Рекомендуем ознакомиться

Остальные работы->Реферат
Each Community had, and still has, its own legal base, a Treaty. The Treaties provide a set of policy objectives or goals, institutions to execute the...полностью>>
Остальные работы->Реферат
Human, common name given to any individual of the species Homo sapiens and by extension, to the entire species. Indeed, the term is also applied to ce...полностью>>
Остальные работы->Реферат
In general, I think that the title and the meaning or saying yes or no go together. The story seems to revolve around the question of whether or not t...полностью>>
Остальные работы->Реферат
Shinto (the way of the gods), traditionally dating back to 660 B. C., is a loosely organized religion of the Japanese people embracing a wide variety ...полностью>>

Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Результаты поиска:

  1. Політична влада (6)

    Реферат >> Политология
    Суттєвою ознакою усезагального інтересу, його визначальною рисою є те, що він є єдиною підставою, необхідною і достатньою засадою застосування сили в суспільній взаємодії, надання законності пануванню, морального виправдання обмеженню свободи людей владою — тобто легітимації цієї влади, панування Усезагальний інтерес тут, за словами Макса Вебера, є тією справою, слугуючи якій політик прагне влади і удається до влади "Він може слугувати цілям національним або ж загальнолюдським, соціальним та етичним або ж культурним, світським чи релігійним, він може спиратися на глибоку віру в "прогрес" або
  2. Політична влада (7)

    Реферат >> Политология
    Влада за її застосуванням у суспільних сферах, а також засобами впливу поділяється на: економічну (владу мене­джерів, власників); духовну (владу релігійних ієрархів, містиків, магів); інформаційну (владу науковців, експертів, засобів масової інформації); політичну; адміністративну; військову
  3. Політичний режим і політична влада

    Реферат >> Политология
    Серед проміжних політичних режимів звернемо увагу на охлократичний, що характеризується некомпетентністю політичної влади, що намагається простими методами розв’язати складі суспільні проблеми. Політична система в таких умовах перебуває на грані розвалу.
  4. Політична система суспільства

    Реферат >> Астрономия
    Політика — важливий компонент життєдіяльності суспільства. За своєю природою вона пронизує всі сфери суспільного життя. Як соціальне явище політика носить відносно самостійний характер, і її розвиток відбувається на основі своїх власних об'єктивних закономірностей.
  5. Політичні погляди Ж. Ж. Руссо

    Реферат >> Политология
    Жан-Жак Руссо - найбільший представник демократичного лівого флангу Просвітництва, пристрасний поборник соціальної справедливості, творець філософсько-політичних трактатів, що стали вільно або мимоволі основою ідеології Великої французької революції.
  6. Політична ефективність змі

    Реферат >> Астрономия
    очевидні успіхи військової пропаганди у розпалюванні ненависті до ворога, блискучого використання нацистами нових засобів кіно і радіо для консолідації масової підтримки свого зловісного режиму. Багатьом вченим тоді здавалося, що хисткі промислові демократії міжвоєнної Європи перетворилися на "масові суспільства", де "широкі маси трудового населення являють собою сукупність розрізнених, не пов'язаних нічим між собою індивідів, позбавлених традиційних зв'язків з родиною та рідними місцями", відчужених від своєї праці, що легко піддаються впливові тоталітарної пропаганди і ЗМІ (O'Sullіvan, Hartley, Saunders, Montgomery and Fіske, 1994, 173). Автори теорій масового суспільства розглядали повідомлення у ЗМІ як небезпечний засіб, що дає змогу вводити цінності, ідеї та інформацію безпосередньо вглиб пасивної роздрібненої аудиторії, справляючи на неї універсальний і безпосередній вплив. У цих моделях ЗМІ, що мають назви "ін'єкційної голки " (hypodermіc needle) або "чарівної кулі" (magіc bullet), масову аудиторію сприймають як відкриту для маніпуляцій, здатну лише реагувати на подразники і сприймати повідомлення від політичної еліти. Особливо яскраво ці ідеї знайшли відбиття у працях вчених Франкфуртської школи, які звинувачували ЗМІ у підбурюванні аудиторії до агресивності, брутальності та безчуттєвості (ці вияви дістали образну назву "наркотичної дисфункції"). Проте наприкінці 40-х років американські соціологи поставили під сумнів постулати теорії масового суспільства. У той час набули поширення ліберально-плюралістична та функціоналістська моделі (див. обговорення теоретичних концепцій у Розділі ), що різко контрастували з песимістичними поглядами Франкфуртської школи на майбутнє індустріально-масової демократії. На відміну від європейських традицій глобальних або метатеорій, американська методологія соціальних наук істотною мірою грунтувалася на постулатах біхевіоризму - концепції, що поєднувала систематичне спостереження та аналіз людської поведінки з моделлю "гіпотеза-спростування", запозиченою у сфері природничих наук. З розвитком ліберально-плюралістичної традиції "ефект" засобів масової інформації стали розглядати як короткочасний, доступний для спостереження акт впливу на поведінку або погляди індивіда, особливо під час голосування на виборах чи здійснення покупок. При цьому маркетингові та політичні кампанії розглядали як ідеальні моделі для дослідження впливу ЗМІ (Hall, 198 , 59). Грунтуючись на таких концепціях впливу, емпіричні дослідження використання засобів масової інформації та поведінки людей під час голосування, звісно, не могли спиратися на модель "ін'єкційної голки". Навпаки, ЗМІ у цих дослідженнях розглядали як такі, що привносять мало нового в уявлення аудиторії; вважалося, що головний їх вплив полягає у посиленні та стимуляції вже існуючих поглядів (Kіnder and Sears, 1985). Таким чином, засоби масової інформації розглядалися як такі, що відбивають і зміцнюють наявний стан соціальної злагоди у повоєнних ліберально-демократичних суспільствах. Вважалося, що аудиторія переносить на ЗМІ свої власні погляди та уявлення. Виник навіть новий напрямок досліджень, спрямований на вивчення "звичок та вподобань", на тлі яких люди, що складають аудиторію, здійснюють фільтрацію інформаційних повідомлень. Зазначені погляди дістали назву школи "мінімального впливу", оскільки вони відводять ЗМІ скромну та непомітну роль. Ця школа і дотепер відіграє відчутну роль у теорії масової комунікації. Починаючи з 0-х років доктрини "мінімального впливу" та "посилення і стимуляції" у сфері політичної комунікації стикаються з дедалі більшими труднощами. Засадовими стосовно цих проблем, як зазначають Бламлер та Гуревич (Blumler and Gurevіtch, 198 , 45-49), є кілька тенденцій. По-перше, за умов західної демократії лояльність електорату до конкретних політичних сил весь час зменшувалася. Дедалі більше громадян почали вирішувати, за кого їм голосувати, безпосередньо у ході передвиборчої кампанії. Тому лояльність щодо окремих політичних партій, як фільтр політично зорієнтованих повідомлень ЗМІ, впливала на вибір дедалі слабше. По-друге, у 0-ті роки на головні ролі у сфері політичної комунікації вийшло телебачення. Загалом зорієнтоване на розважальні програми і змушене подавати незаангажовані новини, телебачення мало політичні та комунікаційні характеристики, істотно відмінні від тих, що були характерні для щоденних газет. Йому було легко зробити менш поінформованих учасників голосування сприйнятливішими до переконливих телевізійних образів. Це зменшувало спроможність тих учасників голосування, що мали постійні політичні симпатії, уникнути пропаганди з боку політичних супротивників. Крім того, загалом скептичний і навіть іронічний стиль подання політичних новин на телебаченні сприяв подальшому послабленню фільтруючих функцій постійних політичних симпатій електорату. По-третє, дослідники відчули необхідність переосмислення самої концепції впливу ЗМІ. Стало зрозуміло, що теорія засобів масової інформації, побудована на базі моделі "ін'єкційної голки", є надто вузькою. Вона пояснює лише короткочасні зміни уподобань і переконань людей, натомість більш важливий аспект, а саме цілеспрямований, довготривалий вплив ЗМІ на структуру знань аудиторії, її сприйняття того, що існує і що є цінним, залишається нерозкритим. Як мінімум, назріла необхідність з'ясувати, яким чином в аудиторії формується уявлення про події та питання, що лежать за межами її безпосереднього досвіду. Це спричинило виникнення у 70-ті роки нового напрямку емпіричних досліджень масової комунікації - так званого "нового погляду". Одна з головних шкіл цього напрямку наукових досліджень впливу ЗМІ в США зробила засадовою концепцію активної аудиторії і пов'язану з нею модель "мінімального впливу", але також визнала і важливу роль засобів масової інформації у формуванні порядку денного і спрямуванні уваги аудиторії, про що ми ведемо мову далі. Слід зазначити, що існує і кілька досить радикальних інтелектуальних концепцій, які суперечать біхевіористській теорії "мінімального впливу" (теоретичні підвалини, на яких їх побудовано, наведено у Розділі , у параграфі, що стосується "критичного" підходу). По-перше, гострі соціальні і політичні конфлікти 0-х років і пов'язане з ними піднесення прогресивних соціальних рухів і лівого крила політичних сил змусили представників багатьох наукових шкіл поставити під сумнів один з базових постулатів ліберального плюралізму - наявність соціальної злагоди як заданої умови. Згідно з новими уявленнями, соціальна злагода не є заданою умовою, її можна і слід досягти у результаті активного процесу поширення ідеї консенсусу на домінантну конкретику дійсності; процесу, в якому ЗМІ відіграють активну роль (Hall, 198 ). Цей процес поширення ідеї злагоди дуже нагадує те, що радикальні теоретики ЗМІ відбивали через концепцію ідеологічного домінування або гегемонії. З точки зору цієї концепції вплив засобів масової інформації є набагато ширшим, ніж просто зміна уявлень людей; він включає також довготривалий процес легітимізації новостворених політичних та економічних еліт та ідеологічне закріплення соціального порядку, в рамках якого багатство і владу розподілено нерівномірно. Тобто, якщо коротко, ЗМІ розглядають як надійний бастіон захисту несправедливого status quo. Друга концепція, опозиційна біхевіористській теорії впливу засобів масової інформації, походить з табору технологічного детермінізму. Автори цієї концепції вважають технології ЗМІ, їх форми і зміст поширюваної за їх допомогою інформації невід'ємною складовою соціального життя, і таким чином будь-яке відокремлення "ефекту ЗМІ" від інших явищ позбавлене сенсу (Hackett, 1991, 1 ). Наприклад, Елтіайд та Сноу (Altheіde and Snow, 1979, 10-15, 14 ) розглядають сучасне суспільство як підпорядковане "логіці ЗМІ", під якою вони розуміють "спосіб, у який ЗМІ подають та поширюють інформацію" і невід'ємними складовими частинами якого є різні види і формати засобів масової інформації. Впродовж минулих століть ЗМІ відбивали характер домінуючих інституцій - зараз вони самі стали домінуючою силою, якій підпорядковуються інші інституції, і зокрема "всі політичні процеси", що "нерозривно пов'язані з логікою роботи ЗМІ і завдяки цьому перетворилися на додаток до головної їх продукції". Найвідомішим прихильником концепції, що "ЗМІ - це повідомлення", а їх характеристики за кожної доби визначають рівень культури, був Маршал МакЛаген. Як пише Блек (Black, 198 , 37): "згідно з МакЛагеном наш спосіб мислення та дій, ба навіть уся наша культура, залежить від зовнішніх засобів, за допомоги яких ми висловлюємо свої думки і дістаємо повідомлення від інших". Кожен з цих засобів є продовженням людських відчуттів, і той з них, що посідає провідне становище у культурі, визначає особливості нашого сприйняття й ті соціальні взаємозв'язки, що стосуються володіння та передачі знання. Третя радикальна контрконцепція наявним теоріям впливу виникла у 70-80-х роках і пов'язана з працями з питань семіотики та структуризації соціального мислення. Представники біхевіористської школи розглядали комунікацію як лінійний процес, що починається з відправника (це може бути політик, журналіст або ціла інформаційна організація) і закінчується одержувачем (що входить до складу аудиторії). Цю лінійну концепцію описано відомою формулою Гарольда Лассвелла (Harold Lasswell): "Хто кому що сказав у який спосіб і які це мало наслідки?" (McQuaіl, 1994, 50). Натомість дослідники, що додержуються семіотичних поглядів, розглядають процес політичної комунікації як замкнене коло, утворене процесами кодування і декодування, за допомоги яких члени певної мовної спільноти формують значення та обмінюються ними. Там, де "лінійна концепція" робить наголос на намірах відправника повідомлення, семіотика ставить на перший план текст та коди, що є засадовими стосовно нього, - систему знаків і правил (наприклад, жанри та умовності професійної журналістики), на підставі яких будують окремі тексти (наприклад, інформаційні телепрограми або газетні статті). Джерелом значень вважають передусім кодовані тексти, а не наміри або переконання відправників повідомлень. У своїй відомій моделі "кодування-декодування" Стюарт Гол (Stuart Hall, 1980) об'єднав як постулати семіотики, так і деякі протилежні їм положення: "По-перше, відправники повідомлень обирають спосіб кодування повідомлень залежно від своїх ідеологічних та інституційних цілей і задля їх досягнення маніпулюють мовою та засобами масової інформації (повідомлення у ЗМІ містять "запрограмований варіант тлумачення" або те, що зараз називають "спін" (spіn)). По-друге, отримувачі повідомлень (декодувальники) зовсім не зобов'язані сприймати повідомлення так, як їх замислили відправники; навпаки, вони можуть чинити опір і чинять його ідеологічному впливові, застосовуючи інші, часом діаметрально протилежні варіанти тлумачення, сформовані на підвалинах своїх власних уявлень і життєвого досвіду" (McQuaіl, 1994, 53). У бірмінгемському Центрі досліджень сучасної культури на базі моделі "кодування-декодування" Стюарта Гола було започатковано низку піонерних досліджень. У двох з них було здійснено спробу виявити "запрограмований варіант тлумачення" у деяких британських телевізійних програмах поточних новин, а також "позитивний" і "негативний" варіанти їх інтерпретації різними групами глядачів (Brunsdon and Morley, 1978; Morley, 1980). Модель Стюарта Гола передбачає, що хоча різні представники аудиторії можуть по-різному тлумачити інформаційні повідомлення, варіанти тлумачень не є абсолютно довільними, невизначеними або індивідуально ідіосинкратичними. Вони пов'язані з приналежністю споживачів новин до певних соціально-структурних груп (субкультура, рід занять та соціальний клас) та їх спроможністю користуватися як окремими, так і загальновизнаними кодами. У першому наближенні Морлі та його колеги розглядали три різновиди кодів: домінантний (dominant), невизначений (negotiated) та опозиційний (oppositional). Розглянемо застосування цієї концепції на прикладі дослідження повідомлень британських телевізійних новин під час промислового спаду у 70-ті роки, яке провели працівники групи вивчення ЗМІ Університету м. Глазго. Ті, хто користується домінантним кодом (скажімо, менеджери банків), схильні некритично сприймати закладений в інформаційні повідомлення "запрограмований варіант тлумачення", наприклад, що висока заробітна плата та профспілкова активність - це погано і що саме вони є причиною економічних негараздів у Великобританії. Ті, хто користується невизначеним кодом (наприклад, робітники, які збираються страйкувати), згодні з деякими положеннями "запрограмованого варіанту", але заперечують інші: "так, взагалі заворушення серед робітників - це погано, але у нашому окремому випадку ми потребуємо підвищення заробітної плати, щоб звести кінці з кінцями, тому наш окремо взятий страйк - виправданий". І, нарешті, люди, що мислять і говорять у рамках опозиційного коду (наприклад, активісти соціалістичних профспілок), заперечують "запрограмований варіант тлумачення" і підмінюють його власною інтерпретацією, скажімо, що страйкова активність - це просто симптом, який свідчить про реальні проблеми, а саме про надмірну зажерливість корпорацій та неефективність британської моделі капіталізму. Ключові теоретичні проблеми, пов'язані з моделлю "кодування-декодування", залишаються у центрі дискусій: як відбувається аналіз структури кодів у випадку неполітичних питань, коли неможливо в явному вигляді розпізнати домінантні та опозиційні коди? Як узгоджується наявність у тексті "запрограмованого тлумачення" із спроможністю щонайменше деяких груп представників аудиторії інтерпретувати їх за допомоги невизначеного і навіть опозиційного коду. Хай там як, але модель "кодування-декодування" є реальним кроком уперед порівняно з моделлю "ін'єкційної голки" та біхевіористською концепцією впливу. Вона не розглядає аудиторію ні як масу об'єктів для пропаганди, ні як сукупність індивідів, які вільно блукають. Згідно з цією моделлю, аудиторія - це сукупність суб'єктів з певним соціальним становищем, які беруть активну участь у декодуванні повідомлень, що їх поширюють за допомоги засобів масової інформації. Така модель привертає увагу як до способів, за допомогою яких ЗМІ шляхом селективної обробки питань будують певні значення, так і до способу відтворення цих значень аудиторією. Вона дає змогу перейти від суто якісних до кількісних методів досліджень, побудованих на розумінні соціального процесу формування політично ефективних значень за допомоги текстів, поширюваних засобами масової інформації. Перш за все ця модель відкидає спрощене поняття "впливу", запозичене з лінійної причинно-наслідкової моделі, яке застосовувалося для аналізу відносин між індивідами і яке й досі широко використовують в американській літературі з проблем масових комунікацій. Натомість, як пропонує Фіске, слід застосовувати поняття "соціальної ефективності ЗМІ" як більш загальне і менш специфічне: "Телебачення не "спричиняє" очевидного впливу на окремих осіб; проте воно діє на них в ідеологічний спосіб, сприяючи або запобігаючи формуванню певного розуміння світу, поширюючи одні погляди і замовчуючи інші та обстоюючи одні соціальні інтереси енергійніше, ніж інші. Ця ідеологічна робота може бути більш або менш ефективною, залежно від дії численних соціальних чинників, але її провадять завжди. Тому нам слід оцінювати її результати з точки зору ефективності у масштабах всього суспільства, а не лише за впливом на окремих осіб або їх групи. "Ефективність" - це соціоідеологічне поняття, натомість "вплив" - поняття індивідуально-біхевіористське (Fіske, 1987, 0). Рівні ефективності Ясна річ, сфера досліджень ефективності ЗМІ є ареною бурхливих дискусій між різними науковими школами та традиціями. Проте існує царина, де погляди майже всіх наукових шкіл практично збігаються. Це питання, пов'язані з політичним впливом засобів масової інформації. Мало хто з серйозних вчених наполягатиме на поверненні до моделі "ін'єкційної голки". Проте й надалі залишається поширеною думка, що ЗМІ мають низку характеристик, які роблять їх вагомою силою у сфері політики та культури - важливою складовою того середовища, у рамках якого діють і прагнуть осягнути поставлені цілі інші соціальні сили та інституції, у тому числі органи державної влади. Здатність ЗМІ постачати широкій аудиторії інформацію про світ, що лежить поза межами її (аудиторії) прямого досвіду, є важливим, хоча й несподіваним джерелом влади, що допомагає громадськості структурувати своє бачення політичного світу. Засоби масової інформації впливають на політичне життя не лише коли свідомо обстоюють якісь політичні інтереси у редакційних матеріалах або політичній рекламі. Вони справляють політичний вплив і неусвідомлено, через використання певної схеми опрацювання новин, через свій доступ до масової аудиторії, через свою здатність виступати у ролі каналу поширення інформації, наданої іншими учасниками політичного процесу, та через свою спроможність замовчувати або відповідним чином добирати та інтерпретувати політично важливі події (Hackett, 1991, 1 -13). В процесі політичної боротьби ЗМІ є одночасно джерелом знань, учасником, зброєю, мішенню та ареною боротьби (Staіrs, 197 ). Така багатогранність ролі є однією з численних причин того, чому ефективність роботи засобів масової інформації так важко оцінити. Ми можемо лише окреслити на різних рівнях узагальнення певні аспекти зв'язку ЗМІ з тим чи тим сприйняттям політики окремими представниками аудиторії, з іншими політичними інституціями, наприклад, політичними партіями та соціальними рухами, та з політичною культурою всього суспільства. ЗМІ та сприйняття політики аудиторією Сучасне наукове бачення політичного впливу засобів масової інформації на аудиторію, яка складається з громадян, що потенційно є учасниками виборів, грунтується на трьох ключових концепціях: визначення порядку денного, спрямування уваги аудиторії (priming) та використання стандартних форм (framing). Те, що ЗМІ здатні впливати на формування порядку денного, відомо впродовж десятиліть. У 0-ті роки Бернард Коген окреслив цю ідею таким чином: засоби масової інформації не завжди можуть досягти бажаного результату, підказуючи нам, що думати, але вони "беззастережно досягають успіху", підказуючи, "про що ми маємо думати" (Cohen, 19 3, 13). Лише в 70-х роках американські дослідники масових комунікацій і перш за все МакКамбc та Шоу (McCombs and Show, 197 , 1993) емпіричним шляхом довели гіпотезу, згідно з якою питання, яким засоби масової інформації приділяють багато уваги, публіка починає розглядати як найважливіші в масштабах нації. Хоча МакКвейл у своєму фундаментальному огляді (McQuaіl, 1994, 5 ) висловив кілька серйозних критичних зауважень з приводу коректності причинно-наслідкових зв'язків у цих дослідженнях, можна вважати доведеним, що ЗМІ допомагають сформувати політичний порядок денний як окремим особам, так і суспільству загалом. Концепція "спрямування уваги аудиторії" (prіmіng) є подальшим розвитком ідеї, згідно з якою, спрямовуючи увагу аудиторії на певні питання та події або ж відвертаючи її від інших, засоби масової інформації допомагають аудиторії зорієнтуватися у політичних реаліях. Концепція "спрямування уваги" передбачає, що ЗМІ впливають не лише на те, які питання мають бути у центрі уваги аудиторії, але й на те, як аудиторія має оцінювати варіанти політичного вибору. Оскільки люди не можуть звертати і не звертають увагу на всю інформацію, яку вони отримують, їх оцінка ефективності діяльності політиків чи окремих політичних питань зазвичай будується на підвалинах аналізу кількох головних тем та евристичних схем. Оцінка політиків виборцями залежить від того, що перше спадає їм на думку, "від тих сегментів та фрагментів політичної пам'яті, що доступні у певний момент". У такий спосіб добір засобами масової інформації певних питань для висвітлення у новинах впливає на критерії, за якими виборці, наприклад, оцінюють роботу уряду: "якщо телебачення робить наголос на матеріали, присвячені питанням національної оборони, люди оцінюватимуть ефективність роботи президента переважно за тим, як він, на їхню думку, забезпечує стан національної оборони; якщо перевага віддаватиметься матеріалам, що стосуються рівня інфляції, люди оцінюватимуть президента за тим, наскільки він здатний із нею впоратися й утримувати ціни на низькому рівні тощо" (Iyengar and Kіnder, 1987, 114-115). Спрямування уваги електорату на потрібні питання є ключовим моментом при виборі стратегії політичних кампаній. Наприклад, під час політичної кризи 1998 року, викликаної нечуваним секс-скандалом у Білому домі, республіканці всіляко намагалися привернути увагу громадськості до особистих рис Президента: поставити під сумнів його чесність та правдивість (згодом, на листопадових виборах, ці спроби обернулися проти самих їх ініціаторів), демократи ж, навпаки, прагнули відволікти увагу електорату від особистих слабкостей Білла Клінтона, наголошуючи на його досягненнях у сфері економіки та зовнішньої політики. Коли публіка усвідомлює, що ті чи ті партії особливо сильні в одних питаннях і відверто слабкі в інших, то, як свідчать дослідження, селективний добір засобами масової інформації питань для висвітлення може певним чином, навіть ненавмисно, впливати на результати виборів. Якщо концепції формування порядку денного і спрямування уваги аудиторії стосуються того, чи висвітлюватиметься, чи ні певне політичне питання за допомоги ЗМІ, то концепція використання стандартних форм (framіng) характеризує не менш важливий аспект: як ці політичні новини подаватимуть. Концепція стандартних форм перегукується з розглянутим вище поняттям "запрограмованого тлумачення". Її було запозичено з американської школи етнометодології і вперше застосовано у піонерній праці Тачмена (Tuchman, 1978), присвяченій соціальному конструюванню новин. Концепція використання стандартних форм є кроком уперед порівняно з концепцією формування порядку денного. Малоймовірно, щоб процес добору тем здійснювали так, немовби існує якесь заздалегідь задане "меню" з подій, джерел питань, у рамках якого має здійснюватися вибір. Радше журналістика застосовує набагато складніший процес створення певних форм подання новин, який сам по собі справляє певний вплив на аудиторію. Ці форми є "тривалими зразками, за аналогією з якими відбуваються процеси пізнання, інтерпретації, представлення, добору, розстановки наголосів та виключення з розгляду певних моментів і за допомоги яких упорядники символів зазвичай організовують подання новин" (Gіtlіn, 1980, 7). Журналісти можуть навіть не усвідомлювати, що вони користуються стандартними формами подання інформації. Часто ці форми є прихованими, натуралізованими і їх сприймають як щось само по собі зрозуміле. Хай там як, але вони організаційно необхідні й неминучі, бо саме вони дають змогу журналістам відібрати з безмежного моря потенційних фактів потрібні і створювати зрозумілі комплексні матеріали за умов часових та інших інституційних обмежень. Як і представники інших літературних жанрів, журналісти і їхня аудиторія мають взаємно задовольняти певним умовам: говорити однією мовою; оперувати однаковим набором культурних концепцій та уявлень з приводу того, що існує, а що ні, що є добро, а що є зло, та що із чим пов'язано. Крім того, авторам матеріалів потрібен "сюжет", який би зв'язував весь матеріал докупи, давав змогу визначити, який факт чи подію можна вважати вартими згадування, і допомагав утримати увагу аудиторії. Таким чином, форми сприяють створенню значень, що самі по собі не "закладені" у згадуванні події. Навіть у "найоб'єктивніших" інформаційних повідомленнях подіям повинно бути надано певне значення шляхом постановки їх у рамки відповідного контексту. Сенс інформаційного повідомлення зовсім не є заданим або самоочевидним (Hackett and Zhao, 1998, 118-19). Стандартні форми набули особливого поширення в телевізійних новинах, враховуючи їх складність з технологічної точки зору (і, отже, необхідність тісної координації дій різних працівників) і наявність візуального ряду (і, отже, необхідність утримувати увагу глядачів на запропонованому сюжеті). Проте на телебаченні ці форми не "впадають у вічі" і не заважають відбиттю реальності у природний спосіб - візуальні засоби від графіки до зміни кута зйомки дають змогу урізноманітнити ту чи ту форму. Проте у газетах використання цих форм часто є очевидним: подання інформаційних матеріалів під спільним заголовком на зразок "бунт платників податків" або "мирний процес на Близькому Сході", застосування риторичних порівнянь і протиставлень ("невдоволення заробітною платою" та "економія"), історичних та інших метафор ("Саддам Хусейн - це Гітлер сьогодні"), приховані оцінки реальності, загальний тон статей, лексичні прийоми - застосування "ярликів" на зразок "борець за свободу", "терорист" або "повстанець"- та граматичні конструкції (використання активних і пасивних зворотів для окреслення, хто є агресором, а хто просто захищається або відповідає на агресію) тощо. Які головні стандартні форми розрізняють дослідники ЗМІ? Це залежить від того, який період у часі та які питання є предметом досліджень. Розглянемо це на прикладі одного дослідження. Згідно з класичним дослідженням Джитліна, американські новинні ЗМІ часто подавали матеріали про антив'єтнамські виступи протесту як незаконні й такі, що становлять загрозу цілям перемоги за межами країни, а також законові й правопорядкові в середині країни. При висвітленні цих виступів у засобах масової інформації головний наголос було зроблено на показі насильства комуністів та "в'єтконгівських" прапорів на демонстраціях. Це допомагало сформувати імідж руху протесту як небезпечного відхилення від норми. Прототипом для таких матеріалів часто слугує кримінальна хроніка, тому "опозиційний рух зазвичай за стандартною схемою і часом вельми легковажно висвітлюють як різновид злочину" (Gіtlіn, 1980, 8). Втім, зазначені форми не є чимось постійним; довкола них завжди точиться боротьба між різними політичними групами; вони мають властивість з часом змінюватися; при висвітленні подій певного різновиду завжди існують кілька різних стандартних форм, які конкурують між собою за домінантне становище. Ідеї Джитліна було розвинуто у праці одного з авторів цієї монографії (Hackett and Zhao, 1994). У ній показано, що чимало матеріалів про мирні демонстрації протесту проти війни у Перській затоці 1991 року висвітлювали як їх близьке до зради граничне відхилення від норми, але частина засобів масової інформації подавала ці виступи як цілком законну форму незгоди з лінією уряду. Деякі вчені здійснювали спроби визначити принципи поєднання - своєрідний генеральний сюжет - який зв'язує докупи різні форми та "запрограмовані варіанти тлумачення" у рамках окремого інформаційного матеріалу. Прихильники британської школи розглядають інформаційні матеріали як результат впливу "культурних орієнтирів", які передбачають, що суспільне життя розділене на низку окремих сфер (спорт, політика, економіка тощо); при цьому вважають, що суспільство складається з окремих індивідів, які самостійно контролюють власну долю і несуть відповідальність за власний вибір і власні дії. Це суспільство за природою схильне до консенсусу, має ієрархічну і централізовану структуру; а деякі події і суспільні сфери важливіші, ніж інші (Hartley, 198 , 8 -83). Американські соціологи вирізняють певні "вічні цінності" журналістики у США: етноцентризм, альтруїстичну демократію, відповідальний капіталізм, пасторальне зображення життя в провінції, індивідуалізм і помірність (Gans, 1980, 4 -5 ). Джитлін окреслив головні принципи гегемонізму в Америці таким чином: "... легітимність приватного контролю за виробництвом товарів; легітимність дій служб національної безпеки США; легітимність дій технічних спеціалістів; право і наявність можливостей уповноважених органів розв'язувати конфлікти і здійснювати необхідні реформи; легітимність існуючого соціального устрою, захист і визначення якого є прерогативою домінуючої еліти; цінність індивідуалізму як міри соціального життя" (Gіtlіn, 1980, 71). Загалом дослідники, які займаються проблемами стандартних форм (особливо ті, хто поділяє ідеї "критичного підходу"), просто вважають, що новини підтримують і сприяють зміцненню фундаментальних цінностей на зразок тих, що їх подано вище. Основну їх увагу зосереджено не на тому, як стандартні форми можуть впливати на громадян, а на соціологічних аспектах виробництва новин та моделях подання змісту. Виняток становить піонерне дослідження Ієнгара (Iyengar, 1991), хоча у цьому дослідженні проголошений кількісний аналіз здійснено певною мірою за рахунок нехтування нюансами оперативного визначення форм. Ієнгар упровадив нескладне, але вельми плідне розмежування форм на "епізодичні" та "тематичні". Епізодичні форми зазвичай мають вигляд орієнтованих на події повідомлень, що порушують питання суспільного значення на підставі конкретних прикладів (наприклад, розповідаючи про тяжке становище окремих позбавлених житла людей). Тематичні форми, навпаки передбачають висвітлення суспільних питань у загальнішому або абстрактному контексті (як, наприклад, безробіття та нестача доступного за цінами житла). Емпіричні досліди Ієнгара показують, що використання різних видів стандартних форм у телевізійних новинах по-різному впливає на розподіл у свідомості людей відповідальності за ті чи ті політичні питання: "використання епізодичних форм призводить до того, що у свідомості людей відповідальність покладається на окремих осіб, натомість тематичні форми спричиняють зміщення відповідальності у бік суспільних інституцій. Оскільки телевізійні новини здебільшого застосовують епізодичні форми, їхній вплив зазвичай призводить до того, що у свідомості людей відповідальність за соціальні явища переноситься на самі жертви або на окремих злочинців а не на масові політичні сили і, отже, загалом ефект використання стандартних форм має проелітний характер" (Iyengar, 1991, 15-1 ). Цікаво зазначити, що методологію, яку застосовував Ієнгар, побудовано на грунті біхевіористських поглядів американської школи соціальних наук, а одержані результати цілком узгоджуються з критичною парадигмою. На думку автора, телевізійні новини сприяють обмеженню демократичної відповідальності політиків у США, оскільки заважають громадянам бачити зв'язок між соціальними проблемами та суспільними структурами і політикою уряду. Розглянуті нами дослідження спрямовано на вивчення впливу ЗМІ на політичні уподобання окремих осіб, що разом складають масовий електорат. Проте варто розглянути також їх потенційний вплив на політичні інституції, зокрема на уряд, органи державної влади, політичні партії та не пов'язані з виборами соціальні рухи. Інституційні впливи: телебачення та Інтернет Більшість наукових шкіл приділяють головну увагу політичним наслідкам домінантного становища телебачення як засобу політичної комунікації. У першій половині ХХ століття головним джерелом інформації про державні справи були газети та виступи політиків. Політичні кампанії оберталися навколо закулісних маніпуляцій політичних партій за участю відомих політиків, політичних зібрань та пропагандистських турне партійних лідерів. Поява перед другою світовою війною радіо, а у 50-х роках телебачення докорінно змінила ситуацію. У 70-х роках опитування показували, що переважна більшість американців вважають телебачення головним джерелом новин. Крім того, виборці відчували до телебачення більшу довіру і вважали його об'єктивнішим, ніж інші засоби масової інформації (Iyengar and Kіnder, 1987). Унікальні можливості телебачення, його здатність виступати у ролі як джерела новин, так і засобу розваги сприяли появі численних досліджень впливу його домінантного становища на процеси політичної комунікації. З'ясувалося, що телебачення сприяє концентрації уваги населення на партійних лідерах і витісненню у тінь важливих проблем та політиків місцевого значення. Понад те, партійні лідери, щоб досягти успіху у політиці, мають бути наділені певними "медіагенічними" рисами і мати відповідну підготовку. Серед політиків, що досягли успіху істотною мірою завдяки своїй добрій телевізійний підготовці, можна назвати колишнього президента США Рональда Рейгана (актора за професією) та нинішнього прем'єр-міністра Великобританії Тоні Блера. І навпаки, кар'єра політиків, що недооцінювали вплив телебачення, як, наприклад, колишній прем'єр-міністр Канади Джо Кларк, істотно постраждала. Засоби масової інформації мають тенденцію зображати вибори (а також дебати лідерів) так, немовби це кінні перегони: зосереджуючи головну увагу на переможцях і переможених, а не на фундаментальних питаннях (див. обговорення виборчих та політичних кампаній у Розділі 1). Відповідно підрахунок голосів на виборах зазвичай привертає до себе пильну увагу засобів масової інформації; інформаційні організації часто висвітлюють процес голосування, створюючи свої власні новини і завдяки ефектам "причіпного вагона" та "стратегічного голосування" потенційно впливають на результати виборів. Ще однією сферою, де відчувається вплив телебачення, є висвітлення ним формальних політичних процедур, наприклад, слухань у Сенаті. Висвітлення цих процедур може легко підтвердити поширене переконання, що "політика - це театр", і стимулювати увагу публіки до політичного процесу. В законодавчих органах Канади показ по телебаченню засідань, коли уряд звітує про свою роботу і вимушено займає оборонну позицію, вважають подарунком для опозиційних партій (Hackett and Hіssey, 1991, 48-49). Серед інших політичних тенденцій, що завдячують телебаченню своєю появою, можна назвати скорочення кількості членів політичних партій, викликане як звільненням партійної бюрократії, так і послабленням лояльності до окремих партій серед виборців (Blumler and Gurevіtch, 198 ; Meіsel, 1991); а також коригування урядами "розкладу ухвалення рішень", коли ЗМІ виштовхують на порядок денний певні політичні проблеми (Black, 198 , 189- 03). У Сполучених Штатах з домінуванням телебачення пов'язують скорочення кількості учасників виборів, спричинене цинічним зображенням політичного процесу на скандальнозорієнтованому телебаченні і негативною політичною рекламою; автоматичне переобрання посадових осіб за відсутності законодавчих обмежень на витрати в процесі виборчої кампанії, головну роль в якій відіграє телевізійна реклама, що дорого коштує; а також замовчування в ході політичних кампаній важливих проблем, висвітлити які за умов домінування десятисекундних телевізійних "політичних кліпів" неможливо. В комунікаційному середовищі, яке зосереджує увагу глядача на помилках учасників політичного процесу та ігнорує серйозні й деталізовані політичні пропозиції, політики зазвичай не мають стимулів ставити і розв'язувати складні запитання (див. Iyengar, 1991, 1, 14 ). Оскільки партії та органи державної влади адаптуються і у такий спосіб ще більш посилюють орієнтацію політики на ЗМІ, телебачення звинувачують у зміщенні наголосів у бік риторики та символіки і нехтуванні розв'язанням проблем при формуванні стратегії політичного і державного управління (Iyengar, 1991, 1). Політичні партії та органи державної влади витрачають дедалі більше ресурсів на підготовку етапних візуальних подій і розробку комунікаційних стратегій, що ймовірно впливає на якість розробки і впровадження деталізованої і працездатної політики. Чимало аналітиків ставляться до телебачення ще критичніше. Вони вважають, що воно несе щонайменше часткову відповідальність за певні негаразди у культурній та політичній сферах, зокрема телебачення звинувачують у тому, що воно зводить політику до рівня розваги, партії - до сукупності окремих індивідів, проблеми - до подій або особистих справ окремих невдах. Економічна, організаційна та технологічна "логіка" телебачення вимагає подання інформації у розважальному, візуально привабливому вигляді. У роботах різних вчених показано низку негативних моментів при висвітленні виборчої політики на телебаченні. Це - надмірна драматизація та спрощення подій, "висмикування" їх із контексту, надмірне захоплення візуальними образами та розмивання ліній розмежування між новинами та розвагами (Postman, 1985; Taras, 1990; Ward, 1995). Ще радикальніших пог
  7. Політичний режим України і проблема інтеграції української держави до світової демократичної спі

    Реферат >> Астрономия
    Для України, як однієї з держав, що недавно стали на шлях демократичних перетворень, першочергове значення має питання спроможності інститутів демократії витримати випробування часом, вистояти в політичних конфліктах і кризах. Значною мірою це залежить від типу політичного режиму, що утворився в країні.
  8. Політична ідеологія Основні ідейно-політичні течії сучасності

    Реферат >> Политология
    Вперше у науковий обіг поняття "ідеологія" ввів французький мисли­тель Д. де Тресі. Він тлумачив ідеологію як науку про людське мислення та суспільні ідеї, яка повинна знайти пояснення у світосприйнятті та яви­щах свідомості через засади етики, моралі, політики.
  9. Політична свідомість визначення та актуальність дослідження в контексті розвитку вітчизняної по

    Реферат >> Астрономия
    У вітчизняному суспільствознавстві теоретичні проблеми політичної свідомості не перебувають поки що у полі зору дослідників. Це пов'язано, мабуть, із складністю самого предмета вивчення та з нерозробленістю його цілісної концепції. Такий стан призвів до того, що сам зміст поняття розмився і став майже невловимим.
  10. Політична соціалізація

    Реферат >> Политология
    Психічна діяльність людей в державі здійснюється у формі політичної участі та політичного функціонування. Якщо політичне функціонування – це професійна політична діяльність, то політична участь – це здійснення чи підтримка громадянами певних акцій, здійснення тиску на органи влади з метою висловлення певних позицій та вимог.
  11. Право та політична влада в регулюванні суспільних процесів

    Реферат >> Политология
    Одним з найважливіших показників зрілості будь-якого суспільства є ступінь його демократичності. У соціальному розвитку демократії постає способом реалізації суперечливості, вдосконалення і гармонізації суспільства. За інших умов демократизація суспільства в Україні стає вирішальним способом оновлення всіх сфер суспільного життя.
  12. Політична соціологія в складі соціологічної теорії - питання та історичний розвиток

    Контрольная работа >> Социология
    Політика — важливіший фактор природно-історичного процесу виступає в двох її основних функціях: загальноорганізаційної основи суспільства та конкретної регулятивно-контрольної сфери або системи, що спрямовує життя, діяльність, відносини людей, суспільних соціальних спільностей, класів, націй, народів і країн Роль політики в суспільстві обумовлена трьома її властивостями: універсальністю, всеохоплюючим характером, здатністю впливати практично на будь-які сторони життя суспільства, елементи, ланки, відносини, починаючи з держави і завершуючи індивідуальними рисами характеру людини; виключністю
  13. Політика і влада як суспільні явища

    Реферат >> Астрономия
    Політика і влада – найважливіші складові суспільного життя. Виявлення їх сутності дозволяє розібратися в складних проблемах сучасності та визначити свою позицію до них.
  14. Політична державна і громадська влада у сучасному суспільстві

    Реферат >> Астрономия
    Монтеск`є розрізняв три влади - законодавчу, виконавчу, судову - і стверджував, що в умовах свободи неприпустиме поєднання цих влад і здійснення їх однією особою або одним органом. Таке поєднання, на його думку, як звичайно призводило до сваволі. Тому Монтеск`є вважав за необхідне, щоб зазначені три влади здійснювались різними органами.
  15. Політичні системи

    Реферат >> Астрономия
    Політична система суспільства—цілістна, впоряд-кована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підпорядкованих кодексу політичних, соціальних, юридичних, ідеологічних, культурних норм, історичним традиціям і настановам політичного режиму конкретного суспільства.
  16. Політичне лідерство та політичні еліти

    Реферат >> Астрономия
    Лідерство - невід’ємний компонент політичної діяльності. Проблеми лідера й лідерства, їхнього місця в суспільстві минулого, сучасного та майбутнього, перспективи їх розвитку та умови формування постійно хвилюють людство. З їх розв’язанням пов’язують долі людей та прогнози розвитку суспільства.
  17. Політична культура (3)

    Реферат >> Культура и искусство
    Термін «політична культура» був упроваджений в науковий обіг у ХVIII ст німецьким філософом Іоганом Готфрідом Гердером (1744 –1803) З того часу він у різних інтерпретенціях використовується багатьма політичними мислителями Концептуальну розробку цього поняття було розпочато в аме-риканській політології у 1950-1960 рр Опрацьовуючи теорію політичних систем, представники біхевіоральної школи першими підкреслили, що полі-тичні системи відрізняються одна від одної не тільки правовими нормами та інституційною структурою, але й культурою Класичне визначення поняття “політична куьтура” було дано Габр
  18. Політичні партії та суспільні організації і рухи

    Реферат >> Астрономия
    Політичні партії та громадські організації і рухи є складовою частиною політичної системи суспільства. На сучасному етапі в тому чи іншому вигляді вони існують у всіх країнах світу. Через партії та суспільно-політичні організації і рухи відбувається участь народу в управлінні суспільними справами.
  19. Політична психологія (1)

    Контрольная работа >> Психология
    Політичної психології школи - напрямку політичної психології, що включають політичний біхевіоризм, політичний психоаналіз, політичний когнітивізм Політичний біхевіоризм (біхевіоралізм) - плин у західної, по перевазі американської політичної психології, пов'язане з вивченням політичного поводження (behavior) Політичний біхевіоризм - це, по-перше, наукова орієнтація або установка на збір, аналіз і інтерпретацію фактів по канонах природничо-наукового дослідження У політології політичний біхевіоризм (або поведінковий підхід) пов'язаний з використанням таких дослідницьких методів, як репрезентатив
  20. Політична і економічна влада їх особливості і суть взаємодії

    Реферат >> Астрономия
    Політика держави поширюється звісно і на економіку, звідси і поширене вживання словосполучення “економічна політика”. В свою чергу, економічний стан держави так чи інакше може впливати на політичні тенденції тої чи іншої держави. Нині в Україні відбувається двоєдиний процес становлення грома­дянського суспільства, в якому вбачаємо своєрідне змагання між його двома сторонами: політичною і економічною.
Страницы: следующая →

1 2 3 4 5
Generated in 0.24808597564697