Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Исторические личности->Биография
Тибо IV Трубадур (Тибаут, Тибальт, фр. Thibaut IV de Champagne), также известен как Теобальдо I Великий (3/30 мая 1201, Памплона — 8 июля 1253, Пампло...полностью>>
Исторические личности->Биография
Тибо V Молодой (фр. Thibaut V de Champagne, 1238(1238) — 4 декабря 1270) — граф Шампани и Бри (Тибо V), король Наваррский (Тибальдо II — Theobaldo II)...полностью>>
Исторические личности->Биография
То́да Асна́рес (исп. Toda Aznárez) (2 января 876—15 октября 958[1]) — королева Наварры, супруга Санчо I Гарсеса, регент (931—934) в малолетство своего...полностью>>
Исторические личности->Биография
Франциск (Франсуа) Феб (фр. François Phébus, исп. Francisco Febo; 1467(1467) — 30 января 1483, Памплона) — король Наварры с 1479, граф де Фуа и де Биг...полностью>>

Главная > Шпаргалка >Исторические личности

Сохрани ссылку на реферат в одной из сетей:

Українсько-російська угода 1654 – між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, умови якої містилися у "березневих статтях" Хмельницького та "Жалуваній грамоті" царя гетьманові та Війську Запорозькому від 6 квітня 1654. Передбачала збереження в Україні існуючої системи влади та управління, встановлення козацького реєстру в 60 тис. осіб, право України на зовнішні зносини, російську збройну допомогу козакам у боротьбі з Польщею. Тим самим угода оформлювала створення своєрідної конфедерації, спрямованої проти зовнішнього ворога. Розірвана у вересні 1658 козацькою Україною, розчарованою у своїх надіях досягти у конфедеративному союзі з Росією возз’єднання українських етнічних земель у межах національної держави.

75. У міжвоєнний період західноукраїнські землі знаходилися у складі трьох держав: Галичина, Волинь, Полісся та Холмщина у складі Польщі, Закарпаття — Чехословаччини, Буковина-Румунії. Соціально-економічне становище цих територій у складі вище зазначених держав було дещо різне, але мало й багато спільного. Це були в переважній більшості аграрні регіони. Близько 80 % населення західноукраїнських земель займались сільським господарством. Проведені на початку 20-х років урядами цих країн аграрні реформи принципово не змінили аграрних відносин в цих регіонах. Селяни землі не отримали. Так, 33,8 % всіх оброблюваних земель Західної України належало поміщикам, 8% державі, 2,1 % церкві, 48,8% селянських господарств мали лише 2 га землі кожне, а близько 1 мли селян були безземельні або малоземельні. На Закарпатті 74 % сільських господарств мали до 5 га землі. На Буковині було 115 тисяч безземельних і малоземельних господарств.

Значну роль у господарстві західноукраїнських земель відігравав кооперативний рух. Кількість кооперативів швидко зростала. Якщо в Галичині в 1921 році нараховувалось 580, то в 1939р. вже 4 тис. кооперативів, вони об'єднували понад 700 тис. чоловік.

Входження українських етнічних територій Північної Буковини та Бессарабії після Першої світової війни до складу Румунії та політика цієї держави щодо українців протягом більш ніж двох десятиліть наклали свій відбиток на становище краю, наслідки якого простежуються й нині.

Звичайно, становище українських земель у складі Румунії привертало увагу радянських дослідників ще 40-х рр. ХХ ст., коли Північна Буковина та Бессарабія увійшли до складу Радянського Союзу. Проте для більшості праць радянської доби характерне однобоке висвітлення проблеми, з традиційним засудженням політики Румунії як держави, яка визискувала і пригноблювала українців та інші народи. У свою чергу, приєднання краю до Української РСР подавалося виключно як позитивне явище, що сприяло національному, економічному й культурному відродженню українців.

Північна Буковина протягом І світової війни постійно була театром воєнних дій. Тому по закінченні війни у 1918 р. вона було значною мірою зруйнована і дезорганізована. Українське населення постраждало від війни найбільше. Культурна, освітня робота занепала, українська преса майже не видавалася. В роки війни тут виходили тимчасові часописи: "Нова Буковина", "Борба". У 1918 р. вони були закриті.

За підсумками війни ця територія була віддана Румунії. Але в її населених пунктах проживало близько 320 тисяч українців. У цей час посилювався утиск з боку влади щодо української мови і преси. Жорсткий, фактично окупаційний режим, заборона навіть зборів і мітингів та цензура преси в Румунії вкрай негативно позначалися на стані української преси краю. Випуск газет без дозволу влад вважався злочином, а поширення в них національно-демократичних ідей - подвійним, за це, як за зраду державі, могли присудити до страти. У 1922 р. влади розгорнули роботу по сприянню виїзду українців з Буковини та заселенню вивільненої землі румунами. Дослідник М. Лозинський у 1923 р. писав: "Українська мова не має ніяких прав, українське друковане слово загибає під особливою цензурою".

76. Гайдамаччина - це стихійний протест народних мас проти соціально-економічного та національно-релігійного гніту. Гайдамаками (від тюркського "гайде" — чинити свавілля, турбувати) польська шляхта презирливо називала учасників національно-визвольних рухів в Україні, що пожвавилися в перші десятиріччя XVIII ст. на Волині та Поділлі, а в середині століття охопили Київщину. Найбільші гайдамацькі повстання відбулися в 1732-1734, 1750 та 1768 роках. Перший значний вияв народного гніву на Правобережжі спалахнув 1734 р. Приводом до нього була боротьба шляхетських угруповань за польську корону та вступ на Правобе­режжя наприкінці 1733 р. царського війська для підтримки Августа III в боротьбі проти Станіслава Лещинського. Це спричинило чутки, що царське військо прийшло допомогти у визволенні від польсько-шляхетського панування і возз'єднанні з Лівобережжям у складі росії.

Переважно гайдамаки діяли невеликими загонами , застосовуючи тактику партизанської боротьби , стрімкі й несподіванні рейди у запорізьких степах , куди не сягала рука польских магнатів , та й чимало запорожців нелегально діяли у гайдамацьких зонах. Підтримку надавала й частина православного духовенства, яке вбачило в гайдамаках месників за кривди православної церкви і борців проти унії.Польська влада , не маючи достатньої кількості регулярного війська в Україні , зверталася по допомогу проти гайдамаків до Росії , застосовувала репресії проти запоріжців , коли ті приїздили на Правобережжя; часом польські команди , переслідуючи гайдамаків , заходили на запорізькі землі й руйнували села й зимівники.Все це загострювало взаемну ворожість.

Колії́вщина — велике національно-визвольне повстання проти польського та єврейського[1][2] гніту в Правобережній Україні 1768 року. Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта. Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху.

В лютому 1768 року під тиском російського уряду польський король Станіслав Понятовський підписав трактат про формальне зрівняння у правах з католиками віруючих православної і протестантської церков. Значна частина польської шляхти була не задоволена цим трактатом. Під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Польщі з-під впливу Російської імперії у місті Барі на Поділлі вона створила Барську конфедерацію 1768. Конфедерати стали катувати і грабувати українське населення, руйнувати православні церкви і монастирі на Київщині, Поділлі і Волині. Для боротьби з конфедератами російський уряд послав на православну Україну військо. Серед українського населення поширилася чутка, що нібито цариця Катерина ІІ видала "Золоту грамоту" з закликом знищувати польську шляхту. Все це стало безпосереднім приводом до розгортання гайдамацького повстання на Правобережжі.

Навесні 1768 року в урочищі Холодний Яр під Чигирином запорізький козак Максим Залізняк зібрав загін повстанців, які обрали його козацьким полковником. 26 червня (6 липня) гайдамацький загін вирушив у похід. Повстанське військо здобуло Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку. Сили повстанців швидко зростали. На початку червня 1768 року повстанське військо наблизилося до Умані, яка належала магнатові С. Потоцькому. Проти гайдамаків Максима Залізняка шляхта вислала полк надвірних козаків на чолі з уманським сотником Іваном Гонтою. Проте Гонта разом з козаками перейшов на бік повсталих і розпочав наступ 9(20).6.1768 на Умань. Після здобуття 10(21).6. Умані повстанські загони розташувались табором поблизу міста. Рада повстанців обрала М.Залізняка гетьманом і князем смілянським, а І. Гонту — полковником і князем уманським.

Події Коліївщини та справедлива боротьба гайдамаків відіграли значну роль у формуванні національної свідомості українського народу. Коліївщині присвятив один з своїх творів — поему "Гайдамаки" Т. Шевченко.

77. У міжвоєнний період західноукраїнські землі знаходилися у складі трьох держав: Галичина, Волинь, Полісся та Холмщина у складі Польщі, Закарпаття — Чехословаччини, Буковина-Румунії. Соціально-економічне становище цих територій у складі вище зазначених держав було дещо різне, але мало й багато спільного. Це були в переважній більшості аграрні регіони. Близько 80 % населення західноукраїнських земель займались сільським господарством. Проведені на початку 20-х років урядами цих країн аграрні реформи принципово не змінили аграрних відносин в цих регіонах. Селяни землі не отримали. Так, 33,8 % всіх оброблюваних земель Західної України належало поміщикам, 8% державі, 2,1 % церкві, 48,8% селянських господарств мали лише 2 га землі кожне, а близько 1 мли селян були безземельні або малоземельні. На Закарпатті 74 % сільських господарств мали до 5 га землі. На Буковині було 115 тисяч безземельних і малоземельних господарств.

Ситуація погіршувалася тим, що польський, румунський та чеський уряди активно переселяли своїх громадян на західноукраїнські землі. Протягом 20-х років лише польський уряд виділив на західноукраїнських землях понад 600 тис. га для майже 77 тис. своїх переселенців.

Міжвоєнний період (1921-1939 рр.) у Західній Україні позначений напруженою політичною боротьбою. У ній брали участь різні верстви населення. Політичні режими, що існували в країнах, до яких входили західноукраїнські землі (Польща, Чехословаччина, Румунія), допускали певну свободу політичної діяльності, тому політична боротьба найяскравіше виявлялася в діяльності партій.

Найбільшою політичною партією на підконтрольних Польщі територіях Західної України було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) — партія центристського спрямування, що орієнтувалася на здобуття Україною незалежності, не вдаючись при цьому до терористичних актів, на демократичний розвиток України.

Свій вплив УНДО здійснювала у товариствах "Просвіта", "Рідна школа", "Союз Українок", "Сокіл", "Луч" та інші. Його представники були обрані до польського сейму (17 депутатів) й сенату (3 депутати). Щоденні українські газети Польщі — "Діло" та "Новий час" — видавалися УНДО.

Другою за впливом була в Галичині Радикальна партія, що прагнула поєднати принципи демократичного соціалізму з перспективою національного відродження України, ЇЇ незалежного Існування. Здобуття незалежності радикали вважали необхідною передумовою земельної та інших реформ.

Таким чином, у центрі політичного життя західноукраїнського суспільства стояли такі головні питання: визначення шляхів паціонального визволення України, побудови суверенної української держави, утвердження в ній справедливого соціально-економічного ладу.

78. З приходом до влади в Росії Катерини II (1762–1796) було завершено справу, розпочату в Україні Петром I по остаточній ліквідації української автономії.

Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764–1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цього курсу у тезі імператриці: "Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все , щоб стерти з пам’яті їх та їхню добу ". І цей наказ послідовно й наполегливо втілювалися в життя наступними російськими правителями старої і нової доби понад 200 років.

Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ. Катерина II в 1775 р. дала таємний наказ генералу П. Текслі ліквідувати її. 4-5 червня 1775 р. російські війська під командуванням Текслі оточили і зруйнували Січ.

П. Калнишевський – останній кошовий отаман – капітулював і згодом був засланий царським урядом на Соловки. Калнишевський Петро Іванович (1690-180 рр.) – останній кошовий отаман запорізької Січі (1762, 174-1765 рр.), талановитий полководець і дипломат. Походив із козацько-старшинського роду Лубенського полку. Займав різноманітні посади у козацькому війську: 1752 – похідний полковник, 1754 військовий осавул, 1762 – кошовий отаман, 1763 – військовий суддя, 1764-1765 – кошовий отаман на Запоріжжі. Неодноразово їздив у Петербург відстоювати військові та адміністративно-територіальні права запорізького козацтва від зазіхань царських чиновників, дбав про розвиток хліборобства і торгівлі на Запоріжжі.

Після зруйнування царськими військами Нової Січі у 1775 р. і заслання до Соловецького монастиря (нині Архангельська обл. Росії) понад 5 років провів у жахливих умовах одиночної камери (у кам’яному мішку).

У квітні 1801 р. указом Олександра I був звільнений з монастирської в’язниці, але залишився у монастирі. Помер у віці майже 113 років. Похований на головному подвір’ї Соловецького монастиря.

Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ.

У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво – більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину – у селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові.

У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва – Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім – Малоросійське генерал-губернаторство).

У 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить "Жалувана грамота дворянству", за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї.

У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Всі органи Української держави були остаточно знищені.



Скачать работу

Похожие работы:

  1. Історія України від найдавніших часів до сьогодні. Конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... та ін. Історія України: нове бачення. Т.1. – К., 1995, – С.5-39. Толочко П.П., Козак Д.Н., Крижицький С.Д., та ін. Давня історія України. Книга 1 ,- К., 1994. Історія України ... Історія України. /Під ред. Смолія.-К.,1997.-с. 360-393. Рудич Ф. “Становлення ...
  2. Історія України. Конспект лекцій. Історія України івд найдавніших часів до сьогодення

    Конспект >> История
    ... ії НАН України, 2000. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2002. – с.41-57, 66-86. Історія України / Кер ... українських земель у складі Туреччини та Речі Посполитої; по-друге, визначити місце України у становленн ...
  3. Історія України. Соціально-політичні аспекти)

    Книга >> История
    ... історії України як науки, що досліджує генезис і закономірності становлення та розвитку українського ... ічного потенціалу України. Висновки та узагальнення по курсу. Історія України. Соціально-пол ...
  4. Історія україни Опорний конспект. Методична розробка

    Конспект >> История
    ... конспект Стародавня історія України 1. Первісні люди та спосіб їх життя Історію первісного сусп ... незалежності України ? Т Е М А 17. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ План Політичний розвиток України. Становлення владних ...
  5. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... . Єфименко О. Історія України та її народу. – К., 1992. Історія України: Вид. 3-тє / За ред. В.А.Смолія. – К., 2002. Історія України в особах: ІХ–ХV ... і, а пізніше – Литовсько-Польської конфедерації. Становлення російського етносу почалося в ход ...

Хочу больше похожих работ...