Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

История->Реферат
Дмитрий Астрахан родился в семье ленинградских историков — Ханана Марковича Астрахана и Сусанны Марковны Маневич, выходцев из Беларуси[2]. Он был млад...полностью>>
История->Реферат
Дочери: Ирина Аугшкап (в замужестве Серова) — актриса Московского государственного театра «Ленком» и Татьяна Аугшкап — актриса Московского академическ...полностью>>
История->Реферат
В.) Молчалин («Горе от ума» Грибоедов А. С.) Репетилов («Горе от ума» Грибоедов А. С.) Джордж Осборн («Ярмарка тщеславия» по Теккерей У. М.) Йозеф («Н...полностью>>
История->Реферат
Там играл русского графа Ивана Тургенева в спектакле «Я пришел дать вам волю». Спустя год перешел в Театр-студию «Сфера». В 1988 году вошел в труппу Т...полностью>>

Главная > Конспект >История

Сохрани ссылку на реферат в одной из сетей:

За офіційними радянськими даними, в 1950 р. Україна вже виробила 47,8% всесоюзної продукції чавуну, 30,6 – сталі, 33,2 – прокату, 53 – залізної руди, 30 – вугілля, 38,4 – металургійного устаткування, 71,6 – цукру. Продукція с/г України в 1950 р. – дорівнювала тільки 91% проти стану 1940 р., відповідно легка промисловість лише 79% рівна 1940 р. Промислове виробництво на Україні в 1950 р. перевищило рівень 1940 р. на 15%. Однак це не привело до суттєвого підвищення життєвого рівня народу, оскільки тоталітарний режим традиційно нехтував випуском товарів широкого вжитку.

У серпні 50 – х рр. УРСР відігравала одну з головних ролей у єдиному господарчому механізмі країни. Вона перетворилася на потужну металургійну і паливну базу СРСР, стало одним з найрозвинутіших районів машинобудування.

У 1957 р. за кількість виробництва чавуну на душу населення України випередила всі капіталістичні держави світу. За видобутком вугілля вона вийшла на 2 місце у світі, а за виробництвом сталітретє. Однак паралельно зростанню індустріальної могутності в Україні поглиблювалися і дедалі більше виявлялися негативні тенденції, які набували рис хронічності.

По – 1-е, це помітне відставання від провідних капіталістичних країн у якісних показниках – затратах матеріальних і трудових ресурсів тощо.

По – 2-е, диспропорційне, безсистемне моделювання економіки України, перенасиченими її промисловими підприємствами.

По – 3-е, зниження темпів зростання продуктивності праці в промисловості тощо. Першочерговим завданням в таких умовах було прискорення науково – технічного прогресу, здійснення значних структур зрушень у технології, організації та управлінні виробництвом. Крім цього, потрібно було вирішити ще два завдання: нагодувати, одягти людей і зміцнити оборону країни.

Відбудова народного господарства України суттєво відрізняється від відбудовчих процесів країн Заходу. Збитки України від війни, були значно більшими ніж в західних кранах. Поглибив ситуацію голод 1946 – 1947 рр. Відбудова в Україні здійснювалася власними силами без зовнішньої допомоги, а в західні країни активно використовували асигнування, що надходило від США відповідно до “плану Маршала ”. Характерними рисами відбудовчих процесів в Україні були пріоритетний розвиток важкої промисловості, активна роль командної системи, значна заангажованість в економічній сфері ідеологічного фактору.

Після визволення України від нацистів на Західній Україні продовжилася радянізація, перервана війною. Як зазначав історик О. Субтельний продовжився процес приведення західних українців у відповідність з радянською системою та їхніми співвітчизниками. З цією метою у Західній Україні швидкими темпами мали бути здійснені індустріалізація, колективізація, культурна революція, утвердження влади органів диктатури пролетаріату.

Всі ці процеси і мали створити умови для остаточної інкорпорації (включення до складу) західноукраїнського регіону до СРСР. Був проголошений курс на реконструкцію й розвиток як традиційних для регіону галузей промисловості (нафтовидобувна, газова та інші) так і нових (машинобудівна, приладобудівна, металообробна).

Пройшла докорінна модернізація економічного потенціалу регіону. За роки четвертої п’ятирічки у західних областях України були відбудовані та споруджені понад 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Обсяг валової продукції промисловості протягом 1946 – 1950 рр. зріс у 3,2 рази.

Процес індустріалізації тут мав свої особливості.

По – 1-е, значно вищі, ніж у східних регіонах УРСР темпи промислового розвитку. Якщо 1940 р. підприємства західних областей становили 4,7% – загальної кількості підприємств України, то 1949р. вже 12,6% (у важкій промисловості – відповідно 8,1 і 16,8%).

По – 2 – е, суттєві якісні зміни у традиційних галузях західноукраїнських земель. продукція лісової промисловості стала базою для розвитку місцевих галузей – деревообробної, паперової, хімічної.

По –3 – е, поява нових галузей промисловості: машинобудівної та приладобудівної – на Львівщині; взуттєвої та трикотажної – у Прикарпатті; рибопереробної – в Ізмаїльській обл. та ін.

По – 4 – е, відкриття у західноукраїнському регіоні значних родовищ корисних копалин: 1946 – 1949 рр. у Дрогобицькій області розвідані газові родовища, які мали союзне значення. У 1948 р. завершено будівництво найпотужнішого у ті часи в Європі магістрального газопроводу Дашава – Київ, а 1951 р. газ з Західної України почала отримувати Москва.

Економічна модернізація вимагала значної кількості освічених, кваліфікованих робітників. Тому велика увага приділялась питанням освіти.

У 1950 – 1951 навчальному році у школах західних областей вже працювало понад 60 тис. вчителів (в 6 раз більше ніж у довоєнний період). Початковою освітою було охоплення всіх дітей шкільного віку. Наприкінці 1950 р. тут функціонувало 25 вузів – 1,5 рази більше, ніж у 1940 р. кількість студентів збільшилася у 10 разів.

З 1953 р. навчання у всіх вузах західноукраїнських областей велося переважно російською мовою, що призводило до русифікації населення.

Особливістю політичного життя у Західній Україні було формальне представництво у владних структурах місцевого населення, яке, як правило, висувалося на другорядні посади і могло певною мірою активно впливати на розвиток подій лише на рівні села або району. 1950 р. із 23 тис. членів львівської обласної організації КП(б)У місцеве населення становило лише 10%.

В свою чергу у номенклатурі обкомів партій Західної України, місцеві працівники становили тільки 12,1%. Причина: недовіра КП(б)У.

Радикальні зміни відбулися і у сільському господарстві західноукраїнських земель. Ще 1944 р. було відновлено процес примусової форсованої колективізації. На початку 1946 р. у Західній Україні налічувалося 158 колгоспів, 1950 р. – 7190 (колгоспи за одними джерелами об’єднували 93%, а за іншими 98% селянських господарств).

На початку 50 – х рр. суцільна колективізація у західноукраїнському регіоні була в основному завершена.

Діяльність українських і польських політичних партій, громадянських організацій, наукових, торговельних, промислових товариств і установ було заборонено.

Переважними методами здійснення соціалістичних перетворень стали тиск, терор, масові репресії, депортація населення. З метою остаточного знищення опору нововведенням з боку західноукраїнського населення, сталінський тоталітарний режим повів активну боротьбу проти УГКЦ, яка була одним із важливих чинників суспільно – політичного життя цього регіону.

Після смерті А. Шептицького (1.11.1944 р.) пішли арешти українців й розстріли ієрархів церкви, священників. На довголітнє заслання до концтабору було відправлено нового митрополита Й. Сліпого. У 1946 р. (8 – 10.03.) був проведений інспірований органами КДБ т. зв. Собор греко-католицької церкви, який підпорядкував її російській православній церкві, скасувавши Берестейську унію 1596 р. однак значна частина духовенства і вірних противилась цьому неканонічному акту і продовжувала таємно дотримуватись греко-католицьких обрядів.

Активну боротьбу у підпіллі продовжувала ОУН, яка діяла паралельно з УПА. Боротьба УПА, яку підтримували широкі верстви місцевого населення, набула з боку НКВД тотального характеру і велось надзвичайно жорстоко. Між 1946 і 1949 рр. було вислано до Сибіру близько 500 тис. західних українців. З метою дискредитації повстанців, спеціальні загони НКВС переодягалися у форму УПА, грабували, ґвалтували і мордували українських селян. Однак УПА продовжувала боротьбу, розділяючись на малі, більш рухливі загони, про спорядочні дії яких радянські джерела інформували навіть у 1956 р. УПА діяла також у т. зв. Закерзонні – на території Посяння, Холмщини, Лемківщини. У квітні – серпні 1947 р. в результаті кривавої операції “Вісла”, проведеної польським урядом, було знищено значну частину, бійців УПА, а більшість 140,5 тис. осіб українського населення повністю виселено з рідної землі і розселено по всій Польщі. В результаті ослаблення УПА, радянський режим зумів повністю завершити колективізацію на Західній Україні усіх 1,5 млн. селянських господарств.

У серпні 40 – х рр. українське населення Закерзоння стало жертвою насильницької депортації, яке до середини 1946 р. здійснювалося у напрямку УРСР, а з квітня 1947 р. – у глиб Польщі. Суттю операції “Вісла” було “очищення” території Південно – Східної Польщі від автохтонного українського населення та цілковита асиміляція українців – переселенців у польському середовищі.

Процес консервації тоталітарного режиму в СРСР у повоєнний період вимагав остаточного утвердження сталінської ідеологічної доктрини, саме тому в цей час, з одного боку, активізується пропагандистська обробка населення, з іншого – посилюється тиск на інтелігенцію. Все, що виходило за межі офіційної доктрини, чи брало під сумнів її постулати, категорично відкидалося системою. Цим обґрунтовувався процес боротьби не тільки проти “націоналізму”, а й проти “космополітизму” та “низькопоклонства” перед Заходом.

У 1946 р. побачила світ сумнозвісні постанови ЦК ВКП(б). Про журнали “Звезда” і “Ленінград” спрямовані проти творчості А. Ахматової і М. Зощенка. Про кінофільм “Большая жизнь” та ін., що стали “бойовою програмою” нової ідеологічної атаки. Цього ж 1946 р. ЦК КП(б)У ухвалив кілька постанов “Про перекручення і помилки у висвітленні української літератури в ,, Нарисі історії української літератури”, “Про журнал сатири і гумору “Перець”, “Про журнал “Вітчизна” та інші. У всіх цих постановах, як правило, містилося три тези: 1) критика націоналізму; 2) вказівка на недостатнє висвітлення у художній творчості проблем сучасності; 3) заклик до розгортання більшовицької критики і самокритики. Почалася чергова компанія морально – політичного тиску на суспільство, керована тодішнім головним ідеологом А. Ждановим. Перший її етап в Україні проходив під гаслом боротьби проти “націоналізму” і наступив він після вересневого 1947 р. пленуму правління Спілки письменників України . Відверто публічному цькуванню і прямому звинуваченню у “націоналізмі” було піддано М. Рильського (“Мандрівка в молодість”, “Київські октави”), Ю. Яновського (роман “Жива вода”), І. Сенченка (повість “Його покоління”), О. Довженко (кіносценарій “Україна в огні”) та інші.

Після того як КП(б)У знову очолив Л. Каганович у 1947 р. атмосфера ідеологічної нетерпимості стала ще чіткішою. Так виступаючи у серпні 1947 р. на нараді молодих письменників у ЦК КП(б)У він заявив: “Ми не зуміємо виховати когорти молодих письменників без критики старих”.

У серпні 1947 р. ідеологічній атаці була піддана велика група науковців республіки. ЦК КП(б)У ухвалює постанову “Про політичні помилки і незадовільну роботу інституту історії України академії наук УРСР”. Різкій критиці були піддані праці С. Білоусова, К. Гуслистого, М. Петровського, М. Супруненка, Ф. Ястребова та інші.

Другий етап кампанії морально – політичного тиску на суспільство відкриває розгорнута наприкінці 1948 р. боротьба проти “низькопоклонства” перед Заходом, а згодом – і проти “космополітизму”. Сигналом атаки проти космополітів стала редакційна стаття “Про одну анти терористичну групу театральних критиків” (газета “Правда”, січень 1949 р.).

Літературні та театральні критики Борщагівський, Гозенпуда і інші отримали призвісько “безрідних космополітів”.

Монополія влади на визначення пріоритетних напрямів у науці, на тотальний ідеологічний контроль чітко простежується в процесі дискусій.

Прикладом диктату в науці стала сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук (серпень 1948 р.), яка піддала нищівній критиці генетику. Жертвами “ лисинківщини ” стали: академік М. Гришко, проф. Гершензон, Л. Дегоне, І. Поляков та інші.

Приводом до нової хвилі критики творчої інтелігенції стала опублікована в газеті “Правда” стаття, від 2.07.1951 р. “Проти ідеологічних перекручень у літературі”. У якій вірш В. Сосюри “Любіть Україну”, написаний ще в 1944 р. називався “в основі своїй ідейно порочним твором”, під яким могли підписатися Петлюра, Бандера; М. Рильському нагадували про “серйозні ідеологічні помилки”, гострій критиці піддавалася опера К. Данькевича “Б. Хмельницький”.

Пошуки ідеологічних відхилень призвели до нападок не тільки на діячів української чи російської, а й єврейської культури. Багато єврейських письменників, вчених, художників було репресовано за звинуваченням у “космополітизмі”. Була навіть сфабрикована “Змова” єврейської інтелігенції, в якій планувалося за допомогою “міжнародного єврейства” заволодіти Кримом і відокремитись від Радянського Союзу.

З 1946 по 1951 рік було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань. Незважаючи на те, що у більшості випадків об’єктом нападок була та чи інша частина інтелігенції, справжньою мішенню для тоталітарного режиму було все суспільство. Саме у цьому контексті слід сприймати заяви Л. Кагановича про те, що кожен випадок невиконання планових завдань у промисловості й сільському господарстві розглядатиметься як прояв українського буржуазного націоналізму.



Скачать работу

Похожие работы:

  1. Історія України. Конспект лекцій. Історія України івд найдавніших часів до сьогодення

    Конспект >> История
    У конспекті лекцій висвітлено історію України від найдавніших часів до сьогодення. На основі джерел та аналізу історіографії авторським ... і археологічними дослідженнями. Тож сьогодні дослідники визнають роль “варязького ...
  2. Історія української культури. Конспект лекцій

    Конспект >> Культура и искусство
    ... модерном та залишається актуальним і до сьогодні. Для нього властивий розрив із ... організація. Запишіть до конспекту найбільш відомі стоянки ... ін. – Львів, 1992.  Історія України: Курс лекцій: У двох книгах. – Книга 1. Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття ...
  3. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... історію його предків від найдавніших часів до наших днів. Предметом цієї науки є провідні тенденції етногенезу укра ... . Історія України в особах: ХІХ–ХХ ст. – К., 1995. Історія України в особах: Литовсько-польська доба. – К., 1997. Історія України: Курс лекц ...
  4. Конспект лекцій з педагогіки

    Конспект >> Педагогика
    ... сторію становлення і розвитку педагогіки й утворення з найдавніших часів і до нового часу. План Виховання і школа до ... мысли. -М., 1995 Лекція 3. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОЇ ... ХVI в. у містах України на базі ремесленнических цехів ... ість і сьогодні. КОНТРОЛЬНІ ...
  5. Історія педагогіки. Навчальний посібник

    Книга >> Педагогика
    ... програм і конспектів уроків. Конспект показувався наставнику- ... найдавніших часів” містить коротку історію України, географічні описи укра ... Грушевського до Парижу, де він прочитав курс лекцій з історії України у ... класифікації, який до сьогодні вважається пров ...

Хочу больше похожих работ...