Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Финансовые науки->Курсовая работа
Налоги — один из древнейших экономических инструментов в обществе Они появились вместе с возникновением государства и использовались им как основной и...полностью>>
Финансовые науки->Курсовая работа
Каждое предприятие, начиная свою производственно-хозяйственную деятельность, должно располагать определённой денежной суммой На эти денежные ресурсы п...полностью>>
Финансовые науки->Курсовая работа
Актуальність теми Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форм...полностью>>
Финансовые науки->Реферат
Материальное производство представляет собой единство всех стадий воспроизводства: производство, распределение, обмена и потребления Определяющей явля...полностью>>

Главная > Дипломная работа >Финансовые науки

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Розділ 3. Застосування зарубіжних моделей податкової політики для умов України

3.1 Податкова політика зарубіжних країн в сфері оподаткування доходів громадян

Підтримка платоспроможного попиту одностайно визнається вітчизняними і закордонними економістами однією із ключових умов досягнення економічного зростання - заради котрого, власне, затівався курс реформ. Збільшення такого попиту можливо лише зі збільшенням купівельної спроможності кінцевих споживачів - говорячи простіше, добробуту, рівня реальних прибутків населення.

Для стимулювання збільшення прибутків в Україні вже давно пропонується полегшити їхнє оподатковування, і зокрема оподаткування заробітної плати: понизити прибутковий податок із громадян і нарахування на фонд заробітної плати підприємств. Однак віз і нині там. З одного боку, уряд і депутати ніяк не можуть домовитися про прийнятну шкалу оподатковування, а з іншого - спрацьовує стандартний аргумент податкової адміністрації: знизьте податки - і подивимося, як ви забезпечите видаткові статті бюджету. Та й у "розвитих країнах", мов, податки на доходи громадян є однією з основних статей формування бюджетів (як державного, так і місцевих).

Частка прибуткового податку в прибутках бюджету в 90-х роках у США, за підрахунками Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР, OECD), складала понад 35%, а наприкінці 80-х - понад 45%, у Великобританії і більшості країн континентальної Західної Європи ця частка коливається в межах 25-30%. Своєрідний рекорд належить країнам Північної Європи, де з відрахувань прибуткового податку формується до 50% прибутків державного бюджету; до того ж, прибутки громадян цих країн оподатковуються муніципальними і церковними податками, а також зборами в соціальні фонди.

Так, у Данії середня ставка муніципального і церковного податків у сумі складає 29,5 %. Ставка державного податку диференційована в залежності від прибутку. Якщо простий (муніципальний) податок перевищує 134500 датських крон, додатково встановлюється податок у розмірі 5 % і 15 % - при перевищенні прибутку 243500 датських крон. Гранична ставка прибуткового податку склала в 1996 р. 61 %, із 1998 р. вона знижена до 58 %. У 1994 р. запроваджено новий податок у соціальні фонди. Ставка в 1996 р. склала 7 % від валової заробітної плати. Ці внески утримуються роботодавцем і сплачені суми податку зменшують базу оподаткування на суму персонального відрахування, що складає в середньому 13224 датських крон. Внески в державні пенсійні і страхові фонди також можуть відраховуватися з бази оподаткування. Крім того, база оподаткування може бути зменшена на суми внесків із страхування за безробіттям, суми пожертвувань, деякі види транспортних витрат, витрати на виховання дітей і аліменти.

У Швеції дохід у розмірі не більш 209100 шведських крон оподатковується муніципальним податком за ставкою приблизно 32 %. Дохід понад ці суми оподатковується також національним податком 25 %. Таким чином, максимальна ставка прибуткового податку (муніципального і національного) - 57 %. Дохід від капіталу оподатковується окремо за ставкою 30 %. Фізична особа, що знаходиться на території Швеції менше 6 повних місяців, має обмежену податкову відповідальність. Податок за ставкою 25 % повинний бути утриманий роботодавцем при оплаті зроблених у Швеції робіт і послуг. Нерезидент, що працює за наймом, не зобов'язаний представляти декларацію про доходи в податкові органи. Велику частину податку в соціальні фонди (33 % від валової заробітної плати, включаючи вартість додаткових виплат і пільг) сплачує роботодавець, однак працівник, вік якого не перевищує 65 років, повинен також сплачувати внески на індивідуальне медичне страхування - 3,95 % і пенсійне забезпечення - 1 %. З 1996 року був установлений граничний розмір страхових внесків - 271500 шведських крон.

Ставка муніципального податку у Фінляндії встановлена на рівні 15 і 20 %, у залежності від місцевих законодавчих актів. Податки також сплачують парафіяни Фінської Церкви за ставкою 1 - 2 %. Додатково з громадян стягуються наступні податки: внески в соціальні фонди за ставкою 1,9 %, на доходи, що перевищують 80000 фінляндських марок - 3,35 %, у пенсійний фонд - 4,3 % і 1,5 % у фонд зайнятості. Суми, сплачені в соціальні фонди й у фонд зайнятості, цілком відраховуються з податкової бази. Ставки державного прибуткового податку сплачуються по прогресивних ставках, диференційованих від 7 до 39 % у залежності від розміру доходу. Доходи до 43000 фінляндських марок звільнені від цього податку. Прибутковий податок розраховується і стягується з заробітної плати працівника роботодавцем. Недоплачений податок утримується додатково, а переплачений - відшкодовується. Нерезиденти сплачують податок на фінські джерела доходу за ставкою 28 % на дивіденди, авторські гонорари, відсотки, а на заробітну плату і пенсії - 35 %.

У Норвегії виділяються дві групи платників податків: самотні громадяни і громадяни, що мають 1 і більше утриманців на утримуванні. Ставка муніципального податку дорівнює 21 % плюс 7 % - податок у фонд вирівнювання, що виплачується із сум чистого доходу, що перевищують 23300 норвезьких крон для першої групи платників податків і 46000 норвезьких крон для другої групи. Індивідуальний дохід (який визначається як валовий дохід від трудової діяльності за трудовою угодою або підприємницької діяльності, включаючи пенсії) є предметом оподатковування. Національний податок має дві ставки. Для першої групи платників податків, що мають дохід 220501 - 248500 норвезьких крон, податок складає 9,5 %, а при доходах понад 248500 норвезькі крони - 13,7 %. Для другої групи ставка 9,5 % діє при доходах 267501 - 278500 норвезьких крон, 13,7 % - якщо дохід перевищує 278500 норвезьких крон. З оподатковуваного доходу відраховується неоподатковуваний мінімум у розмірі 36000 норвезьких крон для першої групи платників податків і 29800 норвезьких крон - для другої. Працівники виплачують із своєї заробітної плати внески в соціальні фонди в розмірі 7,8 %. Для вільних підприємців ставка податку в соціальні фонди дорівнює 10,7 % від їхнього доходу, що не перевищує 447600 норвезьких крон, і 7,8 % при перевищенні цього рівня. Із сум пенсій також утримується податок у соціальні фонди, але за зниженою ставкою - 3 %. Ця ж ставка застосовується на доходи осіб, вік яких менше 17 років і більше 69 років. Іноземні громадяни зобов'язані в загальному порядку сплачувати страхові внески, хоча може бути надане виключення з правил, якщо є відповідна податкова угода. Іноземці, що працюють на континентальному шельфі, звільнені від сплати страхових внесків.

Практично у всіх країнах із податкової бази виключаються витрати, пов'язані з одержанням прибутку, дивіденди, відсотки, аліменти і подібне. Слід зазначити, що реформа податкової системи в 90-і роки стала повальним явищем практично в усіх державах.

Відповідно до результатів дослідження, проведеного Центральним економіко-математичним інститутом (ЦЕМІ) російської Академії наук (на жаль, вітчизняна наука не одержує фінансування на подібні дослідження), основними тенденціями зміни податкових ставок у Західної Європі є: зниження ставок податків на прибутки корпорацій, підвищення ставок ПДВ і ставок соціальних платежів, невелике збільшення неоподатковуваного індивідуального доходу і зниження ставок індивідуального прибуткового податку; у Росії в 1992-95 р. спостерігалися в основному протилежні тенденції: ріст ставок податку на прибуток, зниження ставки ПДВ, підвищення сукупної ставки нарахувань на заробітну плат. В 1996-1997 р. істотних зміни більшості ставок не відбулося, але був скасований спецподаток і податок на наднормативний фонд оплати праці. Лише 2000 року був початий процес прийняття нового Податкового кодексу, і насамперед проведена згадувана реформа податку на доходи громадян.

Відмінності у значеннях ставок прибуткового податку у світі дуже значний: від мінімальної ставки - 3,1% у Швейцарії до 42% у Данії (у середньому 20,4%), а максимальної ставки - від 35,7% до 63% у тих же країнах (у середньому 51,1%).

У США максимальна ставка нижча і становить 31%. За даними ЦЕМІ РАН, у 1995 р. у порівнянні з 1991 р. мінімальна ставка зросла в 5 країнах, понизилася в 10 країнах, не змінилася в 2 країнах, максимальна ставка підвищилася в 5 країнах, понизилася в 7 країнах і не змінилася в 5 країнах. У 1997 р. у порівнянні з 1995 р. мінімальна ставка підвищилася в 2 країнах, знизилася в 5 країнах; максимальна ставка понизилася в 3 країнах, підвищилася в 4 країнах, а в більшості країн ставки залишилися без змін. У середньому простежується тенденція до невеликого зменшення ставок індивідуального податку на дохід (мінімальної на 2,2 пункти, максимальної - на 2,9 пункти). Найбільш істотне зменшення ставок у Норвегії, Данії, Фінляндії й Ірландії, де вони були вищими, ніж в інших країнах Європи. Досить значно підвищилися податкові ставки в Бельгії і Німеччині через уведення надбавок до прибуткового податку. Слід зазначити, що в більшості країн щорічно або раз на два роки коректуються податкові інтервали в зв'язку з інфляцією. У країнах, де застосовувалися шкали з великою кількістю інтервалів - 10-20, до 1997 р. відбулося їхнє скорочення до 5-10. Більше 10 податкових інтервалів встановлене в Греції (15) і Люксембурзі (17). Середнє число інтервалів по країнах Західної Європи дорівнює 7.

Сукупні ставки соціальних платежів, що являють собою суму усіх видів нарахувань на заробітну плату, у 1995 р. у порівнянні з 1991 р. збільшилися для роботодавців у 8 країнах, для працівників - у 12 країнах, залишилися незмінними відповідно в 2 і 4 країнах і зменшилися в 7 країнах і в 1 країні. У 1997 р. у порівнянні з 1995 р. ставки соціальних платежів окремо для роботодавців і для працівників зросли в 7 країнах, а знизилися в 4 країнах. Середня ставка по 17 країнах Європи (без Ісландії) склала в 1997 р. для наймачів 22,4% (ріст на 0,5 пункту в порівнянні з 1991 р.) , а для працівників - 11,9% (ріст на 2,4 пункти). Незважена середня сукупна ставка виросла на 3,6 пункти і склала 34,3%. Це означає, що превалює тенденція до росту ставок соціальних платежів. Слід зазначити, що в тих 11 країнах, де соціальні податки стягуються по окремих ставках на різні потреби, ріст сукупної ставки відбувався за рахунок збільшення відрахувань на страхування безробіття при зниженні відрахувань на медичне страхування.

У зв'язку з обмеженістю наданих соціальними фондами благ у багатьох країнах (США, Сінгапур, Австрія, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Нідерланди, Люксембург і Швейцарія) існують максимальні межі заробітку, із якого стягуються соціальні внески, що знижує ступінь оподатковування високих заробітків. Межі варіюються від 23 тисяч до 88 тисяч доларів США в рік (приблизно від 1 до 3 середніх заробітних плат). У зв'язку з інфляцією і ростом заробітків ці границі, як правило, щорічно підвищуються на 5-10%, а за період 1991-1997 р. вони в середньому збільшилися в 1,6 рази.

Таким чином, розвинуті країни продовжують політику "соціальної держави", залишаючи незмінними або збільшуючи відрахування в спеціальні фонди, однак одночасно роблять спробу стимулювати збільшення доходів, знижуючи ставки власне прибуткового податку. Як видно, ставки прибуткового податку в Україні порівнянні зі ставками в найменш ліберальних у цьому відношенні країнах Північної Європи, а ставки відрахувань у соціальні фонди навіть перевищують скандинавські аналоги. При цьому невиправдано низькими залишаються рівні прибутків, що оподатковуються високими ставками. З урахуванням інфляції це приводить до щорічного падіння реальних прибутків: відповідно до підрахунків економістів програми TACIS, у 1999 році ставка податку на дохід, стягнутий з еквівалента 100 доларів, досягла рівня оподатковування... 300 доларів у 1995 році. Беручи до уваги, що за українським законодавством підприємство, бажаючи виплатити працівнику "чистими" еквівалент 100 доларів, повинно передбачити в бюджеті еквівалент ще понад 72 доларів на прибутковий податок, соціальні відрахування і нарахування на фонд зарплати, не дивно, що зарплати вважають за краще тримати низькими або виплачувати їх у "тіні", вивертаючись у всіляких схемах.

У результаті офіційна середня зарплата в Україні за підсумками 2000 року - з урахуванням зростання на 35% у порівнянні з 1999 роком - становить 296 грн. на місяць (менше 55 доларів або 60 євро) - при офіційно визнаному прожитковому мінімумі доходів понад 300 гривень. За цим показником Україна безнадійно відстає не тільки від розвинених країн, але і від сусідів у Центральній і Східній Європі, включаючи Болгарію і Румунію. За даними Дойчебанка, середня нарахована (до сплати податків) зарплата на місяць у 2000 році складала: Румунія - 135 євро, Болгарія - 143 євро, Латвія - 290 євро, Словаччина - 299 євро, Литва - 300 євро, Естонія - 340 євро, Угорщина - 357 євро, Чехія - 414 євро, Польща - 522 євро, Словенія - 925 євро (середній у Євросоюзі рівень місячної зарплати - 1852 євро). Не зайве нагадати, що рівень споживчих цін у Центральній і Східній Європі порівнянний з українським, а в деяких країнах і нижче...

Те, що необхідно стимулювати зростання доходів населення, визнається усіма - від уряду і депутатів до експертів-економістів незалежно від громадянства. Але, як уже було сказано, страх загубити існуючі доходи бюджету змушує чіплятися за грабіжницькі ставки і податкові діапазони.

Водночас давно відомо, що покладатися на обкладання доходів громадян як основне джерело прибутків можуть тільки держави з економікою, що постійно зростає, стабільною соціально-економічною ситуацією і низькою інфляцією. Тільки такі чинники дають необхідне відчуття стабільності, дозволяють витрачати значні бюджетні кошти на соціальні програми, що створює для платників податків досить ясну картину того, на що йдуть відрахування з їхніх доходів, і сприяє формуванню атмосфери солідарності і відповідальності, на відсутність якої в наших громадян так скаржаться вітчизняні податківці.



Похожие страницы: