. Доплата за виконання плану 15%, а за кожний процент перевиконання плану – 1,2%.

4. Розрахункова робота по розподілу зарплати між членами бригади.

Задача 1. Визначити заробітну плату кожного члена бригади, якщо бригада заробила за місяць 800 грн. Усі члени бригади працюють у нормальних умовах праці. Годинна тарифна ставка І розряду за нормальних умов – 1,3 грн/год. Робітники V і ІІІ розрядів відпрацювали 170 год/міс., а робітники ІV розряду – 150 год/міс. Тарифні коефіцієнти за розрядами: ІІІ – 1,2; ІV – 1,33; V – 1,5.

Задача 2. Визначити заробітну плату кожного члена бригади, яка за місяць заробила 345 грн. Робітник ІV розряду працює у шкідливих умовах праці, він працює 150год.; а решта – V і ІІІ розрядів – у нормальних умовах; вони відпрацювали по 170 і 168 год. відповідно. Під час розрахунків використовувати дані таблиці 1 задачі 3 (тарифна сітка).

Задача 3. Визначити заробітну плату кожного члена бригади, якщо бригада заробила за місяць 1080 грн. Робітник ІV розряду працює в шкідливих умовах , а інші в нормальних умовах. Годинна тарифна ставка І розряду за нормальних умов роботи становить 1,3 грн./год., а в шкідливих – 1,55 грн/год. Робітники V і ІІІ розрядів відпрацювали 170 год/міс., а робітники ІV – 150 год/міс. Тарифні коефіцієнти за розрядами: ІІІ – 1,2; ІV – 1,33; V – 1,5.

Задача 4. Визначити заробітну плату бригади, яка за місяць виготовила 15 виробів А трудоємністю 17 н-год./шт., 125 виробів Б трудоємністю 18 н-год./шт., 28 виробів С трудоємністю 36 н-год./шт. Бригада складається з трьох чоловік другого розряду, двох чоловік четвертого розряду, двох чоловік п’ятого розряду, одного чоловіка шостого розряду. Умови праці нормальні. Тарифна ставка робітника першого розряду складає 1,2 грн./год. Тарифні коефіцієнти за розрядами складають: третій – 1,2; четвертий – 1,33.

Задача 5. Визначити заробітну плату кожного члена бригади, яка за місяць заробила 986 грн. Всі члени бригади працюють у нормальних умовах праці. Тарифна ставка І розряду – 1,2 грн. Робітник V розряду відпрацював 170 год., ІV розряду – 150 год., ІІІ розряду – 170 год.

Таблиця 1 - Тарифна сітка (для використання в навчальному процесі).

Умови праці

Форма оплати праці

Годинні тарифні ставки по розрядах, грн.

І р.

ІІ р.

ІІІ р.

ІV р.

V р.

VІ р.

Тарифний коефіцієнт

1,0

1,09

1,2

1,33

1,5

1,72

Нормальні

Погодинники

1,0

1,09

1,2

1,33

1,5

1,72

Відрядники

1,20

1,31

1,44

1,60

1,80

2,06

Важкі та шкідливі

Погодинники

1,25

1,36

1,50

1,66

1,88

2,15

Відрядники

1,40

1,53

1,68

1,86

2,10

2,41

Особливо важкі та особливо шкідливі

Погодинники

1,50

1,64

1,80

1,99

2,25

2,58

Відрядники

1,80

1,96

2,16

2,39

2,70

3,10

5. Розрахункова робота по встановленню показників рівня продуктивності праці на підприємстві.

Задача 1. Середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу на підприємстві у звітному році склала 250 чол., випуск товарної продукції – 2557 тис. грн. У розрахунковому році обсяг товарної продукції має становити 2680 тис. грн., а продуктивність праці підвищиться на 6%. Визначити: рівень продуктивності у звітному і розрахунковому роках; чисельність промислово-виробничого персоналу.

Задача 2. На підприємстві у звітному році чисельність працівників склала 250 чол., випуск товарної продукції 2557 тис. грн. У розрахунковому році обсяг товарної продукції має становити 2680 тис. грн., а продуктивність праці підвищується на 6%. Визначити: рівень продуктивності праці у звітному та розрахунковому роках; чисельність персоналу, очікувану в розрахунковому році.

Задача 3. Визначити виробіток на одного працюючого в плановому році і його ріст в процентах до базового року, якщо відомо, в році 250 робочих днів. Річний виробіток в базовому періоді складав 18, 6 тис. грн./люд. – рік. По плану обсяг випуску продукції склав 3688 тис. грн./рік, а зниження трудоємності виробничої програми – 2000 люд.- днів.

Задача 4. Визначити фактичне підвищення продуктивності праці за звітний місяць за показниками виробітку і трудомісткості продукції на малому підприємстві. Вихідні дані для розрахунків наведені в таблиці.

Показник

Одиниця вимірювання

Значення показника

Обсяг продукції

Штук

2000

2200

Трудомісткість продукції

Людино - змін

400

420

Задача 5. Обсяг випуску валової продукції у незмінних цінах протягом базового періоду становив 163 млн.грн., а середньорічна чисельність промислово – виробничого персоналу 16,2 тис.чол. У плановому періоді передбачено випустити валової продукції на 170,5 млн.грн., а фактично вироблено на 177,6 млн.грн. При цьому середньорічна чисельність промислово – виробничого персоналу становила 16 тис.чол. замість 16,3 за планом. Проаналізувати виконання плану підприємства за продуктивністю праці.

Задача 6. Виробнича програма підприємсва за плановий період визначена на суму 3680 тис.грн., що на 20% більше, ніж у базовому періоді. Виробіток на одного працюючого у базовому періоді становив 7360 грн. За рахунок кращої організації виробництва чиснльність промислово – виробничого персоналу зменшиться у плановому періоді на 74 чол. Визначити відсоток зростання продуктивності праці на підприємстві за плановий період, а також чисельність працюючих у плановому періоді.

Задача 7. У звітному році обсяг випуску товарної продукції складав 7500 тис.грн., середньооблікова чисельність працівників – 150 чоловік. У році, що планується, обсяг товарної продукції передбачається в сумі 8100 тис.грн., продуктивність праці на одного працівника повинна збільшитись на 7% проти минулого року. Визначити продуктивність праці на одного працівника у звітному і плановому роках і середньооблікову чисельність працівників у році, що планується.

Задача 8.Визначити приріст обсягу виробництва підприємства за рахунок росту продуктивності праці за даними таблиці.

Вихідні дані для розрахунків.

Показник

Базовий рік

Звітний рік

Обсяг товарної продукції, тис.грн.

9600

1080

Чисельність персоналу, чол.

350

358

Задача 9.Визначити приріст продуктивності праці в плановому році за рахунок зниження трудомісткості продукції за даними таблиці.

Вихідні дані для розрахунків.

Виріб

Трудомісткість одного виробу, н-год.

Обсяг випуску продукції за планом, шт.

Звітний рік

Плановий рік

А

0,7

0,68

110000

Б

0,92

0,85

90000

В

1,03

0,9

82000

Тема №5

Капітал, виробничі фонди та нематеріальні ресурси.

Основні питання теми

    1. Сутнісно-змістовна характеристика капіталу підприємства.

    2. Виробничі фонди підприємства.

    3. Відтворення основних фондів.

    4. Вартісна оцінка основних фондів.

    5. Видова і укрупнена класифікація та структура основних виробничих фондів.

    6. Фізичне спрацювання основних фондів.

    7. Техніко-економічне старіння основних фондів.

    8. Показники ефективності відтворення та використання основних фондів.

    9. Сутність процесу амортизації основних фондів. Визначення норм амортизаційних відрахувань.

    10. Традиційні методи амортизації.

    11. Ремонт, модернізація та заміна діючих засобів праці.

    12. Показники ефективності відтворення та використання основних фондів.

    13. Напрямки інтенсифікації відтворення та способи ефективного використання основних фондів.

    14. Поняття, види та чинники формування виробничої потужності підприємства

    15. Методичні принципи розрахунку виробничої потужності.

    16. Використання виробничої потужності.

    17. Оборотні фонди підприємства. Складові елементи оборотних фондів та їх структура.

    18. Нормування витрат оборотних фондів.

    19. Основні показники ефективності використання оборотних фондів.

    20. Джерела та способи економії матеріальних ресурсів на підприємствах.

    21. Нематеріальні ресурси суб’єктів господарювання

    22. Нематеріальні активи.

    23. Форми правового захисту об’єктів інтелектуальної власності.

Ключові поняття і терміни

  • основні фонди підприємства

  • справедлива вартість фондів фондів

  • види ремонту основних фондів

  • первісна вартість основних фондів

  • фізичне зношування основних фондів

  • розширене відтворення основних фондів

  • невиробничі основні фонди

  • моральне зношування основих фондів

  • виробнича потужність підприємства

  • виробнича структура основних ф ондів

  • моральне зношування основих фондів

  • фондовіддача

  • активна частина основних фондів

  • амортизація основних фондів

  • фондоозброєність праці

  • пасивна частина основних фондів

  • відносна вартість основних фондів

  • вікова структура основних фондів

  • галузева структура основних фондів

  • виробничі основні фонди

  • ремонт основних фондів

  • методи амортизації

  • форми обліку основних фондів

5.1 ХАРАКТЕРИСТИКА КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Види капіталу підприємства

Капітал у буквальному розумінні означає головну суму

коштів, необхідних для започаткування та здійснення

виробництва.

Авансований капітал - це грошова сума, яку власник вкладає у певне підприємство (підприємницьку діяльність) з метою одержання зиску (прибутку). Він витрачається на придбання засобів виробництва і наймання робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини авансованих грошових коштів в економічній теорії заведено називати відповідно постійнім і змінним капіталом. У свою чергу, постійний капітал з урахуванням цілеспрямованості використання й характеру кругообороту розподіляється на основний та оборотний.

Основний капітал - це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва Основний капітал переносить свою вартість на вартість готового продукту частинами. Вартість основного капіталу відшкодовується виробнику в міру реалізації готових товарів (продукції, послуг).

Оборотний капітал - це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів) та оплату робочої сили.

За джерелами формування капітал підприємства поділяється на власний і позичковий. Власний капітал створюється переважно за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку за відрахуванням сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів. Він звичайно включає статутний, пайовий та резервний фонди. Позичковий (залучений} капітал формується на тимчасовій основі у вигляді довгострокової або короткострокової позички, яка здійснюється у формі бан­ківського кредиту.

5.2 ВИРОБНИЧІ ФОНДИ ПІДПРИЄСТВА

Виготовлення продукції (виконання роботи, надання послуг) здійснюється в про­цесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матері­ально-речовим змістом складають виробничі фонди підприємства, всю сукупність яких за властивими їм ознаками поділяють на основні та оборотні (рис.5.1)

Засоби виробництва



Виробничі фонди



Засоби праці

Предмети праці



Основні фонди

Оборотні фонди


Рис.5.1 Склад і взаємозв'язок засобів виробництва і виробничих фондів

Ознаки основних і оборотних фондів

Складовим частинам виробничих фондів

властиві певні характерні ознаки, за якими можливо розрізняти основні та оборотні фонди і обґрунтовано тлумачити сутніс­ть та значення цих економічних категорій для відтворюваних процесів (табл.5.1).

Таблиця 5.1

Відмінні ознаки основних і оборотних фондів

Ознаки

Основні фонди

Оборотні фонди

Тривалість функціонування у виробничому процесі

Функціонують тривалий період

Беруть участь лише в одному виробничому процесі

Зміна споживчої форми

Зберігають споживчу форму

Змінюють чи повністю втрачають споживчу форму

Ступінь використання у кожному виробничому циклі

Частково

Повністю

Перенесення вартості на вартість виготовлюваної продукції

Переносять свою вартість частинами в міру спрацювання

Вартість повністю відноситься на витрати по виготовленню продукції

Сутність основних фондів

Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і

функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінн

споживчій формі, а їх вартість переноситься кон­кретною працею на вартість виготовлюваної продукції (платні послуги) частинами в міру спрацювання.

Сутність оборотних фондів

Оборотні фонди – це частина виробничих фондів у

вигляді певної сукупності предме­тів праці, елементи яких

цілком споживаються у кожному виробничому циклі, змі­-

нюють або ж повністю втрачають свою натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість вироблюваної продукції (платних послуг).

5.3 ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Ефективність відтворювальних процесів великою мірою залежить від строків експлуатації основних фондів (насамперед – їх активної частини).

Скорочення або збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання основних фондів.

Форми розширеного відтворення основних фондів.

За простого відтворення засобів праці обсяг їхньої заміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань, за розширеного відтворення-треба додатково враховувати темпи щорічного збільшення обсягу основних фондів.

Технічне переозброєння діючого підприємства - здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки й технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації застарілого і заміни спрацьованого устаткування.

Реконструкція діючого підприємства - здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переоснащення виробництва За необхідності можуть бути споруджені нові чи розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об'єкти. Реконструктивними вважаються також роботи з будівництва нових виробничих об'єктів замість тих, дальшу експлуатацію яких визнано недоцільною.

Розширення діючого підприємства - спорудження .за новим проектом другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів чи розширення існуючих, а також допоміжних та обслуговуючих господарств, комунікацій тощо.

Нове будівництво (новобудова) - спорудження окремих виробничих об'єктів або підприємств., здійснюване на нових земельних ділянках і за затвердженим проектом.

5.4 ВАРТІСНА ОЦІНКА ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Оцінка основних фондів підприємства являє собою грошове вираження їх вар­тості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фон­дів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період часу.

У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацюванням засобів праці, постійною зміною умов їх відтворення існує декілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: в залежності від моменту проведення оцінки - за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; з огляду на стан основних фондів - за повною або залишковою вартістю.

Види оцінки основних фондів

Первісна вартість основних фондів - це фактична їх вартість на момент введення в дію чи придбання.

Зокрема, нове виробниче приміщення зараховують на

ба­ланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження (будівництва), а пер­вісна вартість будь - якого виробничого устаткування, окрім оптової ціни, включає витрати на його транспортування і установлення на місті використання.

Відновлена вартість основних фондів - це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на однакові елементи засобів праці між первісною (початковою) і відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення однаковості у вартісній оцінці основних фондів періодично проводиться їх переоці­нка за відновленою вартістю.

Повна (первісна і відновлена) вартість основних фондів - це їх вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття має назву ліквідаційної вартості.

    1. ВИДОВА І УКРУПНЕНА КЛАСИФІКАЦІЯ ТА СТРУКТУРА ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ

Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення основних фондів підприємств є їх класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, у відповідності з якою всі основні фонди за ознакою подібності їх функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види (рис.5.2 ).

Для встановлення норм амортизаційних відрахувань застосовують укрупнену класифікацію (3 групи) основних фондів:

перша – будівлі, споруди, передавальні пристрої;

друга – автотранспорт, меблі, побутові прилади та інструменти, ЕОМ, інші машини для оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;

третя – основні фонди, не включені до 1 і 2 групи.

Будівлі





Споруди



Передавальні пристрої





Машини і устаткування



  • Силові машини і устаткування

  • Робочі машини і устаткування

  • Вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, лабораторне обладнання

  • Обчислювальна техніка



Види

основних фондів





Транспортні засоби



Інструмент



Виробничий інвентар та приладдя



Господарський інвентар



Інші основні фонди



Рис.5.2 Видова класифікація основних фондів

Активні і пасивні основні фонди



Оскільки елементи основних фондів відіграють

неоднакову роль у процесі виробництва, непересічне значення має їх поділ на дві частини: активну, яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі і завдяки цьому зумовлює певний обсяг і якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини і устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічни­ми процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди - гірничі виробки шахт, газові і нафтові свердловини.

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини.

Вона змінюється під впливом факторів:

  • виробничо - технологічні особливості підприємства;

  • науково - технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;

  • ступінь розвитку різних форм організації виробництва;

  • відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;

  • вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на технологічне устаткування;

  • територіальне розміщення підприємства.

  • Загальна тен­денція динаміки технологічної структури основних фондів характеризується посту­повим збільшенням питомої ваги активної її частини.

5.6 ФІЗИЧНЕ СПРАЦЮВАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первинних техніко - експлуатаційних властивостей (якостей), тобто споживної вартості, що проводить до зменшення їхньої реальної вартості - економічного спрацювання.

На швидкість і розміри фізичного спрацювання впливають такі основні чинники:

- надійність і довговічність засобів праці;

  • спосіб експлуатації (екстенсивний чи інтенсивний);

  • особливості технологічного процесу;

  • якість технічного догляду й ремонтного обслуговування;

- кваліфікація робітників, обслуговуючого та ремонтного персоналу.

Форми фізичного спрацювання основних фондів за рівнем спрацювання і можливістю усунення:

усувне (тимчасове) — періодично усувається з допомогою проведення відповідних ремонтно - профілактичних робіт;

неусувне (постійно нагромаджуване) — об'єктивно нагромаджується до граничної межі, досягнення якої зумовлює необхідність заміни повністю спрацьованих засобів праці.

Методи визначення рівня фізичного спрацювання:

за строками служби (експлуатації) - через зіставлення фактичних і нормативних значень для окремих елементів (однорідних груп) основних фондів з урахуванням ліквідаційної вартості;

за даними обстеження технічного стану обчисленням середньо­зваженого відсотка спрацювання основних конструктивних елементів тих або інших засобів праці.

5.7 ТЕХНІКО – ЕКОНОМІЧНЕ СТАРІННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Техніко – економічне старіння основних фондів – це процес знецінення діючих засобів праці під впливом науково – технічного прогресу ще до настання повного фізичного спрацювання. Воно притаманне передовсім знаряддям праці і транспортним засобам.

Ступінь техніко – економічного старіння засобів праці (коефіцієнт Ктес) визначається за формулою:

де Ц0, Ц1 – ціна (повна вартість) відповідно застосовуваного та нового засобу праці;

П0, П1 – відповідно продуктивність тих самих засобів праці чи витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування.

5.8 ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВІДТВОРЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого – дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Система показників, яка всебічно може характеризуватися ефективність основних фондів, охоплює два їх блоки: перший – показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий – показники рівня використання в цілому і окремих видів основних фондів.

Зокрема коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їх наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття – відношення обсягу вибуття основних фондів до їх наявності на початок року. Визнання коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їх вартістю слід вважати методологічно більш правильним.

Основним показником використання основних фондів є фондовіддача ():

,грн.,

Де Q – обсяг товарної (валової, чистої) продукції підприємства за рік, грн.;

- середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.

Оберненим показником до фондовіддачі є фондоємність ():

=,грн.

Фондоозброєність обчислюється за формулою:

=,грн.,

Де Ч – середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Середньорічна вартість основних фондів () обчислюється за формулою:

+, грн.,

Де - вартість основних фондів на початок року, грн.,

- вартість введених протягом року основних фондів, грн.,

- вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн.

- кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;

- кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

5.9 СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ АМОРТИЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ФОНДІВ.

ВИЗНАЧЕННЯ НОРМ АМОРТИЗАЦІЙНИХ ВІДРАХУВАНЬ

Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію. Амортизація основних фондів - це процес перенесення авансованої раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство справляє амортизаційні відрахування, тобто певних сум грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко – економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування справляють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою:

де, Ф – балансова (первісна чи відновлена) вартість основних фондів;

Л – ліквідаційна вартість основних фондів;

Аn – амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

При встановленні норми амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко – економічного їх старіння.

При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з врахування багатьох впливаючих факторів, зокрема загальної фізичної довговічності і економічності капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації, строків настання техніко – економічного старіння, можливих темпів оновлення.

Під ліквідаційною вартістю розуміється чиста сума, яку підприємство очікує отримати за актив по закінченні терміну його корисної експлуатації після вирахування очікуваних витрат на вибуття.

5.10 ТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИ АМОРТИЗАЦІЇ

В процесі експлуатації основні фонди фізично і морально зношуються. Сума нарахованого зносу (амортизації) переноситься на вартість виготовленої продукції. На суму нарахованої амортизації зменшується залишкова вартість основних фондів.

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання об'єкта Строк корисного використання об'єкта основних фондів визначається підприємством самостійно з урахуванням:

• очікуваного використання об'єкта, з урахуванням його потужності або
продуктивності;

  • фізичного та морального зносу, що передбачається;

  • правових та інших обмежень.

Нарахування амортизації починається при визнанні об'єкта основних фондів активом (при зарахуванні на баланс) з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних фондів став придатним до використання. Нарахування амортизації призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття основних фондів. Нарахування амортизації проводиться щомісячно.

Підприємства можуть проводити нарахування амортизації основних фондів (крім малоцінних необоротних матеріальних активів та бібліотечних фондів) із застосуванням таких методів:

1. Прямолінійний метод.

Річна сума амортизації визначається діленням вартості, що амортизується на очікуваний період часу використання об'єкта основних фондів.

Приклад: Первісна вартість об'єкта основних засобів 50000 грн., ліквідаційна вартість - 2 000 грн. Термін використання об'єкта основних засобів - 8 років. Річна сума амортизації визначається за формулою:

;

Норма амортизації:

На=100% / Т;

де АВ - річна сума амортизаційних відрахувань;

Пв - початкова вартість;.

Лв - ліквідаційна вартість;

Т- термін корисного використання об'єкта;

На - норма амортизаційних відрахувань.

Згідно умови прикладу отримуємо наступні дані:

;

На=100% / 8 = 12,5%

Розподіл амортизаційних відрахувань

Рік

Норма амортизації, %

Залишкова вартість на початок періоду, грн.

Сума нарахованої амортизації, грн.

1 – й

12,5

50000

6000

2 – й

12,5

44000

6000

3 – й

12,5

38000

6000

4 – й

12,5

32000

6000

5 – й

12,5

26000

6000

6 – й

12,5

20000

6000

7 – й

12,5

14000

6000

8 – й

12,5

8000

6000

Σ

Х

2000

48000

2. Кумулятивний метод.

Річна сума амортизації визначається, як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання:

АВ = (Пв - Лв) * К;

К = Тк / ΣТ

де АВ – річна сума амортизації;

Пв – початкова вартість;

Лв – ліквідаційна вартість;

К – кумулятивний коефіцієнт;

Тк – кількість років, що залишається до кінця корисного використання об’єкта;

ΣТ – сума числа років корисного використання об’єкта основних засобів.

Для вищенаведеного прикладу ΣТ складатиме:

ΣТ = 1+2+3+4+5+6+7+8=36

Тк (кількість років, що залишилися до кінця корисного використання об’єкта основних засобів) кожного року зменшуватиметься на 1.

Суми нарахованої амортизації складатимуть:

Рік

Норма амортизації, %

Залишкова вартість на початок періоду, грн.

Сума нарахованої амортизації, грн.

1 – й

8 : 36 = 0,222

50000

10656

2 – й

7 : 36 = 0,194

39344

9312

3 – й

6 : 36 = 0,167

30032

8016

4 – й

5 : 36 = 0,139

22016

6672

5 – й

4 : 36 = 0,111

15344

5328

6 – й

3 : 36 = 0,083

10016

3984

7 – й

2 : 36 = 0,056

6032

2688

8 – й

1 : 36 = 0,028

3344

1344

Σ

2000

4800

3. Виробничний метод.

Місячна сума амортизації визначається, як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних фондів.

АВм = Ом * Ва

де АВм – місячна сума амортизаційних відрахувань;

Ом – місячний обсяг продукції (робіт, послуг);

Ва – виробнича ставка амортизації.

або прискорення амортизація основних фондів з групи за такими нормами:

1 – рік експлуатації – 15%;

2 – рік експлуатації – 30%;

3 – рік експлуатації – 20%

4 – рік експлуатації – 15%

5 – рік експлуатації – 10%

6 – рік експлуатації – 5%

7 – рік експлуатації – 5%.

де О – загальний обсяг продукції (робіт, послуг);

Пв – початкова вартість;

Лв – ліквідаційна вартість.

Приклад: Первісна вартість об’єкта основних фондів 50000 грн., ліквідаційна вартість – 2000 грн. Загальний обсяг виготовленої продукції 250000 одиниць. У березні виготовлено 3500 одиниць.

Розмір амортизаційних відрахувань визначається так:

5.11 РЕМОНТ, МОДЕРНІЗАЦІЯ ТА ЗАМІНА ДІЮЧИХ ЗАСОБІВ ПРАЦІ

Суть та види ремонтів

Ремонт - процес усунення тимчасового

фізичного спрацювання конструктивних елементів

(деталей, вузлів) у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.

Види ремонтів за технічною ознакою (обсягом і складністю виконуваних робіт):

• поточний - збереження засобів праці в придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно - профілактичних операцій для усунення дрібних несправностей і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню;

• капітальний - періодичне відшкодування нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів засобів праці й максимально можливе відновлення первинних техніко-експлуатаційних параметрів з допомогою повного розбирання об'єкта, що ремонтується, заміни спрацьованих деталей (вузлів) новими чи відновленими, його наступного складання і короткого післяремонтного випробування;

• відновний — особливий вид найбільш складних ремонтних робіт, необхідність у проведенні яких виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).

Джерела витрат на ремонт

Джерела фінансування витрат на проведення

ремонтів:

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду засобів праці, а тому відносяться на собівартість продукції (послуг) після їх здійснення.

Витрати на капітальний ремонт, через їхній порівняно великий обсяг, не можна прямо включати в собівартість продукції (послуг) так само, як витрати на поточний ремонт. Вони заздалегідь плануються і їх відносять на собівартість продукції рівномірно протягом усього міжремонтного циклу, тобто періоду між двома суміжними капітальними ремонтами.

Відновний ремонт фінансується за рахунок державного страхового (резервного) фонду. За характером та обсягом виконуваних робіт такий ремонт належить до сфери капітального будівництва.

Модернізація діючого виробничого устаткування означає його вдосконалення для запобігання техніко - експлуатаційному старінню (або для усунення такого) і підвищення технічних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва

Заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці-важливий елемент процесу відтворення основних фондів. За простого відтворення засобів праці обсяг їхньої заміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань, за розширеного відтворення-треба додатково враховувати темпи щорічного збільшення обсягу основних фондів.

5.12 ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВІДТВОРЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого – дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Система показників, яка всебічно може характеризуватися ефективність основних фондів, охоплює два їх блоки: перший – показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий – показники рівня використання в цілому і окремих видів основних фондів.

Зокрема коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їх наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття – відношення обсягу вибуття основних фондів до їх наявності на початок року. Визнання коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їх вартістю слід вважати методологічно більш правильним.

Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об’єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них зрозуміла за їх назвою. Показники, зміст яких нечітко відображений у їх назві. Характеризують ось що:

  • коефіцієнт змінності роботи устаткування – відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до числа встановленого устаткування;

  • напруженість використання устаткування (виробничих площ) – випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);

коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування – відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.

Коефіцієнти:

Оновлення основних фондів

Вибуття основних фондів

Спрацювання окремих видів та всієї сукупності основних фондів

Показники ефективності відтворення

Показники ефективності використання

Узагальнюючі

Рис.5.3 Система показників ефективності основних фондів


Структура основних фондів:

- видова

Устаткування

  • технологічна

  • вікова

Виробничих площ



Устаткування виробничих площ



Коефіцієнти:

- використання наявного (установленого) устаткування

- змінності роботи устаткування

- використання календарного (режимного) фонду часу

- інтенсивного навантаження устаткування

Напруженість використання:

  • устаткування

  • виробничих площ


  • Фондовіддача

(за показниками обсягу продукції та прибутку)

- Фондомісткість


Коефіцієнт змінності методологічно правильніше обчислювати виходячи з коефіцієнту використання календарного фонду часу і максимальної роботи устаткування, яка дорівнює трьом при восьмигодинній тривалості зміни. Отже при цьому коефіцієнти використання календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0*0,6).

5.13 НАПРЯМКИ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ВІДТВОРЕННЯ ТА СПОСОБИ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Напрямки інтенсифікації відтворення:

  1. Всебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу країни, що забезпечує необхідною технікою різногалузеві підприємства

  2. Зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямах
    НТП, форсований розвиток наукомістких виробництв.

  3. Докорінне поліпшення економічного обґрунтування та організації робіт на всіх стадіях відтворювального циклу.

  4. Розробка і реалізація власної стратегії технічного, організаційного та
    економічного розвитку підприємства

  5. Створення ринкового механізму, що забезпечує постійну
    заінтересованість у здійсненні ефективних відтворювальних процесів.

Способи ефективного використання:

1. Збільшення екстенсивного навантаження в межах календарного фонду часу.

  • Скорочення простоїв машин та устаткування

  • Підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування

  • Зниження частки недіючого і виведення з експлуатації зайвого устаткування

2. Підвищення інтенсивного навантаження (продуктивності за одиницю часу)

  • Впровадження нових високоефективних технологій; інтенсифікація виробничих процесів

  • Застосування прогресивних форм і методів організації виробництва

  • Освоєння в стислі строки проектних експлуатаційних показників нових об'єктів,
    нової техніки і технології.

3. Застосування дійової системи колективних та індивідуальних стимулів ефективного використання основних фондів.

5.14 ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Виробнича потужність підприємства характеризує – максимально можливий річний обсяг випуску продукції заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва.

Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється. Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції.

Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції.

На підприємствах окремих галузей (наприклад цукрової та молочної промисловості) виробнича потужність характеризується кількістю сировини, що переробляється за добу.

Наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства; проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства. Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв’язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства. Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості – для покриття так званих пікових навантажень в електро – та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно – аварійних робіт; харчовій індустрії – для переробки істотно збільшеного обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у високоврожайні роки; на транспортні – для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці.

Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:

• номенклатура асортимент та якість продукції, що виготовляється;

• кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;

• прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються).

5.15 МЕТОДИЧНІ ПРИНЦИПИ РОЗРАХУНКУ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ