Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Финансовые науки->Дипломная работа
Деятельность любого независимого государства неразрывно связано с определёнными экономическими процессами происходящими в той или иной стране От эффек...полностью>>
Финансовые науки->Контрольная работа
Для обеспечения бесперебойного финансирования много­образных потребностей государство формирует дополнитель­ные финансовые ресурсы путем мобилизации в...полностью>>
Финансовые науки->Курсовая работа
В настоящее время в условиях инфляции многие предприятия стремятся использовать временно свободные денежные ресурсы для получения дополнительных доход...полностью>>
Финансовые науки->Курсовая работа
Организация процесса финансирования государственных целевых программ развития экономики страны, формирование действующего кредитно-финансового механиз...полностью>>

Главная > Дипломная работа >Финансовые науки

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Уся динаміка історичного розвитку свідчить, що держава й економіка взаємозалежні й взаємозумовлені. Якщо ми спробуємо з'ясувати, що тут первинне, то виявимо, що питання у такій постановці взагалі некоректне. Вони на рівних визначають шляхи розвитку суспільства, завжди пов'язані між собою. Інша річ — межі та форми такого зв'язку.

Такому розумінню сприяють, насамперед, об'єктивно існуючі стабільні причини, які відтворюють необхідність включення держави в економічне регулювання. Звертається увага на основні з них:

а) неможливість успішної економіки поза визначеністю і цілісністю її територіального простору, що забезпечується саме державою;

б) пріоритет держави у визначенні загальнонаціональних цілей. Бізнес, яким би масштабним він не був, зобов'язаний поважати такі цілі, рахуватися з ними. Недопустима ситуація, коли той чи інший бізнес або підприємницька група підпорядковують собою цілі й духовні цінності нації;

в) узгодження економічних інтересів у межах усієї країни. Якщо система балансу інтересів підпорядковується економічно-політичним цілям окремої соціальної групи, це призводить до соціальних потрясінь і, нарешті, до кризи держави.

Украй важливо також зважати й на те, що економіка живить державу в усіх цивілізаціях. З іншого боку; кожна економічна операція невіддільна від умов, що диктуються державою. Це підтверджується всім ходом історичного процесу. Здійснити суспільний товарно-грошовий процес, що лежить в основі економіки, без участі держави, її влади, волі та порядку неможливо. Діючі в економіці принципи приватної ініціативи і вигоди, конкурентної боротьби, стихійної самоорганізації не забезпечують такої ефективної організації, яка б не вимагала додаткового коригування. Економічний розрахунок може працювати як на економіку, так і проти неї, породжувати протилежні тенденції, при цьому не завжди їх урівноважуючи. Регулювання ж, навпаки, здатне надати економіці можливості ефективної реалізації. До "нових правил гри", розроблених державою поряд з традиційними, які полегшують становлення і розвиток ефективного господарювання, у нових умовах відповідно до завдань трансформаційного характеру належать: нові інституції фінансового сектора економіки, інфраструктура ринків, підтримка конкуренції та вільного ціноутворення, цивілізованих відносин між суб'єктами ринку, розвиток підприємництва тощо. Економічний успіх залежить від мудрості держави, яка регулює його розвиток в усіх вищезазначених напрямах. Можна вважати гіпотезою тезу, що саме держава повинна взяти на себе відповідальність за етап і рівень економічного прогресу країни та визначати роль бізнесу у цьому процесі. У такому трактуванні проглядає наступна суттєва ознака ролі держави в новітній економічній системі, яка відповідно визначає і вибір методів її втручання в економіку.

Державне регулювання не повинно переходити в управління економікою, хоча в окремих випадках і воно буває необхідним. Управління, яке обмежується встановленням відносин "наказ — виконання", внутрішньо не притаманне економіці. Звідси витікає важлива ознака державного управління економікою: не керувати, а регулювати в межах функціональних дій самої Держави та сфер, які залишилися поза межами ринкової економіки чи її ефективності, виконуючи при цьому роль своєрідного гаранта ефективного функціонування ринкової системи. Регулювання як потреба і властивість у першу чергу самої економіки є також вимогою середовища, що охоплює економіку, адже її регулювання викликане не тільки суто економічними мотивами. Історична практика ілюструє проникнення держави в усі "щілини економічної системи", коли вона ставить перед собою різноманітні завдання. Усе, що є в економічній системі, може бути об'єктом державної уваги або ініціювати державні дії. Попри могутню силу приватної ініціативи вільного підприємництва, держава з її фінансовими .можливостями необхідна для вирішення позаекономічних завдань12. Через податки і бюджетні видатки держава реалізує свої функції, керуючись при цьому, в тому числі, й позаекономічними мотивами.

У 50-ті роки в економічну теорію були введені поняття нормативної і припустимої ролі держави. Перша полягає в тому, що держава повинна робити, щоб сприяти зростанню національного благоустрою. Вона ґрунтується на висновках економічної теорії. Друга характеризує фактичні дії держави. Поряд з положеннями економічної теорії, вона оперує нормативними і законодавчими актами, синтезуючи їх з практикою застосування. У ринково орієнтованих демократіях Заходу, де зародилась більшість сучасних економічних теорій, вважається, що нормативна роль держави має у своїй основі політичний процес, у якому немає інших цілей, окрім цілей індивідуальних громадян чи виборців. Саме це пояснює, чому більшість вбачає існування нерозривного зв'язку між ринковою економікою і демократією.

В ідеалі припустима і фактична роль держави повинні співпадати, тобто якщо держава буде робити те, чого від неї чекають, суспільний благоустрій максимізується. Реально ж між тією чи іншою ролями завжди спостерігається розрив, іноді досить значний. Тому в багатьох країнах відчувається велика потреба в реформах, які забезпечували б зближення позитивної і нормативної ролі.

Причини розриву між тією чи іншою роллю держави різноманітні. Однією з них є те, що поточний розвиток часто продовжує ііпзпачаї пси політикою минулих років або є наслідком попередніх рішень. Серед таких причин - відмінності між інтересами тих, хто керує, і тих, ким керують; помилки з боку політиків; недостатнє володіння інструментами економічної політики. Важливу роль відіграють і такі фактори:

  • менталітет населення, який визначається культурною спадщиною або релігією, та система індивідуальних характеристик груп населення, конкретної людини щодо економіки і держави в цілому;

  • рівень економічного розвитку країни, що залежно від розвиненості ринкових відносин і приватного сектора визначає потребу в більшому чи меншому втручанні;

  • ступінь відкритості економіки, високий рівень якої потребує відповідного державного регулювання;

  • рівень технологічного розвитку, який визначає наявність чи відсутність природних монополій, а також необхідність у регулюванні деяких нових видів діяльності;

  • якість апарату державного управління, яка зумовлює межі ефективного втручання урядів в економіку.

Таким чином, окреслюється і така ознака сутності державного управління економікою, яка полягає в доцільності його здійснення тільки в межах функціональних дій самої держави та сфер, які залишилися поза межами ринкової економіки чи. її ефективності. Очевидно, що її дотримання в реальній дійсності дозволило б оптимізувати навантаження на економіку, яке реалізується державною податковою системою через податки.

У результаті постає завдання набуті системою державного управління економікою необхідної гнучкості, в основі якої відповідні теоретичні обґрунтування, оцінка реальної ситуації та наслідків стратегічних і тактичних передбачень. Щодо цих передбачень, то існують такі прогнози. Поділ періоду входження у розвинені [шикові відносини на окремі етапи дозволив відобразити основні особливості окремих країн щодо ступеня втручання держави в їх економіку та згрупувати їх за таким критерієм.

Перший етап включає широкі регулюючі функції держави щодо розгалуженого спектра економічних процесів. Він характерний практично для всіх транзитивних економік, до яких належить і Україна. Існує думка, що для України - перший етан буде продовжуватися до 2035— 2040 років.

Другий етап передбачає звуження функції втручання держави в розвиток економіки, передавши їх суто ринковим відносинам. Актуальними залишаться такі функції, як зайнятість населення, рівень інфляції, сальдо платіжного балансу, сталий рівень економічного розвитку. Невелика група країн уже пройшла перші два етапи у період з 30-х до 80-х років XX ст. і сьогодні перебуває па третьому етапі розвитку своїх економік.

Третій етап характеризується подальшим зменшенням рівня втручання держави в економіку. Лише найважливіші стратегічні завдання - контроль над інфляцією та досягнення пової якості економічного зростання — тепер стоять перед державою. На цьому етапі знаходяться такі країни, як США, Японія, Великобританія, Швеція, Франція та деякі інші. Висловлюється припущення, що саме на третьому етапі суспільство відчує потребу у пошуці пової системи суспільного ладу, у якій поєднаються позитиви капіталістичної системи та ідеали, здебільшого теоретичні, соціалістичної системи.

Кожна країна, керуючись цілями власної економічної політики, приймає рішення щодо державного втручання в економіку. Однак при цьому існує загальний вектор прийняття таких рішень, який формується під впливом сукупності факторів. Серед них слід назвати: по-перше, здатність держави через регулювання економічної діяльності суб'єктів ринку викопувати роль стабілізуючого фактора суспільного розвитку; по-друге, розуміння складності теоретичного обґрунтування та практичної реалізації присутності держави в економіці, адекватної складності самої економіки; по-третє, залежність ефективності Державного управління від умов, коли держава не керує, а саме регулює економіку в межах функціональних дій самої держави та сфер, які залишилися поза межами ринкової економіки чи її ефективності; по-четверте, гнучкість системи державного управління економікою через постійний пошук та послідовне втілення ефективних моделей і методів державного втручання, адекватних визначеним пріоритетам. Складність взаємозалежності цілого та його частин і полягає в тому, Ідо якість та послідовність практичної реалізації кожного з цих елементів здатні зумовити визначальний вплив на характер і зміст цілого. Саме тому проблема економічної ролі держави потребує подальшого осмислення теоретичного підґрунтя, схем, що узагальнюють практику взаємодії держави й економіки, критичного осмислення на основі сучасних тенденцій традиційних уявлень, у процесі яких докорінно змінювалася роль держави.

Відзначаючи постійне зростання протягом XX століття впливу держави па економіку (з 1913 до 1995 року частка державних видатків у ВВП в індустріальне» розкинених країнах зросла в середньому від 12 до 45 %), а також те, що конкретні форми і методи, які забезпечували практичне втілення механізму державного регулювання, на окремих етапах розвитку економічної теорії та практики господарювання змінювалися залежно від потенціалу, можливостей, пішім розвитку країни, зовнішніх умов та багатьох інших факторів, ці зміни все ж ґрунтувалися переважно па двох концепціях: кейнсіанцеві та монетаризмі. І сьогодні ці концепції, постійно трансформуючись, обумовлюють відповідні напрями економічних реформувань; у тому числі і в економіках перехідного типу. Перша знаменує собою інституціонально-кейнсіанський варіант еволюційних змін, або градуалістської політики, друга — ліберально-монетарний варіант радикальних змін, або політику "шокової терапії". Тобто історій свідчить про відому одноманітність функціонування та розвитку. Проте кожний перехід відкриває нові сходинки, тому важливо не тільки їх врахувати, але й прагнути реально та, по можливості, одночасно реалізувати всі аспекти процесу перетворень.

У найбільш загальному щодо державного регулювання контексті основний зміст кейнсіанської концепції полягає в активній ролі держави у вирішенні завдань стабілізації економіки, пом'якшенні економічних спадів і стимулюванні зростання, оскільки власне ринок не спроможний вирішити ці завдання з належною ефективністю. Об'єктами державної економічної політики виступають заходи, спрямовані па підвищення попиту, інвестицій, зростання експорту і державних витрат, які формують рівень виробництва, зайнятості, доходів і цін. Це пояснюється тим, що згідно з цією концепцією коливання сукупних витрат впливають, насамперед, не па ціпи, а па виробництво і зайнятість. Тому основними категоріями на макроекономічному рівні, якими оперує така концепція, виступають дохід, інвестиції, рівні споживання, заощаджень та зайнятості, відсотки за кредити. Державне регулювання полягає у впливі па величину сукупного попиту через його головний інструмент — бюджет.

Теорія дефіцитного фінансування державних витрат виступає па порядок денний, особливо з розвитком неокейнсіанському напряму. Зокрема, вважається, що дефіцит бюджету, викликаючи розширення грошового обігу, зумовлює зростання виробництва. Заміщення приватного попиту на гроші державним досягатиметься через реальне зростання економіки, низький відсоток на кредити та розширення грошової пропозиції.

Концепція монетаризму базується на протилежних позиціях. Згідно з її положеннями високий ступінь макроекономічної стабільності найкращим чином забезпечує система вільного ринку, що діє на основі конкуренції за умови мінімізації втручання держави у функціонування економіки. Визнається, що коливання сукупних витрат впливають саме на ціни продукції та ресурсів, а не на рівні виробництва і зайнятості. Тому втручання держави у монопольну політику, фінансово-бюджетну та грошово-кредитну системи підриває здатність вільного ринку до забезпечення макроекономічної стабільності. Саме незадовільна грошова політика, на думку прихильників концепції монетаризму, провокує інфляцію, спад економіки, безробіття, кризи платіжного балансу.



Похожие страницы: