Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

История->Реферат
В языческое время на Руси было лишь одно общественное различие: люди делились на свободных и несвободных, или рабов. Это существовало с незапамятных в...полностью>>
История->Реферат
Принципиальное отличие предлагаемого проекта календаря от ранее известных, состоит в переходе от недели, имеющей постоянное число дней (например, семи...полностью>>
История->Реферат
После объединения Грузии в Картли-Кахетинское царство и заключения Георгиевского трактата Екатерина II предоставила право царю Ираклию II чеканить мон...полностью>>
История->Реферат
Оперативная отчетность составляется на основании данных оперативного учета, которые собираются на определенную дату за короткие промежутки времени. По...полностью>>

Главная > Конспект >История

Сохрани ссылку на реферат в одной из сетей:

Серед українських капіталістів було чимало мільйонерів, таких як Терещенки, Харитоненки, Симиренки, Алчевські, Тутченки та ін. Чимало з них брали участь в українському національному русі, підтримували українську пресу, культурницькі заходи української інтелігенції тощо.

Отже, у II-й половині XIX століття під впливом буржуазних реформ в Україні відбулися значні зміни у соціально-економічній сфері. Україна перетворилась на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції не тільки імперський, а й світового значення. У 60-80 роки завершився промисловий переворот. Розвиваючись у руслі загальноімперських тенденцій, українська промисловість водночас через низку обставин (вигідне географічне розташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила та ін.) мала і свої особливості: у пореформений час індустріалізований Південь України перетворився на основну паливно-металургійну базу імперії; українська промисловість розвивалася більш швидкими темпами порівняно із загальноімперським темпами розвитку; високий рівень концентрації виробництва; значний вплив іноземного капіталу; структурна та територіальна диспропорційність, побудова промислових об’єктів на принципах незавершеності тощо.

Наслідком буржуазних реформ і завершеного промислового перевороту було ускладнення соціальної структури суспільства: активно тривав процес диференціації серед дворянства і селян, крім того, виникли нові класи – буржуазія та пролетаріат, і дедалі помітнішу роль почала відігравати інтелігенція.

II. Буржуазні реформи в Росії стали стимулом піднесення суспільного руху. Але хвиля контрреформ, що прокотилася імперією у 80-90-і роки, значно ускладнила ситуацію. Суть контрреформ полягала, як відмічалось в тогочасній офіційній пресі, у “виправленні фатальних помилок 60-х років”. Це “виправлення” виявилося у консервації, згортанні, а подекуди і ліквідації тих позитивних зрушень та змін, які були досягнуті реформами 60-70-х років. Розпочалося відновлення феодальних порядків у всіх сферах життя, тривав наступ реакції.

Визрівало масове невдоволення всіх верств населення.

Суспільна думка цього періоду не тільки висувала чисельні моделі майбутнього суспільного розвитку, а й пропонувала різні шляхи досягнення поставленої мети.

Найвпливовішими політичними силами в Україні у II половині XIX століття були загальноросійські політичні течії народників, соціал-демократів, лібералів та український національний рух.

Народницький рух

У 60-х роках XIX століття формується нова течія революційного руху під назвою народники. До неї входять передова молодь та представники різночинської інтелігенції. Після Валуєвського указу 1863 року частина молодої української інтелігенції (Стефанович, С. Перовська та інші) вступили у російські революційні організації народників. Їм була властива віра в самобутній розвиток Росії, оскільки вона найближча, на їх думку, до соціалістичного суспільства. Основу нового суспільства вони вбачали у сільській общині.

Відомі три етапи народницького руху:

1. (1859-1861рр.) – проходив під гаслом “ходіння в народ”;

2. (1870-і роки) – пропагандистська робота серед населення, масове “ходіння в народ” (з 1874р.);

3. (1880-і роки) – політична боротьба з елементами терору.

Восени 1873 року у Києві виникає народницький рух бунтарського напрямку під назвою “Київська комуна”. Народницькі угруповання існували також і в інших містах (Одеса, Харків, Житомир, Чернігів, Полтава, Миколаїв).

Своєї мети ходінням в народ народники не досягли. Їм не вдалось зрозуміти потреби селян. Розпочалися арешти і на кінець 1874 року “Київська комуна” перестала існувати.

Поступово народники відходять від бунтарсько-анархічних поглядів і переходять на позиції політичної боротьби з самодержавством. Наприкінці 70-х років народницький рух розколовся на дві течії – помірковану і радикальну. Уособленням поміркованої течії став “Чорний переділ” – народницька організація, яка займалась пропагандою і робила ставку на мирне вростання народників у народну масу. Радикальний напрям представляли у цей час “Народна воля”, яка робила ставку на терор.

У 80-х роках відбувається занепад народницького руху.

Соціал-демократичний рух.

Розчарування частини народників у ставці на революційній потенціал селянства призводить наприкінці XIX століття до поширення ідеології марксизму, що стала базою формування соціал-демократичної течії суспільно-політичного руху. Марксизм у Росії здобув набагато більшу популярність, ніж на Заході. Причиною цього було те, що марксизм певною мірою продовжував ідеї народницького соціалізму і традиційну тактику народників.

Першими пропагандистами нового вчення в українських землях ще на початку 70-х років стали економіст М.Зібер та С.Подолинський. незабаром у 80-90-х роках у Катеринославі, Києві, Одесі та Харкові виникають нелегальні марксистські гуртки, які займаються агітацією та пропагандою серед робітників.

1897р. – створено “Союз боротьби за визволення робітничого класу” у Києві та Катеринославі, а пізніше і в інших містах.

У 1898р. у Мінську відбувся I з’їзд Російської соціал-демократичної партії. Серед дев’яти його делегатів четверо (Н. Вигдорчик, Б. Ейдельман, К. Петрусевич, П. Тучапський) представляли соціал-демократів України.

Ліберальний рух.

Формування ліберального руху в Україні відбувалося на рубежі 70-80-х років, на основі земської ліберальної опозиції.

В основу суспільного розвитку ліберали покладали ідею побудови економіки за законами вільного ринку, конкуренції. Ідеальною формою державного правління ліберали вважали конституційну монархію. В основу своїх форм і методів боротьби вони поклали тактику пошуку компромісу з урядом.

Опорю ліберального руху були земства. Найвпливовішою була група земців Чернігівщини – І. Петрункевич, І. Шраг, О. Ліндфорс.

Ліберальний рух завдяки вузькій соціальній базі так і не зміг перетворитися на потужну опозиційну силу.

Національний рух.

Лібералізація політичного режиму в Російській імперії після смерті Миколи I в 1955 році призвела до активізації українського національного руху. У Петербурзі (1859р.) та Києві (1860-1861рр.) нова генерація українських активістів, здебільшого студентів та колишніх братчиків, організували культурно-освітні товариства, так звані “громади”. Їх метою було сприяння розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості.

Петербурзька громада на чолі з В. Білозерським, П. Кулішем, М. Костомаровим та Т. Шевченком у 1861-1862 роках видавала перший в імперії український часопис “Основа”. Наприкінці 60-х років громади виникли у Полтаві, Чернігові, Харкові, Одесі. За народницьку позицію та орієнтацію на національні традиції членів громад називали “українофілами”.

Найвпливовішою в українських землях у цей час була Київська громада, що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції – В.Антонович, Т.Рильський, А.Свидницький, П.Житецький. вони вирішили зблизитися з селянством, щоб відстоювати його соціальні інтереси і виховувати свідомі патріотичні почуття.

Головним ідеологом Київської громади був В.Антонович – випускник медичного, а потім – і історико-філологічного факультетів Київського університету, археолог, етнограф, археограф. З його іменем пов’язані створення і діяльність не лише громади, де гуртувались українські патріотичні сили, а й часопису “Киевская старина”, історичного товариства Нестора-літописця і газети української інтелігенції “Труд”. Він доклав зусиль і до становлення української археології як науки; плідно працював як дослідник українсько-польських відносин, козацтва (“Дослідження про козацтво за актами з 1500 по 1648 (1863)), соціальних стосунків в Україні (“Дослідження про гайдамацтво за актами 1700-1788” (1876), “Монографії з історії Західної і Південно-західної Росії” (1885) та ні.).

В 1863-1880 рр. працював головним редактором Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві. Особисто підготував 9 томів “Архива Юго-Западной России”, де опублікував понад 2 тис першоджерел.

З 1878 року – професор руської історії Київського університету.

Після поразки польського повстання 1863-1864 років Російською імперією прокотилася хвиля репресій проти українського національного руху. Про що свідчить сумнозвісний циркуляр міністра Валуєва в 1863 році, що заборонив видання українською мовою шкільних та релігійних видань (заборона не стосувалась лише творів художньої літератури).

Діяльність громад було призупинено, деякі з українських діячів потрапили під арешт. Але через 10років національно-визвольний рух знову відродився. Активними учасниками його в 70-х роках були такі прогресивні діячі української культури як композитор М. Лисенко, драматург М. Старицький, письменник І. Рудченко, вчений М. Драгоманов та багато інших.

Український рух знову очолює В. Антонович. у Києві було засновано Стару Громаду. Вона розвинула свою культурну діяльність і в 1873 році взяла під свою опіку “Південно-Західний відділ Російського географічного товариства”, який опублікував низку важливих українознавчих матеріалів.

У 1875 році громада придбала газету “Київський телеграф” і перетворила її у свій друкований орган.

Характерним для київських громадівців було поєднання національної та соціальної ідеї.

Про них говорили, що вони носять в одній кишені “Кобзар” Шевченка, а в іншій – “Капітал” Маркса. Найпослідовніше намагався поєднати соціалізм зі справою українського національного визволення один з лідерів Київської громади М. Драгоманов (1841-1895рр.).

Громадівці у 1873 році сформували свою політичну програму, в основі якої лежала вимога перетворення Росії на федерацію і надання широкої автономії Україні.

Проте розгортанню діяльності громад перешкоджали постійні переслідування царської влади. У 1875 році змушені були виїхати за кордон Драгоманов, Зібер, Подолинський. Підписаний Олександром II у 1876 році Емський указ заборонив видання будь-яких книг українською мовою, а також завезення української літератури з-за кордону. Південно-Західний відділ Російського географічного товариства було закрито, припинився вихід газети “Київський телеграф”. У подальшому громади діяли нелегально.

Після виїзду провідних діячів Київської громади за кордон, у 1878-1882 роках М.Драгоманов у журналі “ Громада”, який виходив у Швейцарії, намагався узагальнити погляди громадівців і викласти програму українського руху. В основі запропонованої ним альтернатив лежали: демократизм, федералізм, європеїзм, культурництво, еволюційність.

Отже, представники різних суспільно-політичних течій та рухів у II-й половині XIX століття висунули широкий спектр альтернатив майбутнього суспільного розвитку та виробили різні форми та методи досягнення поставленої мети. Характерним є те, що загальноросійський рух був орієнтований на боротьбу за соціальне визволення, а український головний акцент робив на національне визволення. Незважаючи на те, що різні групи і організації різних політичних спрямувань були малочисельні, неорганізовані, слабо зв’язані з масами, вони все ж відіграли помітну роль у житті суспільства, оскільки були осередком майбутніх масових рухів.

III. Середина XIX ст. для імперії Габсбургів була часом випробувань. Вистоявши перед революційною хвилею 1848 р, вона невдовзі зазнала дошкульних поразок на міжнародній арені: 1859 р – програла франко-італо-австрійську війну,1866 – зазнає поразки в протистоянні із Прусією. Наслідком цих поразок стала глибока політична криза в державі. З метою збереження політичної стабільності австрійський уряд погоджується на перетворення Австрійської імперії на дуалістичну Австро-Угорську імперію, в 1867 р.

У 50-х роках XIX ст. у Галичині і на Буковині провели селянську реформу. Селяни повинні були заплатити великий викуп за землю і втратили право користуватися сервітутами (лісами і пасовищами). Багато тисяч селянських господарств продали з молотка.

У сільському господарстві утвердилися нові капіталістичні відносини. Але гальмом стає малоземелля селян після реформи та аграрне перенаселення західноукраїнського регіону. Розвиток капіталізму в аграрному секторі йшов прусським шляхом, тобто шляхом поступового вростання поміщицьких господарств у капіталізм.

Великі землевласники (у Східній Галичині їх було 2 тисячі) після реформи зберегли за собою понад 40% земельних угідь краю, хоча з часом почали їх втрачати.

Буржуазні відносини суттєво трансформували не тільки поміщицьке, а й селянське землеволодіння. На селі посилився процес майнового розшарування селянства. Кількість селянських господарств внаслідок їх дроблення постійно зростала, а їх земельні володіння неухильно зменшувалися. На рубежі XIX-XX століття у краї було від 4,5 до 5% економічно міцних заможних селянських господарств і близько 90% – малоземельних та безземельних господарств. Вони володіли відповідно понад 27% і близько 40% землі. Значна частина дрібних господарств, що розорювались, йшла на продаж.

На цьому ґрунті гостро постала проблема аграрного перенаселення в західноукраїнських землях. У пошуках кращих умов життя значна частина селян Закарпаття уже з 70-х рр., а Східної Галичини і Буковини – з 90-х рр XIX століття емігрували в інші країни (США, Бразилію, Канаду, Аргентину), на Наддніпрянську Україну та на Балкани. До Першої світової війни з цих земель виїхало і поселилося за океаном близько одного мільйона чоловік.



Скачать работу

Похожие работы:

  1. Історія України. Конспект лекцій. Історія України івд найдавніших часів до сьогодення

    Конспект >> История
    У конспекті лекцій висвітлено історію України від найдавніших часів до сьогодення. На основі джерел та аналізу історіографії авторським ... і археологічними дослідженнями. Тож сьогодні дослідники визнають роль “варязького ...
  2. Історія української культури. Конспект лекцій

    Конспект >> Культура и искусство
    ... модерном та залишається актуальним і до сьогодні. Для нього властивий розрив із ... організація. Запишіть до конспекту найбільш відомі стоянки ... ін. – Львів, 1992.  Історія України: Курс лекцій: У двох книгах. – Книга 1. Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття ...
  3. Історія України. Опорний конспект лекцій

    Конспект >> История
    ... історію його предків від найдавніших часів до наших днів. Предметом цієї науки є провідні тенденції етногенезу укра ... . Історія України в особах: ХІХ–ХХ ст. – К., 1995. Історія України в особах: Литовсько-польська доба. – К., 1997. Історія України: Курс лекц ...
  4. Конспект лекцій з педагогіки

    Конспект >> Педагогика
    ... сторію становлення і розвитку педагогіки й утворення з найдавніших часів і до нового часу. План Виховання і школа до ... мысли. -М., 1995 Лекція 3. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОЇ ... ХVI в. у містах України на базі ремесленнических цехів ... ість і сьогодні. КОНТРОЛЬНІ ...
  5. Історія педагогіки. Навчальний посібник

    Книга >> Педагогика
    ... програм і конспектів уроків. Конспект показувався наставнику- ... найдавніших часів” містить коротку історію України, географічні описи укра ... Грушевського до Парижу, де він прочитав курс лекцій з історії України у ... класифікації, який до сьогодні вважається пров ...

Хочу больше похожих работ...