Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

Социология->Реферат
Отличительная черта российской социологии - ее исключительное влияние на общественную и политическую жизнь История не знает другого такого подчинения ...полностью>>
Социология->Сочинение
Сразу же отвечу на вопрос темы, я не согласна с тем, что «дети перестройки» - «потерянное поколение» Начну с позитивной точки зрения защищать свою мыс...полностью>>
Социология->Реферат
Существенным приобретением современного отечественного образования являются широкие возможности всестороннего исследования разнообразных тенденций и н...полностью>>
Социология->Курсовая работа
Актуальность данной работы определяется возрастающим количеством коммуникаций в общественной и деловой жизни и необходимостью их детального исследован...полностью>>

Главная > Реферат >Социология

Сохрани ссылку в одной из сетей:

2.2 Общинно-родові форми допомоги й захисту в рамках роду, сім’ї, поселення

Існували як індивідуальні, так і колективні форми підтримки та захисту.

Допомога надавалась людям похилого віку, сиротам, вдовам (індивідуальна форма захисту), а також родині, сусідській громаді, цілому роду (колективний захист).

Турбота про перестарілих на ранніх етапах суспільних відносин не проявлялась. Існує твердження (проф. Горілий А.Г.), що серед наших давніх предків існував інфатицид (узаконене вбивство) і стосовно дітей, і стосовно старих. Пізніше до визначення “старий” додається “мудрий” і до них з’являється шанобливе і турботливе ставлення.

Форми підтримки людей похилого віку були різні. Якщо на допомогу не приходила родина, то піклування про них брала на себе громада. Вона могла прийняти рішення про спеціальне відведення перестарілим земель, що давало можливість заготівлі сіна. Якщо ж старенькі були зовсім немічними, вони доглядалися громадою. Похилу людину визначали на постій (харчування, проживання) на декілька днів до різних членів громади. Такий вид допомоги став своєрідною суспільною повинністю.

Не менш цікаві підходи до підтримки склались у ставленні до дітей-сиріт. Проводилось усиновлення дітей всередині родової общини, так зване “приймацтво”. Приймали в родину сироту, зазвичай люди старшого віку, коли їм вже важко було самостійно вести господарство або коли вони не мали спадкоємців. Прийнятий у сім’ю повинен був шанувати своїх нових батьків, справлятися з господарством і т.д.

Інша форма підтримки сироти громадська допомога. Вона за характером збігалася з допомогою немічним старцям. Дитина переходила з хати до хати на годування. Сироті могли призначити “громадських” батьків, які брали його на утримання. Проте, якщо сирота мав господарство, громада протидіяла усиновленню. Такі сироти називалася вихованцями.

Виникли форми допомоги вдовам. Їм надавали допомогу продуктами, що проходило, як правило, після збору урожаю. Сільська община надавала вдовам також землю. На них поширювались такі ж форми мирської опіки, як на перестарілих.

2.3 Господарські форми допомоги та взаємодопомоги

У їх основі лежить “усяка взаємовиручка”, у вужчому, економічному розумінні форма обміну, що зародилася у первісній громаді з появою у ній розподілу за працею та особистою власністю. Ранні форми допомоги та взаємодопомоги (реципрокації) первісно мали ритуальний характер і до ХІХ ст. зберігалися у вигляді народних свят. Найдавніші слов’янські свята дослідники пов’язують з чотирма порами року, кожному з яких відповідали свої братчини, вечорниці, бесіди. Зазвичай ці свята пов’язували з ритуальним персонажем Ярилою, який уособлював родючість, врожай.

Практикувались різні форми селянських “помочей”. При всій їх різноманітності вони мали певний сценарій, в якому зберігались рештки магічних аграрних культів.

Серед різних видів “помочей” як специфічної форми групової підтримки можна виділити обов’язкові позасезонні і сезонні. Перші були обумовлені екстремальними ситуаціями, наприклад, пожежами, повенями, масовим падежем худоби. Особливою формою підтримки були “наряди громадою”, вони проводились в сім’ї, коли дорослі її члени були хворими.

Сусіди приходили, щоб розтопити піч, нагодувати худобу, доглянути дітей. Обов’язковими були “помочі” при побудові хати, зборі урожаю. При колективних “помочах” відбувався поділ праці, де певні види робіт виконували представники різних вікових та статевих груп: чоловіки, наприклад, орали, жінки боронували, старці сіяли.

Однією з активних форм допомоги були толоки. Вони були одночасно і формою сумісної діяльності, і формою допомоги бідним селянам, включаючи в себе спільну обробку землі, перевезення сіна, хліба, будівництво хати, млина тощо. Часто збиралися на толоку з економічних міркувань. Наприклад, саме з цих мотивів жінки ходили разом м’яти льон : щоб не топити в стодолі по кілька разів на одному обійсті. Своєрідною формою толоки були складчини спільна годівля і спільна заготівля кормів для худоби.

Ще один вид господарської допомоги спільне використання робочої худоби, коли обробка землі здійснювалася “найманими волами”. Тут передбачався взаємний обмін послугами, коли одна і та ж особа їх і надавала, і приймала.

Розділ 3. Суспільна допомога українців у VІІІ-ХХ ст

3.1 Суспільна опіка на територіях підросійської України

За результатами Переяславської угоди 1654 року майже всі українські землі на засадах автономії увійшли до складу Росії. Але після російсько-польської війни 1660-1667 рр. відбувся територіальний поділ України.

Під польську сферу впливу відійшли західноукраїнські землі (Східна Галичина і Волинь) та Правобережжя. За Росією закріплювались Лівобережжя з Києвом, території Запорізької Січі, Слобідська Україна. Після третього поділу Польщі (1795 р.) до Росії приєдналося Правобережжя.

Економічний розвиток України в першій половині XIX ст. характеризувався розкладом феодально-кріпосницької системи. У цей період сільське господарство було головним сектором економіки. В аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. Для задоволення у грошах своїх потреб, які весь час зростали, поміщики посилювали панщину та скорочували селянські наділи, що призводило до розорення селянства і деградації поміщицьких господарств. Процес розорення охопив не лише середні й дрібні поміщицькі господарства, а й латифундії земельних магнатів, у тому числі нащадків козацької старшини. Так, полтавський поміщик С.Кочубей заборгував кредитним установам майже 1 млн. крб. Значну частину свого майна розпродала родина О.Розумовського сина останнього українського гетьмана.

Основними групами селянства в той період були поміщицькі (кріпосні) та державні селяни. Відробіткова, грошова і натуральна ренти були основними формами експлуатації селян. Важким тягарем на їх плечі лягали державні повинності, насамперед рекрутчина. Погіршувалося їх правове становище. Поміщики втручалися у родинне життя, продавали і міняли підлеглих, розлучаючи членів їх сімей, могли позбавити майна тощо.

У першій половині XIX ст. відбувається перехід господарської діяльності на засади товарності та підприємництва. 3 проникненням капіталізму в сільське господарство поглиблювалась соціальна диференціація українського селянства.

У районах аграрного перенаселення зростала кількість сільських пауперів (жебраки, позбавлені будь-яких засобів існування), які в пошуку заробітків йшли у степові райони, формуючи ринок робочої сили. Далеко не рідкісним явищем було розорення латифундій земельних магнатів. З іншого боку, створювалась заможна. сільська верхівка, яка, накопивши певний капітал, вкладала його в промислові підприємства, торгівлю, купувала й орендувала землю. Такі соціальні прошарки виникли насамперед серед державних селян, особливо нащадків колишніх козаків, однак були вони й серед кріпаків. Наприклад, колишні селяни-кріпаки Симиренки та Яхненки започаткували династію українських промисловців-мільйонерів. У 1861 р. їм належало нерухомого майна на суму майже 4 млн. крб. Інший мільйонер Артем Терещенко родоначальник династії відомих цукрозаводчиків виходець із козацького роду.

Така динаміка перетворень “багатство – бідність” є дуже важливим матеріалом для соціальних працівників, які досліджують причини злидарства й убогості та шляхи запобігання такому соціальному лихові.

Цілком очевидно, що увійшовши до складу Росії, Україна зазнала впливу законопроектів та реформ у справі опіки нужденних, прийнятих російськими царями та урядовцями. Органами, які надавали соціальну допомогу, були створені ще царицею Катериною, прикази суспільної опіки.

Проте вони не могли задовольнити потреби населення і не тільки через нестачу засобів і недосконалість адміністративно-господарської системи, цьому сприяла і погана слава закладів суспільної опіки.

Окремо варто зупинитися на діяльності церкви та монастирів у справі соціальної допомоги.

Факти переконують, що церква в Україні використовувала далеко не всі свої можливості для організації широкомасштабної милосердної роботи. Навіть монастирі середнього статку і заможні здебільшого піклувалися виключно про власне матеріальне благополуччя. Так, братія Сатанівської та Барської обителів “опікувалася” місцевими жебраками лише в тому плані, що змушувала їх ділитися своєю “виручкою”. У 1770-1771 рр. мав місце обурливий випадок, коли монахи Кирилівського монастиря відмовились пожертвувати своїм майном та спокоєм для організації боротьби з епідемією чуми, чим залишили в киян про себе недобру пам’ять (6, 257).

Дуже часто якраз бідні монастирі ставали притулком для кволих, убогих і самотніх.

Звичайно, не всі монастирі мали однакові можливості чи докладали однакових зусиль у галузі благодійництва. Організація лікарень і притулків вимагала певних матеріальних витрат, які були посильними не для кожної обителі. Не могли, скажімо, дозволити собі такі витрати православні монастирі Придніпров’я, які самі нерідко перебивались на милостині. Натомість монастирі окремих католицьких орденів завойовували в населення добру репутацію своєю турботою про знедолених.

Упродовж ХVШ – поч. XIX ст. на Правобережжі з’явилось близько десяти монастирів сестер милосердя. Один такий монастир, наприклад, заснував у 1766 р. у Житомирі київський єпископ Йосип Залуський, а на початку XIX ст. у Кам’янці-Подільському створили свій осідок візитки жіночий чернечий орден. Монастирський статут вимагав від візиток, щоб вони займалися доглядом за хворими та підтримували бідних.

Найбільше шпиталів, тобто притулків для убогих, сиріт і калік у другій половині ХVШ ст. існувало на Лівобережжі та Слобідській Україні. Відкривалися вони при храмах, монастирях. За неповними даними, лише на Слобожанщині у містах, містечках, селах і слободах їх тоді налічувалось близько 40, причому в окремих поселеннях їх існувало по декілька (в Охтирці 4, в Ізюмі та Лебедині – 3) (6, 256-257).

При монастирях не лише відкривались лікарні, але й вивчались лікувальні властивості трав, розвивались народні методи лікування, лікарські сади та городи. Так, на Полтавщині вирощуванням лікарських рослин займалися ченці Геннадій та Онуфрій (м. Лубни).

Завдяки державному втручанню активізувалась освітянська діяльність церкви.

У 60-70 рр. XIX ст. у Росії відбулись важливі реформи, які справили вплив на розвиток промисловості, сільського господарства, а також культури та соціальної допомоги на українських землях.

Скасування кріпосного права (1861 р.) стало своєрідним ключем до модернізації Російської імперії. Таке радикальне перетворення в аграрному секторі вимагало термінових змін та зрушень в інших сферах суспільного життя, які б дали можливість гармонізувати та стабілізувати ситуацію.

У комплексі реформ Олександра П після скасування кріпосного права провідне місце належало земській, судовій та військовій. Земська реформа (1864) передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління – земств. Земські установи були створені в усіх губерніях України, крім Правобережжя (там вони були запроваджені лише у 1911 р.). Земським органам належала повнота влади у справі суспільної опіки .

Царські реформи багато важили для України. Вони законодавчо закріпили громадянські права населення, розширили його можливості брати активну участь у підприємницькій і торговельній діяльності, сприяли розвитку народного господарства.

У другій половині ХІХ ст. суттєво змінюється й управління соціальним захистом. Функції нагляду за суспільною опікою залишаються за Міністерством внутрішніх справ; хоч у більшості губерній його здійснювали земські та міські установи, що стали правонаступниками приказів суспільної опіки на місцях. Але в деяких губерніях, де ще не було земських установ, продовжували функціонувати прикази. Державна фінансова підтримка (на кінець XIX ст.) закладів опіки вперше набувала систематичного і регулярного характеру.

Виявились нові категорії непрацездатних осіб суспільної опіки: незаконнонароджені немовлята і підкидьки, що потребують загального і амбулаторного лікування, прокажені, хронічні хворі, божевільні, безробітні, сім’ї солдатів, призваних на дійсну службу. А згідно з Лікарським статутом суспільна опіка мала стосуватися породіль, тимчасово безпритульних неповнолітніх, осіб, покусаних скаженими тваринами, алкоголіків. Але коло клієнтів суспільної допомоги залежно від місцевих умов могло звужуватися або розширюватися, бо єдиної думки з цього приводу у суспільстві не було. Так, Київське земство було проти обов’язкового опікування дітьми епілептиків, особами, що відбували покарання, волоцюгами. Деякі вважали за необхідність ними піклуватися.

Як уже зазначалося, в пореформений період у губерніях склалася подвійна система управління суспільною опікою через прикази суспільної опіки (стара форма) і через земські установи (нова форма). Порівнюючи приказну і земську системи опіки, можна відзначити, що останні були мобільніші і мали розгалужену мережу послуг, отже, були прогресивніші. У 90-ті роки ХІХ ст. земська система у 1,5 рази перевершувала всю приказну дореформену систему в усіх 55 губерніях за кількістю установ. Крім того, вона надавала і ширшу систему допомоги, що включала нові форми опіки.

Основні напрями соціальної діяльності земських органів.



Похожие страницы:

  1. Національна символіка України

    Реферат >> Политология
    ... формі тризуба, синьо-жовті прапори, національний гімн «Ще не вмерла Україна» — національними чи нац ... Інституту суспільних наук ... Український герб і прапор». Як національний прапор українського народу ... був самобутнім знаком ... флаги «Вільной України». ... допомогою ...
  2. Національно-культурне відродження українців Донбасу в 1989-2009 рр.

    Дипломная работа >> Социология
    ... Української Держави, національний ренесанс українського ... Основними формами протесту ... формуватися і суспільно-політичн ... національно-культурною самобутності ... щення. Для допомоги п.Л.Громовому ... Сімейний побут і звичаї українського народу. Етнографічний нарис. – ...
  3. Міжвоєнний період в історії українського народу

    Лекция >> История
    ... зведені у грошову форму. Держава за ... могло надати допомогу. Не можна ... Україні вигляду "українізації". В Україні вона стала помітним явищем суспільно ... і самовираження українського суспільства. 1920 ... вираження національної самобутності свого народу. На Україні з’ ...
  4. Шпоры Початки людської цивілізації на терені України

    Реферат >> Астрономия
    ... національною са­мобутністю народу, чи рятувати національну самобутн ... форма збереження національної ідентичності укра­їнського народу в умовах іноземної окупації, національного ... України. Питання про збройну, допомогу Укра ... , різних фор­мах суспільно-політичного ...
  5. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... Україні було намагання ліквідувати прояви національної самобутності, назавжди зламати волелюбний дух її народу ... однією з нових форм суспільно-політичної ... національно-культурне відродження українського народу, функціонування української мови в усіх сферах сусп ...

Хочу больше похожих работ...