Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Право, юриспруденция
Термин «избирательная система» употребляется в двух значениях — широком и узком. Избирательная система в широком смысле слова — это весь механизм форм...полностью>>
Право, юриспруденция
Референдум — один из важнейших институтов непосредственной демократии. Он имеет преимущества перед представительной демократией, когда избранные народ...полностью>>
Право, юриспруденция
Государственный орган — это гражданин или коллектив граждан, которые наделены государственно-властными полномочиями, уполномочены государством на осущ...полностью>>
Право, юриспруденция
Глава государства – это государственный орган и одновременно высшее должностное лицо государства., представляющее государство вовне и внутри страны, о...полностью>>

Главная

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Вступ

Актуальність даної теми обґрунтовується постійно зростаючою зацікавленістю встановлення режиму власності на землю, з метою здійснення господарської діяльності фізичними і юридичними особами на земельних ділянках.

З утворенням України як незалежної держави все динамічніше розробляються та втілюються в життя реформи, спрямовані на розмежування й установлення прав власності. В основі таких реформ лежить ідея великомасштабної денаціоналізації державної власності, що означає передачу приналежних державі об’єктів у власність громадян і недержавних організацій.

Державна власність на землю перестала бути винятковою. Сьогодні існують державна, приватна та комунальна власність на землю. Земля визнана нерухомим майном, вона стала предметом купівлі-продажу, міни, дарування, іпотеки, здійснення інших угод. Право власності є найбільш повним правом на майно. За своєю правовою природою – це одне з основних речових прав. Виступаючи як об’єкт права власності, земля набуває особливих правових рис: вона стає «майном» або «річчю» – тим предметом цивільного, а тепер і земельного права, що відрізняють особливі юридичні ознаки.

Об’єктом права власності є не всі землі взагалі, а конкретна земельна ділянка. Право власності може поширюватися тільки на речі, відзначені родовими або індивідуальними ознаками.

Відповідно до земельного законодавства України право власності на землю містить у собі право володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою.

Таким чином, володіння, користування та розпорядження є невід’ємними складовими одного права – права власності.

Сучасне суспільно-правове становище в Україні характеризується тим, що земельні проблеми, і особливо проблеми права власності на землю, викликають підвищений інтерес.

Право власності на землю, яке було закріплено Конституцією України [1], виявилось однією з найбільш складних конструкцій для впровадження в українську правову дійсність.

Одним із важливих і відчутних результатів сучасних земельних перетворень є затвердження крім державної також комунальної і приватної власності на землю. З цими змінами українське суспільство опинилось перед необхідністю перегляду змісту правових інститутів, відносин і навіть світогляду. Тепер, у нових економічних та політичних умовах, не завжди легко подолати стару однобокість як у розвитку права, так і в правосвідомості. Для права власності на землю, як і для інших інститутів земельного права, сучасний період слід вважати перехідним періодом, коли встановлені основні положення, але багато норм, що роблять застосування цього інституту повноцінним і адекватним, перебувають у стадії формування.

Затвердження державної, комунальної і приватної форм власності на землю засвідчило факт про те, що ці форми власності є інститутами не лише земельного, але й цивільного права. І це є закономірним та природним для конструювання права власності взагалі. Наслідком «проникнення» цивільного права в регулювання відносин земельної власності є, в тому числі, й ускладнення ролі державних і комунальних органів в управлінні земельними ресурсами.

Якщо ж подивитись на проблему з точки зору правосвідомості, то можна побачити наступне. Незважаючи на те, що повернення землі в цивільно-правовий обіг породжує значну кількість проблем, сучасна ситуація не сприяє тому, щоб відмовлятися від погляду на землю як на майно. Світовий правовий і суспільний розвиток сформував даний інститут і відшліфував відношення до нього багатовіковою історією права. Практично в усіх державах право приватної власності на землю складає органічну частину майнових прав та всіх існуючих суспільних і економічних відносин. Свідомість світової спільноти сформовано таким чином, що присутність у праві права власності на землю – показник звичайного цивілізованого правового суспільства. Так само як показником цього є не лише констатація даного права, але й уміння регулювати його так, щоб воно не завдавало шкоди самому суспільству, природі і державі.

Враховуючи вищевикладене, розвиток права власності на землю є однією з найактуальніших тем на даний момент. Тема роботи напрямлена на розкриття стану земельного законодавства нашої держави з питання набуття права власності на земельну ділянку громадянами України, його функціональності та проблем, які існують на сьогоднішній день.

Метою роботи є виявлення та розкриття досягнень та проблемних питань Земельного кодексу України, Цивільного кодексу та інших законодавчих актів при набутті права приватної власності громадянами України.

Завдання дослідження – розкрити сутність цивільного та земельного законодавств, їх компетенцію у вирішенні питання набуття права приватної власності на земельні ділянки громадянами України та проблеми, які вони не можуть вирішити на сьогоднішній день. Прослідкувати за динамікою їх вдосконалення. .

Об’єктом дослідження є земельне законодавство України на сучасному етапі розвитку країни. Предметом є відносини, які регулює Земельний кодекс України та інші законодавчі акти у сфері набуття права власності в Україні.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ НАБУТТЯ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ

1.1. Поняття набуття права приватної власності на земельні ділянки.

Для об’єктивного та повного розкриття теми набуття приватної власності на земельні ділянки громадянами України пропоную насамперед розглянути поняття власності взагальному, як термін, та розкрити поняття власності на земельні ділянки, яке становить основу формування й розвитку земельних відносин у будь-якій суспільно-економічній формації.

Вцілому поняття власності - це економічна категорія, яка виявляється у відносинах між людьми з приводу матеріальних благ. Іншими словами - це належність у певному суспільстві матеріальних благ (цінностей) певній фізичній чи юридичній особі або ж державі чи територіальній громаді. При цьому для однієї особи належні їй матеріальні блага будуть «своїми», а для іншої - «чужими». Власність задовольняє потреби людей у матеріальних благах (засобах для існування - в житлі, одязі, їжі, транспортних засобах, зброї, знаряддях праці тощо). Відносини власності - це переважно майнові відносини, які складаються між людьми в певному суспільстві щодо конкретних майна, предметів, речей, землі, а також результатів інтелектуальної власності.

Структура власності розкривається через такі економічні елементи, як володіння, користування і розпорядження.

Володіння - суспільно-економічне ставлення певної особи до наявного у неї майна, панування над ним, коли в стосунках з іншими людьми ця особа ставиться до певного майна як до «свого».

Користування - означає виробниче чи особисте споживання засобів і виробництва продуктів, землі, інших об'єктів природи, використання рухомого чи нерухомого майна для задоволення своїх життєвих потреб. При цьому використання нерухомого майна завжди пов'язано з використанням земель, на яких розташована нерухомість.

Для розпорядження характерним буде визначення, вирішення долі майна, земель, інших матеріальних об'єктів, наявність управлінських і розпорядчих аспектів майнових та земельних відносин. Власник вирішує, як вчинити з належними йому майном чи земельною ділянкою, як їх набути або позбутися, яким чином і з якою метою використати. За його бажанням майно, земельна ділянка переводяться з одного економічного стану в інший. При цьому власник розпоряджається своїм майном, земельною ділянкою самостійно, незалежно від волі інших осіб.

Виходячи із вищевикладеного, можна зробити висновок, що право власності на землю - це врегульовані нормами земельного та інших галузей права суспільні відносини щодо володіння, користування й розпорядження земельними ділянками, суб'єктами яких є громадянин України, юридичні особи, територіальні громади та держава. Такий же зміст цього поняття визначено й статтею 78 Земельного кодексу України [2].

За своєю природою право власності на землю є одне із основних майнових прав. Виступаючи як об'єкт права власності, земля отримує особливі правові ознаки: вона стає «майном», тобто тим предметом цивільного, а тепер і земельного права, який відрізняють особливі юридичні ознаки.

Сучасне суспільно-правове становище в Україні характеризується тим, що земельні проблеми, і особливо проблеми права власності на землю, викликають підвищений інтерес.

Право власності на землю, яке було закріплено Конституцією України, виявилось однією з найбільш складних конструкцій для впровадження в українську правову дійсність.

Одним із важливих і відчутних результатів сучасних земельних перетворень є затвердження крім державної також комунальної і приватної власності на землю. З цими змінами українське суспільство опинилось перед необхідністю перегляду змісту правових інститутів, відносин і навіть світогляду. Тепер, у нових економічних та політичних умовах, не завжди легко подолати стару однобокість як у розвитку права, так і в правосвідомості. Для права власності на землю, як і для інших інститутів земельного права, сучасний період слід вважати перехідним періодом, коли встановлені основні положення, але багато норм, що роблять застосування цього інституту повноцінним і адекватним, перебувають у стадії формування.

Затвердження державної, комунальної і приватної форм власності на землю засвідчило факт про те, що ці форми власності є інститутами не лише земельного, але й цивільного права. І це є закономірним та природним для конструювання права власності взагалі.

Якщо ж подивитись на проблему з точки зору правосвідомості, то можна побачити наступне. Незважаючи на те, що повернення землі в цивільно-правовий обіг породжує значну кількість проблем, сучасна ситуація не сприяє тому, щоб відмовлятися від погляду на землю як на майно. Світовий правовий і суспільний розвиток сформував даний інститут і відшліфував відношення до нього багатовіковою історією права. Практично в усіх державах право приватної власності на землю складає органічну частину майнових прав та всіх існуючих суспільних і економічних відносин. Свідомість світової спільноти сформовано таким чином, що присутність у праві права власності на землю – показник звичайного цивілізованого правового суспільства. Так само як показником цього є не лише констатація даного права, але й уміння регулювати його так, щоб воно не завдавало шкоди самому суспільству, природі і державі.

Традиційно право власності на землю розглядається у суб'єктивному та об'єктивному розумінні. У суб'єктивному розумінні право власності на землю - повноваження (правомочності) суб'єктів по відношенню до землі (земельної ділянки) як об'єкта права. Частина перша статті 78 Земельного кодексу України визначає право власності на землю як «право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками» (див. також статтю 317 Цивільного кодексу України [3]).

Але, разом з тим, будь-яка сума правомочностей не може пояснити право власності. Очевидно, необхідний інший підхід.

Частина перша статті 316 Цивільного кодексу України визначає право власності загалом як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Таке визначення є більш вдалим, ніж визначення права власності через набір правомочностей, проте воно не відбиває всіх істотних ознак права власності і, фактично, охоплює всі речові права.

З метою відмежування права власності на землю від інших речових прав, з урахуванням наведеного вище право власності на землю (земельну ділянку) слід визначати як право найбільш повного панування над землею (земельною ділянкою), з обмеженнями, встановленими законом або договором, яке особа здійснює за власною волею, незалежно від волі інших осіб.

Визначення ж права власності на землю у об'єктивному розумінні формулюється лише у правовій доктрині (в законодавстві воно відсутнє).



Похожие страницы:

  1. Аграрне право України (4)

    Книга >> Право, юриспруденция
    ... та її визначення пропонує В. К. Гуревський. Однією з проблем правової регламентації права приватної влас­ності на землю сьогодні є відсутність у земельному законодавстві України ...
  2. Земельне право. Земельне право як галузь права

    Конспект >> Право, юриспруденция
    ... ість купівлі – продажу земельних ділянок. Ч.1 ст.131 ЗК України передбачає можливість набуття права власності на земельні ділянки на підставітаких цив ...
  3. Екологічне право України (2)

    Шпаргалка >> Право, юриспруденция
    ... законодавства про охорону навколишнього природного середовища; ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та ... дчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на пі ...
  4. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... безвладного» та «вільного радянського ладу», тобто самоврядування. Вирішення земель­ного питання передавалося ... приватні руки на правах оренди, тобто вони продовжували належати державі. Важка промисловість ... на боротьбу мільйони людей. 2,5 млн. громадян України ...
  5. Державне управління. Відповіді на іспит

    Шпаргалка >> Политология
    ... онування, розвиток приватної власності, місцевого ... України, належить вирішення питань: забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян ... законодавства поліпшення житлових умов, надається земельна ділянка та безвідсотковий кредит на ...

Хочу больше похожих работ...